Рішення № 102230112, 15.11.2021, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/1538/21

Номер провадження 2/556/404/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.11.2021 року. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Іванків О.В.

при секретарі Кньовець Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Володимирець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради Рівненської області про визнання права власності на житло,-

В С Т А Н О В И В:

В суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Володимирецької селищної ради Рівненської області про визнання права власності на житло, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач вказує, що з грудня 2014 року він разом із своєю сім`єю проживає в квартирі АДРЕСА_1 , що є доведеною обставиною та встановлено при розгляді справи за позовом Половлівської сільської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Володимирецької районної державної адміністрації, про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення (п 16 постанови Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №556/1061/17).

Інших документів (житлових чеків, ордерів тощо) позивачу органами місцевого самоврядування не видавалося. Станом на день звернення до суду на території Володимирецької об`єднаної територіальної громади відсутній орган приватизації, через що, позивач не має можливості вирішити дане питання у позасудовому порядку.

Також ОСОБА_1 зазначає, що з моменту вселення у дану квартиру, постійно, відкрито і добросовісно користується нею як власник, проводить ремонти, сплачує усі витрати по комунальним платежам, але не може законно та вільно володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Тому просить суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Вказаний позов надійшов до суду 10 серпня 2021 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 серпня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

27 вересня 2021 року судом закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву в якій просить розгляд справи проводити у його відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник Володимирецької селищної ради у судове засідання не з`явився, надіслали суду заяву в якій просили розгляд справи проводити без участі їх представника.

Відповідно до ч. 2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 1ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В судовому засіданні було встановлено ряд фактичних обставин справи.

Так судом встановлено, що 28.10.2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Половлівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області про надання йому житла у зв`язку з складними житловими умовами.

Рішенням Половлівської сільської ради №24 від 24.04.2018 року «Про взяття на квартирний облік гр. ОСОБА_1 », ОСОБА_1 у складі сім`ї з шести осіб, взято на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов Половлівської сільської ради з 24.04.2018 року, для першочергового отримання житла, як багатодітна сім`я.

Згідно постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №556/1061/17 за позовом Половлівської сільської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Володимирецької районної державної адміністрації, про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення, відмовлено в задоволенні позову, оскільки з моменту вселення відповідачі виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх орендарями, протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували платежі, іншого житла, придатного для проживання відповідачі з малолітніми дітьми не мають, тому виселення відповідачів, з підстав, якими обґрунтовано позовні вимоги, не можуть бути задоволені.

Житловий будинок АДРЕСА_1 є об`єктом комунальної власності, власником якого є Половлівська сільська рада, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №268979095 та технічним паспортом на будинок.

У зв`язку з припиненням діяльності Половлівської сільської ради як юридичної особи та утворенням Володимирецької об`єднаної територіальноїгромади, фактично на даний час власником будинку є Володимирецька селища рада.

Також сторони не заперечували факту, що з грудня 2014 року позивач з дозволу сільської ради вселились до квартиру АДРЕСА_1 , і з того часу відкрито та безперервно користуються вказаною квартирою.

Відповідач жодним чином не заперечував тієї обставини, що таке володіння житловим будинком з боку позивача було добросовісним.

Таким чином, суд вважає встановленими та такими, що не підлягають доведенню, обставини заволодіння позивачем квартирою АДРЕСА_3 , а також факт відкритого та безперервного володіння ними цією квартирою.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" №2482-ХП від 19.06.1992 року, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Як вбачається зі ст..ст.5,8 цього ж Закону, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках), при цьому квартира (будинок) передається у спільну часткову чи в спільну сумісну власність.

Згідно п. 11 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах з позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.1995 року, передбачено, що судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання права власності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості, про усунення інших порушень прав власника. Судами розглядаються й інші позови, пов`язані з охороною права приватної власності. Відповідні положення щодо захисту права приватної власності поширюються також і на особу, яка хоча не є власником, але володіє майном з підстав, передбачених законом чи договором.

Відповідно до абз. 3-5, п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 10.06.2010 року по справі № 1-38/2010, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає правові основи приватизації житла як один зі способів набуття його у власність. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення їх до участі в утриманні і збережені існуючого житла та формування ринкових відносин.

Також, варто звернути увагу, що згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Прокопович проти Росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем.

Отже, викладене свідчить про те, що позивач правомірно та законно звернулася до суду з вказаною заявою, так як вирішити дане питання у інший спосіб, тобто оформити документи на право власності, на даний час не можливим через відсутність органу приватизації. Позивач проживаю у даному будинку, користуюся ним як власник, проводить ремонти, сплачує усі витрати по комунальним платежам, але не можєу законно та вільно володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Таким чином, позивач, як особа, яка користується житлом, набув право на його приватизацію, однак не має змогу скористатись вказаним правом, оскільки станом на день звернення до суду на території Володимирецької об`єднаної територіальної громади відсутній орган приватизації.

При цьому суд також приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування , який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії від 05 січня 2000 року, Онер`їлдіз проти Туреччини від 18 червня 2002 року, Megadat.com S.r.l. проти Молдови від 08 квітня 2008 року, Москаль проти Польщі від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії від 20 травня 2010 року і Тошкуце та інші проти Румунії від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини від 18 червня 2002 року та Беєлер проти Італії від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

З урахуванням сукупності вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 , який з грудня 2014 року добросовісно заволодів чужим нерухомим майном -квартирою АДРЕСА_1 - і продовжує відкрито та безперервно володіти цим нерухомим майном, несе витрати на його утримання, набув права власності на це майно, у зв`язку з чим її позов підлягає задоволенню.

Питання про повернення сплаченого при подачі позовної заяви судового збору позивачі не ставлять.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 76, 80, 81, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.328 ЦК України, Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", суд -

Ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради Рівненської області про визнання права власності на житло - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Іванків

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), житель АДРЕСА_1 .

Відповідач: Володимирецька селищна рада Рівненської області, код ЄДРПОУ 04388113, місцезнаходження: 34300, смт Володимирець, вул. Повстанців,21, Вараського району, Рівненської області.