Ухвала суду № 102225739, 24.12.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

24 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/14931/21

Суддя Волинського окружного адміністративного суду Ф. А. Волдінер, вивчивши заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Пироги Сергія Степановича про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного виконавця Пироги Сергія Степановича про визнання протиправною та скасування постанови від 04.11.2021 про стягнення з боржника основної винагороди, що винесена у виконавчому провадженні № 67371230, якою стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця в сумі 66159,10 грн.

Ухвалою від 08.12.2021 позовну заяву було залишено без руху та вказано на необхідність усунути зазначені недоліки позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду документу про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн. та подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Також встановлено строк для усунення недоліків – п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

21.12.2021 до суду засобами поштового зв`язку надійшло клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, до якого окрім іншого додано банківську квитанцію про сплату судового збору у розмірі вказаному в ухвалі від 08.12.2021.

Крім того, ОСОБА_1 просить суд поновити строк звернення до адміністративного суду виходячи з мінімально терміну пропуску строку на звернення до адміністративного суду; поважність причин пропуску строків звернення з позовом, а саме хвороби позивача та протиепідеміологічних заходів запроваджених в Україні; враховуючи різне регулювання спірних правовідносин двома законодавчими актами; та виходячи із правових позицій ЄСПЛ.

Зокрема, звертає увагу суду на наступне.

Позивач 01.12.2021 звернулась до суду із позовною заявою, про оскарження постанови відповідача від 04.11.2021, яка одержана нею 17.11.2021.

У цей період, а саме із 17.11.2021 позивач відчула ознаки гострого респіраторного захворювання, тобто захворіла респіраторним захворюванням. У зв`язку із обставинами хвороби, що не залежать від її волевиявлення, ОСОБА_1 лише 01.12.2021 змогла укласти договір з адвокатом Пасенко С.А. на правову допомогу, щодо оскарження постанови приватного виконавця, та тому саме лише 01.12.2021 змогла відправити на адресу суду позовну заяву в цій справі.

Зазначає, що з врахуванням запроваджених в Україні коронавірусних обмежень, вона не мала фактичної можливості скористатись правом на оскарження постанови Відповідача, до моменту фактичного видужання.

При цьому посилається на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», введеному в дію Указом Президента України від 13.03.2020 №87, яким констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, набула надзвичайно загрозливого характеру.

Також посилається на заяву Голови Ради суддів України щодо карантинних заходів з проханням до громадян, які є учасниками судових процесів, щодо утримання від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та щодо утримання від відвідин суду, якщо у громадян є ознаки будь-якого вірусного захворювання; лист Голови Ради суддів України від 16.03.2020 №9рс-186/20, яким рекомендовано не лише максимально обмежити перебування учасників судового розгляду безпосередньо у судах, але й наголошено враховувати особливості проведення судових засідань у вигляді відеопрескоференцїї, а саме зазначено що розгляд справи у режимі пресконференції не у повній мірі забезпечує захист учасників судового розгляду від захворювання, адже відеоконференція передбачає явку багатьох громадян в декілька судів.

Крім того, просить врахувати, що двома законодавчими актами встановлено кардинально різні строки оскарження постанов державного та приватного виконавця.

Так, згідно частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», строк оскарження дій та рішень виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби становить 10 робочих днів. Тобто у даному випадку, строк оскарження постанови приватного виконавця, яку позивач одержала 17.11.2021 спливає 01.12,2021. Позивече дотримано цього строку.

З іншої сторони, статтею 287 КАС України передбачено інший строк на оскарження дій чи рішень державного чи приватного виконавця, а саме 10 календарних днів. Цей строк позивачем не дотримано з причин, що не залежать від її волевиявлення.

Також просить врахувати, що строк на звернення до адміністративного суду визначений статтею 287 КАС України пропущений в мінімальному обсязі, фактично на два календарних дні.

Згідно із практикою Європейський Суд з прав людини (далі — ЄСПЛ), органи державної влади та їх посадові особи, у випадку регулювання правовідносин двома різними правовими нормами, повинні обирати найбільш сприятливу норму та найбільш сприятливе тлумачення норм законодавства. Зокрема такі висновки сформульовані у справі Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03, №37943/06).

Вивчивши клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд вважає наведені у ній підстави неповажними з огляду на таке.

Вказуючи на те, що в період з 17.11.2021 по ОСОБА_1 відчула ознаки гострого респіраторного захворювання, тобто захворіла респіраторним захворюванням, позивач не надала суду будь яких доказів на підтвердження цих обставин.

Суд вважає, що ненадання таких доказів за умови надзвичайно загрозливої епідемічної ситуації у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, на яку позивач посилається, ставить під сумнів існування обставин про які позивач зазначає в клопотанні.

При цьому суд не бере до уваги посилання на заяву Голови Ради суддів України щодо карантинних заходів та лист Голови Ради суддів України від 16.03.2020 №9рс-186/20, оскільки вони містять рекомендації щодо відвідування судів саме учасників судових процесів.

Також суд звертає увагу, що і адміністративний позов і клопотання про поновлення строку позивачем було подано до суду засобами поштового зв`язку, тобто ОСОБА_1 уникла особистого відвідування приміщення суду.

Щодо доводів позивача про те, що двома законодавчими актами встановлено кардинально різні строки оскарження постанов державного та приватного виконавця, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з частиною другою статті 287 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Із наведеним кореспондуються приписи статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено таке.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга).

Таким чином, спеціальним законом, який встановлює строк звернення до суду із позовною заявою про оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, є норми КАС України, якими встановлено строк для такого звернення – десять календарних днів.

Водночас, частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Однак виходячи з юридичної та логічної конструкції вказаної норми строк 10 робочих днів встановлено для адміністративного (позасудового) оскарження рішень та дій виконавця, а відтак у спірних правовідносинах відсутня неузгодженність правових норм щодо регулювання строку на оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи приватного виконавця.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позивачем у клопотанні про поновлення строку на звернення до адміністративного суду не наведено об`єктивно поважних причин та належних доказів існування непереборних обставин, що всупереч волевиявленню позивача обумовили недотримання нею строків звернення до суду із позовною заявою.

При цьому суд зазначає, що норми спеціальних законів, якими встановлено строки для звернення до суду за захистом порушених прав та свобод не містять застережень щодо мінімально допустимих термінів пропуску цих строків, а за характером регламентації бажаної поведінки суб`єктів правовідносин є імперативними.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Зокрема суд звертає увагу, що у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Статтею 123 КАС України передбачені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Так, згідно із частинами першою і другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом не поважними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, зважаючи на те, що причини для поновлення строку на звернення до суду наведені в клопотанні позивача визнано судом неповажними, адміністративний позов ОСОБА_1 до приватного виконавця Пироги Сергія Степановича про визнання протиправною та скасування постанови, належить повернути позивачу.

Керуючись статтями 123, 169, 171, 256, 295, КАС України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного виконавця Пироги Сергія Степановича про визнання протиправною та скасування постанови, – повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою і доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя Ф. А. Волдінер