Рішення № 102229163, 24.12.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/13171/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А0501 про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

19 жовтня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини А0501 (надалі також відповідач), у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини А0501, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2016 року по 2018 рік;

- зобов`язати військову частину А0501 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2016 року по 2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину А0501 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за період з 2016 року по 2018 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проходження служби позивач отримував щомісячну винагороду, яка мала постійний характер та виплачувалась щомісяця. Разом з тим, військовою частиною А0501 розраховано та виплачено позивачу матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 року по 2018 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, що, на думку позивача, свідчить про протиправність дій відповідача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/13171/21, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

24 листопада 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 25-26/, у якому представник відповідача просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а отже підстав для перерахунку та виплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 року по 2018 рік з урахуванням зазначеної винагороди немає. Просить врахувати правові позиції Харківського окружного адміністративного суду, викладені в рішеннях від 24.05.2021 у справі № 520/3891/21, від 14.07.2021 у справі № 520/8887/21, від 22.07.2021 у справі № 520/8123/21, від 04.08.2021 у справі № 520/8872/21. Вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений Кодексу адміністративного судочинства України.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А0501.

Згідно з наказом командира військової частини А0501 (по стройовій частині) від 16.09.2016 №204 військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.09.2016 року №267-РС на посаду радіотелефоніста-лінійного наглядача відділення управління взводу управління командира батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, який прибув для подальшого проходження служби із військової частини польова пошта В0213 м. Полтава, з 16 вересня 2016 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначеного наказом командира військової частини польова пошта В6250 (по особовому складу) від 16.09.2016 року № 157-РС на посаду радіотелефоніста відділення управління командира батареї взводу управління мінометної батареї 3 механізованого батальйону, вирішено вважати таким, що з 16 вересня 2016 року приступив до прийому справ та посади, цього ж числа справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 530 гривень на місяць, шпк “солдат”. Вирішено виплачувати надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 680%, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60% місячного грошового забезпечення з 16 вересня 2016 року /а.с. 11/.

Наказом командира військової частини А0501 (по стройовій частині) від 28.07.2021 №146 сержанта ОСОБА_1 , командира 2 мінометного взводу мінометної батареї 3 механізованого батальйону, звільненого наказом командира військової частини А0501 (по особовому складу) від 01.06.2021 року №102-РС з військової служби в запас за статтею 26 частиною 5, пунктом 2 підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вирішено вважати таким, що 28 липня 2021 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав і направити на зарахування на військовий облік до Чутівського РТЦК та СП Полтавської області. Зараховано до оперативного резерву першої черги на посаду командира взводу. З 28 липня 2021 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення /а.с. 12/.

Позивач звернувся до військової частини А0501 із заявою від 14.09.2021 /а.с. 13/, у якій крім іншого просив нарахувати та виплатити не отримані кошти, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди та виплата якої передбачена постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889, діючої на час виплати за період з 2015 року по 2018 рік.

Вважаючи протиправними дії (бездіяльність) військової частини А0501, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку, перерахунку та виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2016 року по 2018 рік, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо розрахунку та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2016 - 2018 роках в розмірі місячного грошового забезпечення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".

Відповідачем визнається, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у 2016 - 2018 роках нарахована та виплачена позивачу без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Доказів зворотного до суду відповідачем не надано.

Таке невключення обґрунтується відповідачем нормами Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, п. 8 якої визначено, що додаткова грошова допомога, не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Разом із цим відповідач, застосовуючи вказану інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не враховує пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

За таких обставин суд зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.04.2021 року у справі № 380/2427/20, від 30.04.2021 року у справі №620/561/20.

Судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини А0501 (по стройовій частині) від 16.09.2016 №204 військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 вирішено виплачувати, зокрема, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60% місячного грошового забезпечення з 16 вересня 2016 року /а.с. 11/.

Постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", якою було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду, втратила чинність 01.03.2018 на підставі Постанови КМ № 704 від 30.08.2017 з урахуванням змін, внесених Постановами КМ № 1052 від 27.12.2017, № 103 від 21.02.2018.

Жодних доказів на підтвердження не виплати позивачу додаткової грошової винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 у період з 16 вересня 2016 року по 28.02.2018 відповідачем до суду не надано.

За цих обставин така винагорода не може вважатися одноразовою.

Отже спірна щомісячна винагорода відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №825/997/17.

За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889.

Посилання відповідача на судову практику Харківського окружного адміністративного суду суд відхиляє, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду та не застосування судом наслідків його пропуску, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» № 1774-VIII, зі змінами та доповненнями від 1 січня 2017 року, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У постанові від 21 листопада 2018 року (справа № 824/166/15-а) Верховний Суд, аналізуючи норми, зокрема, ч.2 ст. 9 Закону № 2011-XII, пункту 33.1 Інструкції, дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу.

Отже, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без обмеження будь-яким строком, а тому посилання відповідача на пропуск позивачем строку, встановленого ст. 122 КАС України є безпідставним.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.06.2020 у справі № 820/1106/16.

Підсумовуючи вищевикладене, що суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, як пасивну форму поведінки, тому обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, з урахуванням частини 2 статті 9, частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 по 2018 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та зобов`язати військову частину А0501 здійснити перерахунок ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 по 2018 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та здійснити ОСОБА_1 виплату перерахованої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 по 2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум.

Інших дій, якими б у спірних правовідносинах порушувалися права чи законні інтереси позивача судом не встановлено та позивачем не доведено.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 12, 139, 229, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини А0501 (ідентифікаційний код 24976272, вул. Горішного, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 по 2018 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".

Зобов`язати військову частину А0501 здійснити перерахунок ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 по 2018 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та здійснити ОСОБА_1 виплату перерахованої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 по 2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Сич