Рішення № 102229087, 24.12.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року Справа № 280/10063/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Прус Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ ВП 4418663)

про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), у якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 №Ф-103958-56 У на стягнення з позивача єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 5 508,36 грн., та вимогу відповідача від 14.08.2019 №Ф-103958-56 У на стягнення з позивача єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 23 785,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) сформована безпідставно, оскільки позивач не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець, не здійснює підприємницьку діяльність, крім того, працює як найманий працівник, у зв`язку з чим єдиний внесок за нього сплачує роботодавець. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 25.10.2021 застосовано заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчими документами: - вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-103958-56 У (ВП №61331127); - вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 Ф-103958-56 У (ВП №62747661), що видані Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, до набрання законної сили судовим рішенням в даній справі.

Ухвалою суду від 28.10.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано у відповідача докази направлення позивачу оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) з інформацією про дату отримання.

18.11.2021 відповідач подав до суду витребувані докази та відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до наявної інформації позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 16.08.1999, перебуває на загальній системі оподаткування. Вказує, що в порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок, у зв`язку з чим утворилась недоїмка за період 2017-2020 роки. Зазначене зумовило формування та направлення на адресу позивача вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103958-56 від 14.08.2019 та №Ф-103958-56 від 18.02.2020, після узгодження яких оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) направлені до органу державної виконавчої служби. Вказує, що недоїмка сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у відповідності до положень Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449). Крім того, звертає увагу, що робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення підприємницької діяльності. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 24.12.2021 замінено відповідача Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП: 44118663).

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103958-56 від 14.08.2019, відповідно до якої станом на 31.07.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 23 785,08 грн.

З відзиву на позовну заяву та доданих до нього доказів судом встановлено, що вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного внеску, а саме:

- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);

- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року).

Крім того, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103958-56 від 18.02.2020, відповідно до якої станом на 31.01.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 29 293,44 грн., до якої, окрім раніше визначених сум недоїмки, також увійшли суми недоїмки за період:

- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2 754,18 грн. (IV квартал 2019 року).

Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103958-56 від 14.08.2019 та №Ф-103958-56 від 18.02.2020 направлені на адресу позивача засобами поштового зв`язку рекомендованим листом про вручення поштового відправлення, однак повернуті до контролюючого органу без вручення.

У подальшому, узгоджені вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103958-56 У від 14.08.2019 на суму 23 785,08 грн. та №Ф-103958-56 У від 18.02.2020 на суму 5 508,36 грн. направлені відповідачем для примусового виконання.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103958-56 У від 14.08.2019 та №Ф-103958-56 У від 18.02.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2021 у справі №640/9172/20 дійшов до висновку, що Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску. Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону №2464-VI. Такий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, від 25.02.2021 у справі №580/3469/19. При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.

Позов подано до суду засобами поштового зв`язку 20.10.2021.

У заяві про поновлення строку звернення до суду зазначено, що позивач не отримував спірні вимоги від відповідача, про наявність вказаних вимог позивач дізнався у вересні 2021 року з виконавчих проваджень, відкритих стосовно позивача. Оскаржувані вимоги отримані 30.09.2021 та 13.10.2021 у відповідь на відповідні адвокатські запити.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі у відповідній ухвалі суду від 28.10.2021 зазначено, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, оскільки для об`єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з`ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов`язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, та чи отримував позивач оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень. Також було витребувано у відповідача докази направлення оскаржуваної вимоги на адресу позивача з інформацією про дату отримання.

З наданих відповідачем до матеріалів справи письмових доказів судом встановлено, що первинні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103958-56 від 14.08.2019 та №Ф-103958-56 від 18.02.2020 направлялась на адресу позивача, однак повернулась до контролюючого органу з причин (за закінченням встановленого терміну зберігання); узгоджені вимоги, що оскаржуються позивачем, на його адресу не направлялись, оскільки адресовані органу державної виконавчої служби

З огляду на те, що наданими позивачем письмовими доказами підтверджується отримання оскаржуваних вимог вперше 30.09.2021 та 13.10.2021, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущений.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464-VI.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:

1) роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;

дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України;

підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу»; патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту; осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини; одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;

інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;

5-1) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;

15) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування;

16) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, починаючи з 2017 року.

Суд зазначає, що суб`єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому суд вважає за необхідне дослідити питання наявності у позивача такого статусу.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до аргументів позову позивач стверджує, що не зареєстрований як фізична особа-підприємець, не здійснює підприємницьку діяльність, працює найманим працівником.

Доводячи правомірність оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), відповідач зазначає, що позивач має статус фізичної особи-підприємця та перебуває на податковому обліку за таким статусом з 16.08.1999, у зв`язку з чим має обов`язок зі сплати єдиного внеску.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу присвоєно індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 .

Судом перевірено інформацію відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці» «код ІПН (індивідуальний податковий номер особи) НОМЕР_1 », «прізвище, ім`я по батькові ОСОБА_1 » та встановлено, що за вказаними даними інформація про реєстрацію фізичної особи-підприємця відсутня (електронний ресурс: https://usr.minjust.gov.ua/ua/free-search).

Отже в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_1 як фізичної особи-підприємця.

Суд зазначає, що 01.07.2004 набрав чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV (тут й надалі у первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання від 01.07.2010 №2390-VI (далі - Закон 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

Основною метою Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VI внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

Суд зазначає, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

З огляду на відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, суд дійшов висновку, що позивач не має статусу фізичної-особи підприємця, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, та як наслідок виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.

Оскільки позивач у період 2017-2020 роки не мав статусу фізичної особи-підприємця, суд вважає, що самостійне визначення контролюючим органом форми діяльності позивача як особи, яка займається підприємницькою діяльністю, а також нарахування на цій підставі єдиного внеску, є протиправним.

За таких підстав суд дійшов висновку, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Інші аргументи учасників справи не впливають на висновок суду щодо відсутності підстав для визначення позивачу недоїмки з єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю у зв`язку з відсутністю у позивача такого статусу, а тому суд не надає оцінку таким аргументам.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в сумі 908,00 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 681,00 грн. Інших судових витрат у справі не заявлено.

Отже, понесені позивачем витрати на оплату судового збору в розмірі 1589,00 грн. підлягаю стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103958-56 У від 14.08.2019 та №Ф-103958-56 У від 18.02.2020, винесені Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1589,00 грн. (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП: 44118663.

Повне судове рішення складено 24.12.2021.

Суддя М.О. Семененко