Рішення № 102216151, 22.12.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.12.2021р. Справа №905/694/21 (905/1194/21)

за позовом ОСОБА_1 , м.Маріуполь

до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь про стягнення 83489,26 грн.

Суддя Левшина Г.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

Ухвалою суду від 28.04.2021р. відкрите провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383) строком на сто сімдесят календарних днів; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.

ОСОБА_1 , м.Маріуподь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь, про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 56819,70 грн., середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок по заробітній платі при звільнені за період затримки з 22.04.2021р. і на день ухвалення рішення суду, компенсації за невикористану відпустку в сумі 12168,42 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 12.03.2014р. позивач працював на посаді старшого механіка в ДОК №14 долового виробництва судноремонту Дирекції з виробництва ТОВ “СРЗ”. Згідно наказу №137 від 21.04.2021р. позивача було звільнено у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі ч.І ст.40 Кодексу законів про працю, однак відповідач в порушення ст.116 Кодексу законів про працю не виплатив заробітну плату, що належить позивачу.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2021р. встановлений єдиний унікальний номер судової справи №905/694/21 (905/1194/21), справу передано до провадження судді Левшиної Г.В. на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв`язку з перебуванням у провадженні судді Левшиної Г.В. справи №905/694/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383).

Ухвалою суду від 29.06.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/694/21 (905/1194/21) в межах справи про банкрутство ТОВ “СРЗ”, справу вирішено праву розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

15.07.2021р. через підсистему “Електронний суд” від відповідача надійшов відзив, згідно якого відповідачем підтверджено наявність несплаченої заборгованості із заробітної плати перед позивачем в сумі 68554,14 грн.

Ухвалою від 16.08.2021р. судом витребувано у відповідача документи, необхідні для розгляду справи.

06.10.2021р. відповідачем до суду надано інформацію про розмір заборгованості та належних до виплати сум із розрахунком суми компенсації втрати частини заробітку позивача.

Згідно з ухвалою від 11.10.2021р. встановлено позивачу строк для надання відповіді на відзив та письмових пояснень щодо визначення ціни позову в частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку у зв`язку із порушенням термінів її виплати, вихідної допомоги; надати докази понесення витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. протягом п`яти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані сторонами документи, за результатами оцінки матеріалів справи, суд встановив:

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписом ст.21 Закону України “Про оплату праці” працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа “Суханов та Ільченко проти України”) “майно” може являти собою “існуюче майно” або засоби, включаючи “право вимоги” відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання”/“правомірне очікування” стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно ст.ст.115,116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що залежать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено, ОСОБА_1 працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю “СРЗ” старшим механіком в ДОК №14.

Згідно з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” від 21.04.2021р. ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади.

Згідно з відзивом на позов на момент звільнення заборгованість із заробітної плати перед позивачем становить 68554,14 грн.

Всупереч вимог ст.ст.13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказів перерахування позивачу заробітної плати не надано.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” заборгованості із заробітної плати підлягають задоволенню в сумі 68554,14 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки по день винесення судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.20 Постанови від 24 грудня 1999 року №13 Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Також, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт встановлений судом, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто у даному випадку з 22.04.2021р. року по день прийняття рішення, тобто по 22.12.2021р. включно.

Перевіряючи правильність розрахунку середньоденного заробітку суд обраховує середньоденний заробіток наступним чином, виходячи з того, що останні відпрацьовані місяці, що передували звільненню позивача є лютий та березень 2021р. Заробітна плата позивача становила всього 18138,56 грн. При цьому, у лютому 2021р. позивач відпрацював 21 днів, а у березні 2021р. - 23 днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 412,24 грн. (18138,56 грн. /44 робочий день).

Згідно наданих відповідачем до матеріалів справи наказів №33 від 22.02.2021р., №47 від 30.03.2021р., №50 від 28.04.2021р., №53 від 13.05.2021р. в період з 23.02.2021р. встановлено вимушений простій (не з вини працівників) і призупинено роботи роботу усіх структурних підрозділів товариства. Згідно наказів підприємства №46 від 30.03.2021р., №49 від 28.04.2021р., №52 від 13.05.2021р. встановлено з 01.04.2021р. по 30.06.2021р. триденний робочий тиждень на підприємстві, аз 01.07.2021р. по 31.10.2021р. - п`ятиденний робочий тиждень.

Отже визначаючи кількість робочих днів, перевіривши правильність розрахунку зробленого позивачем, суд проводить розрахунок з 22.04.2021р. з урахуванням неповного робочого тижня підприємства, загалом за 155 робочих дня.

Як наслідок, суд вважає правомірним нарахування до стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки в розмірі 63897,20 грн.

При цьому, відкриття провадження у справі про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов`язку сплатити зазначені кошти.

Водночас, згідно ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст.171 та 14.1.180 ст.14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов`язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.

Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016 №12817/6/99-99-13-02-03-15 оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримкирозрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов`язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.

Крім того, особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п.п.“б” п. 176.2 ст.176 Кодексу).

Суд роз`яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Щодо вимог про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку в сумі 12168,42 грн. суд виходить з наступного:

Згідно ч.1 ст.6 Закону України “Про відпустки” щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані дні відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Відповідно до ст.30 ЗУ “Про оплату праці” роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Як встановлено, згідно наданої відповідачем інформації про розмір заборгованості та належних до виплати сум позивачу відсутні жодні відомості щодо наявності заборгованості із виплати компенсації за невикористану відпустку перед позивачем.

Одночасно, позивачем всупереч вимог ст.ст.13, 73, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано документів, згідно яких має розраховуватися розмір заявленої до стягнення суми (зокрема, копії трудового договору з відповідачем, наказу про попередню відпустку, відомості щодо заробітку за останні 12 місяців тощо).

Як наслідок, позов в частині вимог про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку в сумі 12168,42 грн. підлягає залишенню без задоволення за недоведеністю.

Щодо вимог про стягнення про стягнення з відповідача компенсації за весь час порушення строків виплати заробітної плати суд зауважує наступне:

Згідно ст.34 Закону України “Про оплату праці” компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чиннимзаконодавством. Порядок компенсації втрати доходів внаслідок порушення встановлених строків їх виплати передбачено Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”.

Згідно із статями 2, 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Основною умовою для виплати громадянам компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року справа №6-131 цс 12.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до правового висновку закріпленого в Постанові Верховного Суду України у від 7 листопада 2012 року (справа № 6-131 цс12): “основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема, заробітної плати, пенсії, соціальної виплати, страхових виплат). При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення”.

Беручи до уваги, що відповідачем порушено строки виплати заробітної плати позивачу, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 412,24 грн. компенсації за невчасну виплату заробітної плати.

Судовий збір, а також витрати на правничу допомогу, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, враховуючи, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст.13, 74, 76-79, 86, 91, 120, 129, 165, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 56819,70 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку в сумі 12168,42 грн. та компенсації за весь час порушення строків виплати заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (87510 м.Маріуполь, пр.Луніна, буд.2, ЄДРПОУ 32183383) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 68554,14 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку в сумі 63897,20 грн., компенсацію за весь час порушення строків виплати заробітної плати в сумі 412,24 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. Виплату середнього заробітку провести за вирахуванням податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (87510 м.Маріуполь, пр.Луніна, буд.2, ЄДРПОУ 32183383) на користь державного бюджету України судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2021р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи в порядку ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Г.В. Левшина