Рішення № 102222892, 24.12.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1548/21

Кіровоградський окружний адміністративний суду у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач-1: Вільшанська районна державна адміністрація Кіровоградської області (26600, Кіровоградська область, Вільшанський район, смт. Вільшанка, вул. Центральна, 40, код ЄДРПОУ 04055245)

відповідач-2: Голованівська районна державна адміністрація Кіровоградської області (26500, Кіровоградська область, Голованівський район, смт. Голованівськ, вул. Соборна, 48, код ЄДРПОУ 04055044)

про зміну формулювання причини і дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зарахування часу вимушеного прогулу до стажу роботи, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області (надалі – Вільшанська РДА) про зміну формулювання причини і дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зарахування часу вимушеного прогулу до стажу роботи.

Позов мотивував тим, що розпорядженням Президента України №443/2015-рп від 21.04.2015 року його призначено головою Вільшанської РДА. Рішенням Вільшанської районної ради Кіровоградської області №111 від 23.11.2016 року йому висловлено недовіру. У зв`язку з цим Президент України видав розпорядження №287/2016-рп від 09.12.2016 року, яким прийняв відставку голови Вільшанської РДА. Позивач припинив роботу на цій посаді 03.01.2017 року, про що ним видано розпорядження №1-к від 03.01.2017 року "Про припинення повноважень голови райдержадміністрації", а до його трудової книжки внесено відповідний запис. Разом з тим, постановою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14.12.2016 року у справі №384/654/16-а, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 24.07.2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення Вільшанської районної ради Кіровоградської області №111 від 23.11.2016 року, яке було підставою для подальшого його звільнення з публічної служби. Позивач вказує, що законність розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року була предметом спору в адміністративній справі №800/7/17. Постановою Верховного Суду від 09.10.2019 року у цій справі, залишеною в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області". Цими судовими рішеннями встановлено, що позивача незаконно звільнено з публічної служби, проте відмовлено у поновленні на посаді голови Вільшанської РДА, на яку він був призначений Президентом України ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що повноваження ОСОБА_2 як Президента припинилися 20.05.2019 року. Позивач вважає, що відповідно до частини 3 статті 235 КЗпП України формулювання причини і дати його звільнення має бути змінено. Також стверджує, що відповідно до частин 2, 3 статті 235 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2017 року по 20.05.2019 року, оскільки неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню, а згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про відпустки", частиною 1 статті 82 КЗпП України цей час оплаченого вимушеного прогулу має бути врахований до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. З цих підстав позивач просить суд:

- визнати формулювання причини і дати його звільнення з посади голови Вільшанської РДА, внесені до його трудової книжки, а саме: "Звільнений з посади голови Вільшанської районної державної адміністрації відповідно до розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року у зв`язку з відставкою, дата звільнення 03.01.2017 року" такими, що не відповідають чинному законодавству;

- змінити формулювання причини і дати його звільнення з посади голови Вільшанської РДА, внесені до його трудової книжки, зі "Звільнений з посади голови Вільшанської районної державної адміністрації відповідно до розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року у зв`язку з відставкою, дата звільнення 03.01.2017 року" на "Звільнений з посади голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області у зв`язку із закінченням строку повноважень (стаття 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункт 9 статті 36 КЗпП України), дата звільнення 20.05.2019 року";

- стягнути з Вільшанської РДА на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 360 143,20 грн.;

- зарахувати час вимушеного прогулу з 04.01.2017 року по 20.05.2019 року до його стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку.

Ухвалою судді від 12.04.2021 року відкрито провадження у цій справі, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам порядок та строки для виконання процесуальних дій.

Вказана ухвала направлена на адресу відповідача, проте повернута поштою через відсутність адресата. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Ухвалою від 05.10.2021 року суд залучив до участі у справі як співвідповідача Голованівську районну державну адміністрацію Кіровоградської області, яка відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 року №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" є правонаступником Вільшанської РДА, що припиняється у зв`язку зі зміною адміністративно-територіального устрою України.

Від відповідача-2 – Голованівської РДА - надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що запис до трудової книжки позивача про звільнення його з посади голови Вільшанської РДА внесено на підставі його ж розпорядження №1-к від 03.01.2017 року "Про припинення повноважень голови райдержадміністрації", яке видано в рамках передбаченої законодавством процедури. Відповідач-2 вказує на неможливість застосування у спірних правовідносинах норми частини 3 статті 235 КЗпП України щодо зміни формулювання причини звільнення та заперечує доводи позивача, що формулювання причини звільнення у його трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню. Стверджує, що місцева державна адміністрація не має повноважень щодо оформлення призначення та звільнення голови райдержадміністрації. Також зазначає, що позивач дізнався про порушення свого трудового права з моменту винесення постанови Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі №800/7/17, якою відмовлено у задоволенні позовної вимоги про поновлення на посаді, а тому він пропустив установлений частиною 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з цим позовом. Тож просить суд залишити позов без розгляду або відмовити у його задоволенні.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій вказав, що ним не пропущено строк звернення до суду, установлений частиною 1 статті 122 КАС України, оскільки позов поданий у місячний строк з дня, коли він отримав постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі №800/7/17. Наполягає на тому, що обраний ним у цій справі спосіб захисту передбачений частиною 3 статті 235 КЗпП України, а суд вправі його застосувати відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19, пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України. Вказує, що саме місцева державна адміністрація є стороною правовідносин щодо державної служби, в тому числі щодо оформлення і ведення трудових книжок, здійснення у них записів про звільнення.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини.

Розпорядженням Президента України Порошенка П.О. №443/2015-рп від 21.04.2015 року призначено ОСОБА_1 головою Вільшанської РДА. (а.с. 16)

Згідно з розпорядженням голови Вільшанської РДА №24-к від 27.04.2015 року позивач приступив до виконання обов`язків на посаді голови Вільшанської РДА з 27.04.2015 року (а.с. 18)

Рішенням Вільшанської районної ради Кіровоградської області №111 від 23.11.2016 року "Про висловлення недовіри голові Вільшанської районної державної адміністрації" висловлено недовіру голові Вільшанської РДА ОСОБА_1 .

Кабінет Міністрів України листом №17775/0/2/16 від 09.12.2016 року вніс Президенту України подання про прийняття відставки голови Вільшанської РДА ОСОБА_1 у зв`язку з висловленням йому недовіри більше, ніж двома третинами депутатів від складу відповідної ради.

Президент України ОСОБА_2 видав розпорядження №287/2016-рп від 09.12.2016 року "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області", яким відповідно до частини 10 статті 118 Конституції України прийняв відставку голови Вільшанської РДА ОСОБА_1 (а.с. 19)

Голова Вільшанської РДА ОСОБА_1 видав розпорядження №1-к від 03.01.2017 року "Про припинення повноважень голови райдержадміністрації", яким припинено його повноваження голови Вільшанської РДА 03.01.2017 року. (а.с. 21)

На підставі цього розпорядження до трудової книжки позивача 03.01.2017 року внесено запис №30: "Звільнений з посади голови Вільшанської районної державної адміністрації відповідно до розпорядження Президента України від 09.12.2016 року №287/2016-рп у зв`язку з відставкою". (а.с. 49 – 53, 128 - 129)

ОСОБА_1 оскаржив рішення Вільшанської районної ради №111 від 23.11.2016 року "Про висловлення недовіри голові Вільшанської районної державної адміністрації" до Добровеличківського районного суду Кіровоградської області, а розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області" - до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14.12.2016 року у справі №384/654/16-а позов ОСОБА_1 до Вільшанської районної ради задоволено. Визнано протиправними дії Вільшанської районної ради, які полягають у включенні 23.11.2016 року до порядку денного сьомої сесії VII скликання Вільшанської районної ради питання про недовіру голові Вільшанської РДА ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Вільшанської районної ради №111 від 23.11.2016 року.

Проте постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 року вказану постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вільшанської районної ради відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 25.04.2017 року у справі №800/7/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Порошенка П. О., третя особа – Вільшанська РДА, про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на публічній службі.

Між тим, Верховний Суд постановою від 24.07.2019 року скасував постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 року у справі №384/654/16-а та залишив у силі постанову Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14.12.2016 року, якою задоволено позов ОСОБА_1 до Вільшанської районної ради. (а.с. 22 – 36)

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 25.04.2017 року у справі №800/7/17 у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Постановою Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі №800/7/17 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 25.04.2017 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа – Вільшанська РДА про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на публічній службі задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області". У решті позову відмовлено. (а.с. 37 – 41)

Позивач, не погоджуючись із цим рішенням в частині відмови у задоволенні його позову, подав на нього апеляційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі №800/7/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.10.2019 року – без змін. (а.с. 42 – 48)

Позивач отримав цю постанову суду 09.03.2021 року та 03.04.2021 року звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд дійшов до таких висновків.

Частинами 4, 9, 10 статті 118 Конституції України визначено, що голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України "Про місцеві державні адміністрації" (тут і надалі – у редакції, чинній на момент звільнення позивача ).

Статтею 1 цього Закону передбачено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації є юридичними особами.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.

Голови місцевих державних адміністрацій набувають повноважень з моменту призначення.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі: 1) порушення ними Конституції України і законів України; 2) втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства; 3) визнання судом недієздатним; 4) виїзду на проживання в іншу країну; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду; 6) порушення вимог несумісності; 7) за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених цим Законом та законодавством про державну службу; 8) висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради; 9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі: 1) прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації; 2) подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу; 3) висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради.

Частиною 4 статті 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що у разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій.

Згідно зі статтею 48 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов`язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України "Про державну службу".

Водночас, пунктом 9-1 частини 2 статті 3 Закону України "Про державну службу" (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження державної служби" від 09.11.2017 року №2190-VIII) визначено, що дія цього закону не поширюється на голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників.

Відповідно до пункту 15 Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №298 від 11.04.2012 року, на підставі акта Президента України або Кабінету Міністрів України щодо призначення на посаду чи звільнення з посади особи в установленому порядку відповідним органом або підприємством у триденний строк видається наказ (розпорядження) за місцем її роботи, в якому зазначається дата початку роботи на відповідній посаді або припинення роботи.

Згідно зі статтею 48 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Згідно з пунктами 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (надалі – Інструкція №58) записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За правилами пунктів 2.26, 2.27 Інструкції №58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад: "Звільнений в зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України". При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад: "Звільнений за власним бажанням у зв`язку з зарахуванням у вищий навчальний заклад, ст. 38 КЗпП України".

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Відповідно до пункту 2.10 Інструкції №58 у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, звільнений ..." і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Суд установив, що позивач до звільнення займав посаду голови Вільшанської РДА – місцевого органу виконавчої влади, яка здійснювала виконавчу владу на території Вільшанського району. Позивач був посадовою особою місцевої державної адміністрації та на момент звільнення мав статус державного службовця.

Звільнення позивача з посади голови Вільшанської РДА відбулося на підставі розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області", а розпорядженням голови Вільшанської РДА №1-к від 03.01.2017 року "Про припинення повноважень голови райдержадміністрації" визначено дату припинення роботи ОСОБА_1 на цій посаді. Тож трудові відносини позивача з відповідачем-1 припинено 03.01.2017 року шляхом видання розпорядження №1-к від 03.01.2017 року, а до трудової книжки повивача 03.01.2017 року внесено відповідний запис.

Обставини звільнення позивача та його вимоги про поновлення на публічній службі були предметом дослідження та спору в адміністративній справі №800/7/17, рішення у якій наразі набрали законної сили. Верховний Суд, вирішуючи цей спір, частково задовольнив позов ОСОБА_3 та визнав протиправним і скасував розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області". Воднораз, Верховний Суд не знайшов правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді голови Вільшанської РДА та відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги, пославшись на те, що у зв`язку із складанням присяги і вступом на пост новообраного Президента України ОСОБА_4 повноваження ОСОБА_2 як глави держави припинились 20.05.2019 року, що свідчить про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді поза межами визначеного законодавством строку його повноважень як голови місцевої державної адміністрації.

Позивач стверджує, що оскільки розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області" визнано протиправним та скасовано постановою Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі №800/7/17, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 року, а строк його повноважень як голови Вільшанської РДА, який обмежувався строком повноважень Президента України, скінчився 20.05.2019 року, тому захист його прав має відбуватися у спосіб зміни формулювання причини і дати його звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимущеного прогулу з 03.01.2017 року по 20.05.2019 року, пов`язаного з незаконним звільненням. Як на правову підставу позивач посилається на норми статті 235 КЗпП України та Інструкції №58.

Статтею 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 3 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Отже, законодавство про працю покладає на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення/переведення працівника відбулось незаконно, обов`язок поновити такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак, установивши, що звільнення/переведення відбулося з порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Воднораз, положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про місцеві державні адміністрації", не врегульовано процедури поновлення на посаді голови місцевої державної адміністрації у разі його незаконного звільнення (припинення повноважень) та відновлення трудових відносин з відповідною місцевою державною адміністрацією у таких випадках.

Верховний Суд, вирішуючи у справі №800/7/17 спір за позовом ОСОБА_1 про незаконність його звільнення, у постанові від 09.10.2019 року визнав протиправним та скасував розпорядження Президента України №287/2016-рп від 09.12.2016 року "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області" як таке, що порушує право позивача на проходження ним публічної служби. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на посаді відмовив.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 це рішення в частині відмови у задоволенні позову, у постанові від 03.02.2021 року, проаналізувала норми частин 1-3 статті 235, статті 240-1 КЗпП України та підсумувала, що:

"24. <…..> треба визнати, що в межах конкретних обставин цього спору ОСОБА_1 за загальними правилами мав би бути поновлений на посаді голови Вільшанської РДА, що, своєю чергою, потягло би звільнення з цієї посади особи, яка була призначена на цю посаду після звільнення ОСОБА_1 , чи яка обіймає її дотепер. Такий висновок напрошується хоча б тому, що звільнення з посади голови Вільшанської РДА у зв`язку з висловленням недовіри простою більшістю голосів від складу Вільшанської районної ради у судовому порядку визнано протиправним та скасовано. Після цього мав би застосуватися встановлений законом належний і ефективний спосіб захисту у виді поновлення на роботі та виплати заробітної плати за весь час, поки особа значилася звільненою з посади державної служби.

Тим часом призначення на посаду голови місцевої державної адміністрації, умови і строк перебування на цій посаді, звільнення з цієї посади мають свої особливості, що випливають із закону. Посада голови районної державної адміністрації тісно пов`язана персонально з особою глави держави, призначення й перебування на ній залежить та/або обмежується, серед іншого, строком повноважень Президента України. Аналіз законодавства, яке регулює порядок призначення та звільнення голів районних державних адміністрацій, дозволяє стверджувати також, що такі призначення та вивільнення мають певним чином політичний та ієрархічний характер, визначальною властивістю якого насамперед є право глави держави на власний підбір підлеглих для реалізації своєї політики на місцях на час виконання повноважень Президента України. <…..>

25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у правовідносинах, які склалися між суб`єктами цього спору з приводу означеного предмета спору, вимагати від новообраного Президента України в примусовому порядку поновити його на посаду голови державної адміністрації із виплатою заробітної плати за весь час вимушеного прогулу є неприйнятним і неналежним способом захисту порушеного права. <…..>

28. Законодавчі гарантії встановлені статтею 235 КЗпП і за певних обставин є застосовними до категорії державних службовців, які виконують службові публічні повноваження на умовах строкового договору, не можуть бути поширені на посаду державної служби, яку обіймав ОСОБА_1 , позаяк визнання спірного розпорядження Президента протиправним і скасування його з наведених у судовому рішенні підстав в розумінні наведених вище законодавчих положень не викликають як для органу, який розглядає трудовий спір, так для відповідача – новообраного Президента України - обов`язку поновити звільненого голову місцевої державної адміністрації на попередній роботі або змінити формулювання чи дату звільнення останнього. <…..>".

З постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі №800/7/17, а саме з обраним способом захисту прав позивача, не погодився суддя ОСОБА_5 та 19.03.2021 року склав окрему думку, у якій вказав, що належним способом захисту прав позивача у цій справі було би визнання протиправним та скасування розпорядження Президента України від 09.12.2016 року №287/2016-рп "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області" та зміна формулювання підстави його звільнення на звільнення через закінчення строку призначення на посаду, тобто у зв`язку із закінченням строку повноважень Президента України, з одночасним зазначенням дати звільнення — дати набуття повноважень нового Президента України ОСОБА_6 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95654438)

Складання такої окремої думки суддею Великої Палати Верховного Суду свідчить, що Верховний Суд у справі №800/7/17 при обранні способу захисту прав позивача, порушених незаконним звільненням, вирішив питання про застосування у спірних правовідносинах норм статті 235 КЗпП України. Оскільки рішення Верховного Суду у цій справі набрали законної сили, є остаточними й оскарженню не підлягають, то вони є обов`язковими до виконання на всій території України, а встановлені ними обставини не можуть оспорюватися, зокрема в інших судових справах.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що вимога про зобов`язання відповідача – суб`єкта владних повноважень - вчинити певні дії є похідною від вимоги про визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності цього суб`єкта владних повноважень, яким порушені права, свободи або законні інтереси позивача.

У спірних правовідносинах відповідач-1 як суб`єкт владних повноважень не вчиняв щодо позивача порушень його прав, свобод чи інтересів, зокрема щодо неправильного формулювання причини, підстави чи дати його звільнення чи неправильного внесення запису про звільнення до трудової книжки.

Позивачем не доведено, що він звертався до відповідача-1 із заявою про звільнення його на підставі статті 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункту 9 статті 36 КЗпП України або щодо зміни запису у трудовій книжці щодо підстави чи дати звільнення, а відповідач відмовив у цьому.

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.02.2021 року у справі №800/7/17, суд вважає, що визнання протиправним та скасування у цій справі розпорядження Президента України від 09.12.2016 року №287/2016-рп "Про відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області" не зумовлює для Вільшанської РДА (чи її правонаступника Голованівської РДА) обов`язку змінити формулювання чи дату звільнення позивача у трудовій книжці та виплачувати йому середній заробіток.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 235 КЗпП України вимоги про зміну дати і формулювання причин звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними від вирішення питання щодо законності звільнення. Воднораз, можливість звернення особи до адміністративного суду з вимогами про зміну формулювання причини і дати звільнення у публічно-правових спорах, пов`язаних зі звільненням з публічної служби, окремо від позову про визнання звільнення незаконним або після ухвалення судового рішення про визнання звільнення незаконним, чинним законодавством не передбачено.

За правилами пункту 2.10 Інструкції №58 у трудовій книжці запис про звільнення працівника визнається недійсним роботодавцем у разі незаконного звільнення, установленого органом, який розглядав трудовий спір, і поновлення цим органом працівника на попередній роботі або зміни цим органом формулювання причини звільнення.

Верховний Суд, який вирішував у справі №800/7/17 публічно-правовий спір позивача про визнання незаконним звільнення його з публічної служби та поновлення на посаді публічної служби, відмовив у позові про поновлення на посаді та не знайшов підстав для застосування у спірних правовідносинах інших способів захисту трудових прав, передбачених частинами 2, 3 статті 235 КЗпП України, таких як зміна формулювання причини звільнення чи дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. пункти 25, 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 року).

У рішеннях Верховного Суду у справі №800/7/17 також не встановлено обставин, які б свідчили, що позивач мав/повинен бути звільнений з посади голови Вільшанської РДА 20.05.2019 року у зв`язку із закінченням строку повноважень на підставі статті 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункту 9 статті 36 КЗпП України, на чому наполягає позивач у цьому позові.

Посилання позивача на норми Закону України "Про державну службу" суд відхиляє, оскільки згідно з пунктом 9-1 частини 2 статті 3 цього Закону з 11.11.2017 року його дія не поширюється на голів місцевих державних адміністрацій.

Тож суд вважає, що звернуті до суду у цій справі вимоги про визнання такими, що не відповідають чинному законодавству, формулювання причини і дати його звільнення, які внесені до трудової книжки, та про зміну формулювання причини і дати звільнення позивача є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають. Такі вимоги позивача фактично спрямовані на оспорення висновків Верховного Суду у справі №800/7/17 про неможливість поширення гарантій, передбачених статтею 235 КЗпП України, на посаду, яку обіймав ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення на користь позивача з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу та про зарахування цього часу вимушеного прогулу до його стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку, суд прийшов до таких висновків.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу (частина п`ята).

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримка видачі копії наказу (розпорядження) при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Крім того, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника (стаття 236 КЗпП України) та у разі неможливості поновлення працівника на роботі внаслідок припинення діяльності підприємства, установи, організації (стаття 240-1 КЗпП України).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про відпустки" до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Суд у межах спірних правовідносин не встановив фактів, з якими закон пов`язує виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи позивача про те, що період з 03.01.2017 року по 20.05.2019 року слід визнати вимушеним прогулом, спричиненим незаконним звільненням, ґрунтуються на неправильному тлумаченні статті 235 КЗпП України та суперечать висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі №800/7/17, щодо застосування цієї норми. Тож у задоволенні позову у цій частині вимог також слід відмовити.

Щодо звернутої до суду вимоги про зарахування часу вимушеного прогулу до стажу роботи позивача, який дає право на щорічну відпустку, то суд також не вбачає підстав для її задоволення, позаяк такий спосіб захисту не узгоджується з завданнями адміністративного судочинства та з повноваженнями суду при вирішенні справи, передбаченими статтею 245 КАС України. Суду не надано доказів виникнення спору між сторонами з приводу обчислення стажу роботи позивача, що дає право на щорічну відпустку, який би вимагав судового вирішення.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду, суд виходить з того, що відповідно до частин 1, 3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Оскільки позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, встановлені у рішеннях Верховного Суду у справі №800/7/17, які набрали законної сили 03.02.2021 року, а також на висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 року у цій справі, яку позивач отримав 09.03.2021 року, то суд вважає, що позивач, звернувшись до суду з цим позовом 03.04.2021 року, не пропустив установлений частиною 5 статті 122 КАС України строк звернення до суду, а підстави для залишення позову без розгляду, на чому наполягав відповідач, відсутні.

Судові витрати сторонами у справі не понесені.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш