Рішення № 102225682, 23.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

23 грудня 2021 р. Справа №120/13439/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Вінницької міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати підпункт 53 Додатку 1 до рішення Вінницької міської ради від 25.06.2021 за №495 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди, встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам»;

- зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею до 0.1 га., яка розташована на території Вінницької міської об`єднаної територіальної громади в межах ділянки місцевості, яка знаходиться: на південь від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:002:0186; на північ від ділянки з кадастровим № 0510100000:02:006:0037; на схід від ділянки з кадастровим №0510100000:02:006:0038; на захід від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:006:0008 та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що за результатами розгляду його заяви (клопотання) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею до 0,1 га., яка розташована па території Вінницької міської об`єднаної територіальної громади Вінницькою міською радою відмовлено у наданні такого дозволу. Підставою відмови відповідача у підпункті 53 Додатку 1 до рішення Вінницької міської ради від 25.06.2021 за № 495, стала невідповідність намірів позивача вимогам містобудівної документації, Правил охорони електричних мереж, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 04.03.1997 за № 209, ДБН В.2.2-12:2019 та ДБН В.2.5-16:99.. Позивач не погоджується з мотивами такої відмови, вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою суду від 23.10.2021 відкрито спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.11.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позиція відповідача у справі ґрунтується на правомірності оскаржуваного рішення.

Так, представник відповідача у відзиві вказує, що відповідно до Плану зонування м. Вінниці через ділянку, щодо якої звернувся позивач, проходить зона інженерної інфраструктури та рекреаційна зона озеленення територій загального користування. Містобудівні регламенти не дають змоги відвести ділянку під цільове призначення - для будівництва індивідуального житлового будівництва.

Відповідно до п.8.1. ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» ландшафтні та рекреаційні зони являють собою мережу ділянок озеленених та інших відкритих просторів різного призначення, розташованих як на територіях населеного пункту та приміських зон, так і на міжселенних територіях, в тому числі ландшафтних комплексів, рекреаційних зон, курортів та оздоровчих місцевостей, об`єктів культурної спадщини та туристичних зон, територій природно-заповідного та водного фонду, водозахисних, полезахисних, транспортно-розподільчих озеленених смуг та інших об`єктів зеленого господарства.

Згідно з п.8.1.2 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», при формуванні мережі ландшафтних та рекреаційних територій населених пунктів слід виділяти території загального користування (ділянки садово-паркового будівництва - парки, сквери, сади, бульвари; лісопарки; частково об`єкти природно-заповідного фонду).

Керуючись п.11.3.11 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», мінімально допустима відстань від високовольтних приводів повітряних ліній електромережі до поверхні землі від 7 до 15.5 м. Однак відповідно до доданих графічних матеріалів, позивач максимально не конкретизував розташування земельної ділянки між кадастровими номерами, які вказані в заяві про отримання на розроблення проекту землеустрою.

Тобто, заявник бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на земельній ділянці по якій проходять рекреаційна зона озеленення території загального користування, а також зона інженерної інфраструктури (електромережа).

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №802/159-17-а викладено висновки застосування статті 118 ЗК України, зокрема як слідує із змісту частини шостої статті 118 ЗК України, даною нормою в імперативній формі встановлено, що для отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності заінтересована особа повинна подати клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, а також обов`язково додати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Будь-яких винятків з цього правила чи альтернативних варіантів дана норма не містить. Необхідність подання таких матеріалів випливає із самого змісту наведених норм, оскільки, як передбачено частиною сьомою цієї статті, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. З цього випливає, що графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Що стосується позовної вимоги повторно зобов`язати Вінницьку міську раду прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд зазначає, що така задоволенню не підлягає, оскільки радою прийнято рішення у формі відмови у наданні дозволу та при прийнятті спірного рішення, на її думку, діяла на підставі та у спосіб, що передбачені діючим законодавством України, з дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 07.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Вінницької міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею до 0.1 та, яка розташована на території Вінницької міської об`єднаної територіальної громади в межах ділянки місцевості, і знаходиться: на південь від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:002:0186; на північ від ділянки з кадастровим № 0510100000:02:006:0037; на схід від ділянки з кадастровим №0510100000:02:006:0038; на захід від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:006:0008.

25.06.2021 рішенням Вінницької міської ради № 495 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Вінниця, біля ділянки з кадастровим № 0510136600:02:006:0008 у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона інженерної інфраструктури, рекреаційна зона озеленених територій загального користування). ДСП №173 від 19.06.1996 з невідповідністю намірів вимогам Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 №209, ДБН Е.2.2-12:2019 та ДБН В.2.5-16:99.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Конституцією гарантується право власності на землю. У статті 14 Основного закону передбачено, що це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з вимогами ст.40 ЗК України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами 6, 7 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відтак, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.

З матеріалів справи встановлено, що позивач, бажаючи використати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки державної власності, звернувся до Вінницької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка знаходиться: на південь від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:002:0186; на північ від ділянки з кадастровим №0510100000:02:006:0037; на схід від ділянки з кадастровим № 0510100000:02:006:0038; на захід від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:006:0008.

До клопотання позивач додав графічний матеріал із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

Під час розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що така земельна ділянка не сформована, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі і не має присвоєного кадастрового номеру.

Проте, відповідач відмовив позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилаючись на розроблення містобудівної документації "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою".

Таким чином, фактичною обставиною відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою є лише констатація факту розроблення проекту внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою та не затвердження останнього, оскільки на час розгляду клопотання позивача від 28.01.2021 зазначений проект перебував на стадії завершення процедури стратегічної екологічної оцінки в порядку, встановленому Законом України "Про стратегічну екологічну оцінку», тобто не був затверджений.

Проте, суд зазначає, що аналіз норм земельного законодавства дає підстави для висновку, що план зонування, як правило, розробляється у складі Генерального плану та саме на його основі, з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, крім того, дані норми, як і ч.1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на яку посилається відповідач, не забороняють надавати містобудівні умови та обмеження за відсутності (не розроблення) такого плану зонування території.

Таким чином, з наведеного видно, що міською радою необґрунтовано надано відмову у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю наміру містобудівній документації, а оскільки така невідповідність не підтверджена належними доказами, а базується лише на припущенням, та не відповідає критеріям обґрунтованості, які визначені ст.2 КАС України.

Слід зауважити, що чинним законодавством не передбачено право відповідача відступати від положень статті 118 ЗК України

При цьому, вимогами Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, який не містить такої підстави для відмови у наданні дозволу як розроблення містобудівної документації "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою".

Отже, визначена відповідачем підстава для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам ст.118 Земельного кодексу України.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до положень законодавства у сфері земельних відносин, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування особі, яка звернулась із відповідним клопотанням. Суд зазначає, що проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, а тому, і не може порушити права третіх осіб на користування цією земельною ділянкою (у разі її перебування у користуванні цих третіх осіб).

Аналогічної правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду про що викладено у постанові від 16.01.2019 у справі №361/2562/16-а, яка відповідно до ч.5 ст.242 підлягає врахуванню судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень.

Також у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №840/2979/18 зазначено, що процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Таким чином суд робить висновок, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування підпункту 53 Додатку 1 до рішення Вінницької міської ради від 25.06.2021 за №495 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди, встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам», в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Вінниця, біля ділянки з кадастровим №0510136600:02:006:0008, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача зобов`язального характеру, то суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами статті 118 Земельного кодексу України умов для прийняття рішення про надання дозволу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст.245 КАС України, необхідним є задоволення позову шляхом зобов`язання Вінницької міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею до 0.1 га., яка розташована на території Вінницької міської об`єднаної територіальної громади в межах ділянки місцевості, яка знаходиться: на південь від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:002:0186; на північ від ділянки з кадастровим №0510100000:02:006:0037; на схід від ділянки з кадастровим № 0510100000:02:006:0038; на захід від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:006:0008 та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного для позивача дозволу.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №К/9901/1242/17; від 11.04.2018 у справі №К/9901/4400/17, від 23.05.2018 у справі №К/9901/16673/18 та від 26.07.2019 у справі №815/5485/14.

Водночас, суд звертає увагу, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Питання стягнення судових витрат відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати підпункт 53 Додатку 1 до рішення Вінницької міської ради від 25.06.2021 за № 495 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди, встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам».

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею до 0.1 га., яка розташована на території Вінницької міської об`єднаної територіальної громади в межах ділянки місцевості, яка знаходиться: на південь від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:002:0186; на північ від ділянки з кадастровим № 0510100000:02:006:0037; на схід від ділянки з кадастровим № 0510100000:02:006:0038; на захід від ділянки з кадастровим № 0510136600:02:006:0008 та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Вінницька міська рада (вулиця Соборна, 59, Вінниця, Вінницька область, 21000, код ЄДРПОУ:25512617).

Суддя Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: