Рішення № 102226151, 24.12.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2021 р. № 400/8379/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мельника О.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:товариства з обмеженою відповідальністю "НЗРТИ, вул. Млинна, 21-А, м. Миколаїв, 54055,

до відповідача:Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, вул. Космонавтів, 61, пов. 1, м. Миколаїв, 54056,

про:визнання протиправною та скасування постанови від 07.07.21 р. № 306032,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НЗРТИ (далі – позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (далі – відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управлiння Укртрансбезпеки в Миколаївській областi № 306032 вiд 07 липня 2021 року про застосування до ТОВ «НЗРТИ» адмiнiстративно - господарського штрафу у розмiрi 17 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, оскільки не являється перевізником, а транспортний засіб, що перевірявся є лише його власністю, та був переданий в оренду ТОВ «ТЕК Вертикаль», що виключає відповідальність позивача за перевищення транспортним засобом вагових параметрів.

Відповідач надав відзив на позов просив відмовити в задоволенні позовних вимог вказавши на те, що що під час перевірки позивача було встановлено порушення позивачем, Закону України «Про автомобільний транспорт», перевищення встановлених законодавством вагових норм понад 10% але не більше 20% чим порушено ч. 1 абз. 15 Закону України «Про автомобільний транспорт». Таким чином, посадові особи Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, при розгляді справи, за наявними матеріалами, виявили підстави для винесення постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.

07.07.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Одеська область), на a/д М-28 «Одеса - Южне» 40 км + 639м, на підставі направлення на перевірку 06.07.2021 № 026491, було проведено ваговий контроль транспортного засобу марки MAN, д/н НОМЕР_1 та причіп марки RENDERS НОМЕР_2 .

Під час проведення рейдової перевірки було виявлено надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких міститься в ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме перевищення вагових норм на строєну вісь понад 10%, але не більше 20%, чим порушено ч. 1 абз. 15 Закону України «Про автомобільний транспорт». За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №290814 від 07.007.2021 року, що в подальшому стало підставою для винесення постанови про накладення адміністративно - господарського штрафу від 19.08.2021 року № 306032.

Також судом досліджено Договір оренди транспортних засобів від 18.03.2020 року та Акт прийому-передачі від 19.03.2020, а також Договір № 06/07/21 про надання транспортно - експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 06.07.2021 року.

Згідно з Договором оренди транспортних засобів, товариство з обмеженою відповідальністю «НЗРСТИ» (Орендодавець) передає у строкове платне користування, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРТА ХІМ ТРАНС» (Орендар) приймає в строкове платне користування транспортні засоби:

- вантажний автомобіль марки MAN модель ТGХ 18.440, тип транспортного засобу - спеціалізований вантажний сідловий тягач 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , зареєстроване в УДАІ ГУ МВС України в м. Кропівницький 13.02.2020 року.

- напівпричіп тентований марки RENDERS модель RОС 12.27, тип транспортного засобу загальний напівпричіп тентований, 2002 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 , зареєстрований в УДАІ ГУ МВС України в м. Кропівницький06.02.2020 року, на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до ТТН 152 від 07 липня 2021 року автомобільний перевізник ТОВ «ТЕК Вертикаль» на підставі замовлення ТОВ «Родіна -Агро» надавав послуги з перевезення вантажу з пункту навантаження: с. Пересадівка, Вітовського району, Миколаївської області до пункту розвантаження: с. Визирка, Лиманський район, Одеська область. Відповідно до вказаної ТТН водій ОСОБА_1 отримав та перевірив вантаж, а саме ячмінь загальною масою вантажу 27020 кг. Загальна вага (брутто) завантаженого транспортного засобу становила 44 020 кг.

Суд надаючи оцінку спірним правовідносинам враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2344-III), відповідно до статті 1 якого автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

За приписами частини 3 статті 6 Закону №2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення №103).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-III, законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Частиною 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 48 Закону №2344-III, у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 затверджено Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони.

Відповідно до п.16 цієї Постанови, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.

Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30.

Згідно з п. 3 цих Правил транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, передбачено що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування. (далі - Порядок №879).

Відповідно до пп. 4 п. 2 вказаного Порядку габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Водночас, відповідно до п.22.5 ПДР рух транспортних засобів у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється взагалі.

Отже, законодавство не передбачає можливості отримати дозвіл на рух транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують нормативні, оскільки на перевезення подільних вантажів дозвіл не видається.

За таких обставин, відповідач перевіряючи у позивача наявність дозволу на участь в дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні та притягуючи позивача до відповідальності за відсутність такого дозволу, у разі перевезення подільного вантажу діяв протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства.

Щодо користування транспортним засобом:

Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Крім того, відповідно до ст. 800 Цивільного кодексу України, наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

У матеріалах справи наявний Договір оренди транспортного засобу, згідно з яким, позивач передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРТА ХІМ ТРАНС» (Орендар) прийняв в строкове платне користування транспортні засоби з напівпричепами (згідно з актом прийму-передачі). За цим Договором орендаря транспортного засобу зобов`язано дотримуватись вимог законодавства та договору.

Із аналізу вищевказаних норм законодавства та зазначеного Договору вбачається, що позивач у встановленому законодавством порядку передав право користування транспортним засобом товариству з обмеженою відповідальністю «ФЕРТА ХІМ ТРАНС», оформивши відповідний договір, тому позивач не може виступати автомобільним перевізником у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 400/3267/21: «…на час складання акту перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом вищезазначений транспортний засіб був переданий позивачем в оренду – ТОВ «Мостгрей», а тому ФОП ОСОБА_1 у даних правовідносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності»

У відзиві на позов, Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області, базуючись на висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 20.12.2018 року у справі №804/8740/16, зазначає про необхідність, у випадку передачі транспортного засобу в оренду, мати тимчасовий реєстраційний талон.

Стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, утому числі:

для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;

для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб.

Відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі – Порядок №1388) за бажанням власника транспортного засобу – фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

За правилами п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року № 379, якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.

Із наведених норм законодавства вбачається що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, позивач або користувач транспортного засобу мали у встановленому законодавством порядку забезпечити оформлення і видачу тимчасового реєстраційного документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Схожа позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 року у справі № 804/8740/16.

Однак, тимчасовий реєстраційний документ, що підтверджує право користування транспортним засобом, про який йдеться у цьому спорі, у матеріалах справи відсутній.

Враховуючи наявний Договір оренди суд виходить з того, що позивач, передавши належним чином товариству з обмеженою відповідальністю «ФЕРТА ХІМ ТРАНС» право користування транспортним засобом, не зобов`язаний бути обізнаний про оформлення чи не оформлення усіх необхідних документів користувачем, адже відповідальність за дотримання вимог законодавства про автомобільні перевезення згідно Договору несе орендар.

Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) про застосування адміністративно - господарського штрафу № 306032 від 19.08.2021 року винесена з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за звернення до суду сплачено судовий збір у сумі 2270,00 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивачем у позовних вимогах заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат у сумі 5000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем не надано доказів, проте зазначено, що у постанові від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 ВС КАС вказав, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Отже докази оплати послуг адвоката подавати не обоаязково.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України).

У відповідності до ч. 5ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Також, відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з ч. 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, судовий збір за подання якої складає 2270,00 грн.

Враховуючи що представником позивача не надано не лише доказів оплати послуг адвоката, а взагалі ніяких доказів на підтвердження понесених витрат (договір про надання правової (правничої) допомоги, протокол узгодженої ціни до договору про надання правової (правничої) допомоги, розрахунок суми гонорару за надані юридичні послуги, Акт виконаних робіт та інше), суд вважає щощо сума, заявлена до відшкодування є необгрунтованою.

Судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті як розпорядника бюджетних коштів.

Судовий збір в сумі 2270,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті як розпорядника бюджетних коштів.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «НЗРТИ» (вул. Млинна, 21-А, м. Миколаїв, 54055, ідентифікаційний код 41506673) до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул. Космонавтів, 61, пов.1, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 39816845) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) № 306032 вiд 07 липня 2021 року про застосування до ТОВ «НЗРТИ» адмiнiстративно - господарського штрафу у розмiрi 17 000 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код 39816845) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НЗРТИ» (вул. Млинна, 21-А, м. Миколаїв, 54055, ідентифікаційний код 41506673) судовий збір в розмірі 2270,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Мельник