Рішення № 102216036, 15.12.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.12.2021 Справа № 905/1076/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Чернової О.В., за участю секретаря судового засідання Семенової М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт», м. Маріуполь Донецької області

до відповідача: Державної митної служби України, м.Київ в особі відокремленого підрозділу Донецької митниці, м.Маріуполь, Донецької області

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях

про зобов`язання укласти договір,

за участю представників сторін:

від позивача (в режимі відеоконференції): Русакова Н.О. (адвокат на підставі ордеру серії ДН №091509 від 01.07.2021);

від відповідача : Конопльова Т.П. (в порядку самопредставництва);

від третьої особи: не з`явився,

Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт», м. Маріуполь Донецької області звернулось до суду з позовом до Азовської митниці Держмитслужби, м. Маріуполь Донецької області про зобов`язання укласти договір.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ухилення відповідача від укладання договору на відшкодування витрат ДП «Маріупольський морський торговельний порт», пов`язаних з утриманням орендованих приміщень №18-03-19/11/21, що є об`єктом оренди за договором оренди нерухомого майна №4573/2010 від 23.10.2010, укладеного між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях.

Нормативно свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на статті 6, 626, 638, 641 Цивільного кодексу України, статті 179, 180, 181, 187 Господарського кодексу України.

На підтвердження зазначених обставин позивач надав суду належним чином засвідчені копії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №4573/2010 від 23.12.2010 з додатками; листів Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» №18-03-22-09 від 03.12.2020, №18-03/323 від 10.02.2021; листів Азовської митниці Держмитслужби №7.1.-08-2/7.1.-28-09/13/5795 від 09.12.2020, №7.1.-08-1/7.1-21/13/869 від 17.02.2021.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1076/21; залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях; справу №905/1076/21 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.07.2021.

30.06.2021 на адресу суду від третьої особи надішли пояснення, за змістом яких останній вказав, що договір оренди №4573/2010 від 23.12.2010 неодноразово подовжувався, та наразі діє до 22.11.2021 включно; просить вирішити спір відповідно до вимог законодавства.

Ухвалою господарського суду від 07.07.2021 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у справі №905/1076/21 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (61057, м. Харків, майдан Театральний, 1, код ЄДРПОУ 43023403) його правонаступником – Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях (61057, м. Харків, майдан Театральний, 1, код ЄДРПОУ 43023403); відкладено підготовче засідання на 10.08.2021.

12.07.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що у відповідача відсутні правові підстави для укладення спірного договору, оскільки витрати на функціонування пунктів пропуску через державний кордон, включаючи плату за отримані комунальні послуги, мають здійснюватися за рахунок і в межах видатків, передбачених Законом України про Держаний бюджет України для розпорядників бюджетних коштів, на яких покладено обов`язок з утримання пунктів пропуску, за відповідною бюджетною програмою, і враховуватися при формуванні показників проекту державного бюджету на відповідний рік. Оскільки позивач є розпорядником бюджетних коштів, підстави для оплати митницею витрат на утримання орендованого об`єкту нерухомості та комунальних послуг відсутні.

Крім того, відповідач вказує на те, що положення наданої позивачем редакції договору суперечать вимогам законодавства. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наданої калькуляції та документів, на підставі яких проводилися відповідні розрахунки, не наведено обґрунтування розмірів витрат на одиницю виміру та структури тарифів на комунальні послуги; відсутні докази фактичного надання та фактичного споживання відповідачем послуг, перелік яких наведено позивачем у редакції договору.

09.08.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якого останній вказує, що відсутність у відповідача необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання. Витрати балансоутримувача, що підлягають відшкодуванню орендарем, розраховуються на підставі Наказу від 28.12.2020 №747 «Про затвердження тарифів для орендарів приміщень порту». Тарифи на відшкодування витрат електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання розраховані позивачем, виходячи з економічно обґрунтованих витрат на утримання підрозділів порту, що займаються водопостачаннм та водовідведенням через систему мереж порту (утримання мереж водопостачання), витрат на передачу електричної енергії через власні електричні мережі порту (утримання технологічних мереж порту), витрат на передачу теплової енергії (утримання мереж теплопостачання).

Ухвалою господарського суду від 10.08.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі №905/1076/21 на тридцять днів до 09.09.2021; відкладено підготовче засідання на 07.09.2021.

09.09.2021 від позивача надійшли пояснення по справі, за змістом яких послуги, відображені в Договорі не відносяться до спеціалізованих послуг. Розрахунки на відшкодування витрат за послуги, що надаються орендарям приміщень порту, ґрунтуються на принципі повного відшкодування витрат на виконання послуги (повній собівартості робіт, яка включає виробничу собівартість та частину адміністративних витрат). Ціна договору на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень, визначалась на підставі планових витрат на утримання технологічних електричних мереж та мереж водопостачання та водовідведення, а також теплопостачання, які складаються на підставі бухгалтерських документів про фактичні витрати на здійснення цієї діяльності впродовж періоду (попереднього календарного року).

Ухвалою господарського суду від 07.09.2021 закрито підготовче провадження у справі №905/1076/21 та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 06.10.2021.

Розпорядженням керівництва суду №33-р від 30.09.2021 зупинено з 01.10.2021 прийняття працівниками Відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) документів для відправлення за межі суду, внаслідок чого повідомлення учасників справи здійснюється альтернативними способами повідомлення.

Розпорядженнями голови Господарського суду Донецької області №35-р від 05.10.2021 та №37-р від 08.10.2021 судді Черновій О.В. встановлено дистанційну роботу за фактичним місцем проживання в м. Харкові у період з 06.10.2021 по 13.10.2021 включно.

Телефонограмою Господарського суду Донецької області від 05.10.2021 повідомлено учасників справи, що у зв`язку із встановленням судді Черновій О.В. дистанційної роботи, судове засідання 06.10.2021 не відбудеться.

У період з 18.10.2021 по 29.10.2021 включно суддя Чернова О.В. перебувала у відпустці.

05.10.2021 від відповідача надійшли заперечення, за змістом яких останній вказує про те, що надані позивачем документальні докази не містять інформації щодо фактично понесених ним витрат, а отже не можуть бути визнані належними доказами. Відповідач вказує про те, що запропонована Позивачем редакція проекту договору не відповідає вимогам законодавства.

19.10.2021 від позивача надійшли пояснення по суті спору у відповідь на заперечення відповідача.

01.11.2021 від відповідача надійшли заперечення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.11.2021 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 22.11.2021.

Ухвалою господарського суду від 22.11.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 15.12.2021.

06.12.2021 від позивача надійшли пояснення по справі про строк дії договору оренди №4573/2010 від 23.12.2010, та зазначено, що відповідач продовжує користуватися нежитловим вбудованим приміщенням загальною площею 380,30кв.м.

06.12.2021 від відповідача надішли заперечення, за змістом яких відповідач стверджує про відсутність договірних відносин між ним та Фондом державного майна України станом на дату подання таких заперечень.

У судове засідання 15.12.2021 з`явилися представники сторін, представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача заперечує у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази в порядку ст.210 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

23.12.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Орендодавець) та Східною митницею (далі - Орендар) укладено Договір оренди №4573/2010 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі – Договір оренди), відповідно до п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові вбудовані приміщення (далі - Майно) загальною площею 380,30 кв.м., які розташовані на першому та другому поверхах будівлі КПП №1 за адресою: м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 99, що знаходяться на балансі ДП «Маріупольський морський торговельний порт» (далі - Балансоутримувач). Залишкова вартість Майна на 01.06.2010 становить 324994 (триста двадцять чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 01 коп.

Майно передається в оренду з метою розміщення митного поста «Азов-порт» (п.1.2. Договору оренди).

Згідно з п.5.11. Договору оренди Орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого Майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого Майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю.

Цей Договір укладено строком на 2 (два) роки, що діє з 23 грудня 2010 року до 22 грудня 2012 року включно (п.10.1. Договору).

Відповідно до п.10.4. Договору оренди у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Розділом 12 Договору оренду закріплено, що Додатки до цього Договору є його невід`ємною і складовою частиною. До цього Договору додаються розрахунок орендної плати; акт приймання-передавання орендованого Майна.

Як Додаток 2 до Договору оренди Сторонами підписано Акт приймання-передавання від 23.12.2010.

Договір оренди та додатки до нього підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень.

Відповідач звертався до позивача з пропозицією про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4573/2010 від 23.12.2010 , зокрема, виключити п.5.11. Договору (лист №558/10/05-70-03 від 29.01.2016).

Сторони зверталися до Міністерства інфраструктури України та Регіонального відділення Фонду державного майна України у Донецькій області щодо погодження запропонованих змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4573/2010 від 23.12.2010 (листи листа ДП «Маріупольський морський торговельний порт» №35-04/109 від 24.03.2016, №35-04/110 від 24.03.2016, лист Донецької митниці ДФС №1536/9/05-70-03-3 від 28.03.2016).

Як вбачається з листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області №18-05/03497 від 29.06.2016 , Міністерство інфраструктури України повідомило про відмову у внесенні змін у договір оренди від 23.12.2010 №4573/2010.

Так, відповідно до листа ДП «Маріупольський морський торговельний порт» №35-09/190 від 07.06.2016 позивач відмовився від внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4573/2010 від 23.12.2010.

Донецька митниця ДФС зверталася до Державної фіскальної служби щодо питання витрат на утримання приміщень в пунктах пропуску для морського сполучення.

За результатами звернень Міністерство фінансів України листом №34-010-11-10/15271 надало відповідь, що витрати з функціонування пунктів пропуску через державний кордон, включаючи плату за отримані комунальні послуги, мають здійснюватися за рахунок і в межах видатків, передбачених Законом України про Державний бюджет України для розпорядників бюджетних коштів, на яких покладено обов`язок з утримання пунктів пропуску, з відповідною бюджетною програмою, і враховувати при формуванні показників проекту Державного бюджету на відповідний рік.

Листом №8622/10/05-70-03-03 від 29.12.2017 відповідач повторно звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області з пропозицією щодо внесення змін до договору оренди від 23.12.2010 №4573/2010.

Позивач листом №18-03-22-09 від 03.12.2020 звернувся до відповідача з проханням надати довідку із зазначенням про чисельність працівників Азовської митниці Держмитслужби, графіком роботи, переліком офісного та комунально-побутового електрообладнання (кількість та потужність обладнання, час використання), що знаходяться у орендованих приміщеннях будівлі КПП-1. А також надати інформацію щодо фактичного використання Митницею 380,30 м2 площ, переданих в оренду (офіс, склад, побутові приміщення тощо та для розміщення яких підрозділів) для визначення витрат з утримання орендованих приміщень та складання калькуляцій вартості комунальних послуг на 2021 рік.

На вказаний запит відповідач надав інформаційну довідку про чисельність посадових осіб, які розміщуються в орендованому приміщені підприємства, графік їх роботи, перелік офісного та побутового обладнання, що перебуває в їх користуванні (а.с. 35-36, том 1).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти договір на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень, зокрема, листами №35-04/40 від 09.02.2016, №11-04/34 від 25.01.2017, №11-24/18 від 05.03.2019; №11-24/11 від 20.02.2020; №18-03/323 від 10.02.2021.

У свою чергу, за результатами розгляду проекту договору на відшкодування витрат по утриманню орендованого майна відповідач відмовлявся від укладення вказаного договору (листи Донецької митниці ДФС №858/10/05-70-10 від 22.02.2016, №679/10/05-70-03 від 08.02.2017, №1888/10/05-70-03 від 13.03.2019, лист Азовської митниці Держмитслужби №7.1-08-1/7.1-21/13/801 від 25.02.2020, №7.1-08-1/7.1-21/13/869 від 17.02.2021).

Посилаючись на відмову відповідача укласти з позивачем договір на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованого приміщення Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт», м. Маріуполь Донецької області звернувся до суду з позовом до Азовської митниці Держмитслужби, м. Маріуполь Донецької області про зобов`язання укласти договір.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (приписи статті 629 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 6 ст.283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами частини 1 та 3 статті 760 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Оскільки предметом договору є майно, що знаходиться у комунальній власності, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992 (в редакції від 24.05.2016, чинної на момент укладення договору оренди).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Судом встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Східною митницею укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4573/2010 від 23.12.2010, відповідно до якого відповідач прийняв в строкове платне користування державне майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 380,30 кв.м., які розташовані на першому та другому поверхах будівлі КПП №1 за адресою: м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 99, що знаходяться на балансі ДП «Маріупольський морський торговельний порт».

На виконання умов вказано договору Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Східною митницею підписано Акт приймання-передавання від 23.12.2010 орендованого майна.

Доказів розірвання або припинення дії вказаного договору до матеріалів не надано, відтак, договір оренди №4573/2010 від 23.12.2010 є підставою для виникнення у сторін за договором відповідних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 8 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини оренди об`єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про морські порти України».

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 11 Закону України «Про морські порти України» на території морських портів і морських терміналів, через які здійснюється міжнародне сполучення, за рішенням Кабінету Міністрів України відкриваються пункти пропуску через державний кордон України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Межі території пункту пропуску на території морських портів визначаються адміністрацією морських портів України, а на території морських терміналів - власниками морських терміналів за погодженням з органом охорони державного кордону та органом доходів і зборів.

Адміністрація морських портів України або власник морського терміналу на безоплатній основі надає у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, де здійснюються в установленому законодавством порядку прикордонний, митний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

У пункті першому частини 1 статті 1 Закону України «Про морські порти України» визначено, що адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту);

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про морські порти України» адміністрація морських портів України утворюється з метою, зокрема, утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об`єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту. У процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори щодо модернізації, реконструкції та будівництва об`єктів портової інфраструктури, інші договори, що відповідають цілям її утворення, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності.

За п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 22.02.1994 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» проведення роботи, пов`язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні (крім облаштування інженерними, технічними засобами для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю) покладається на Міністерство інфраструктури (пункти пропуску для залізничного, морського, річкового, поромного та повітряного сполучення) і на Державну фіскальну службу (пункти пропуску для автомобільного сполучення).

З аналізу Закону України «Про морські порти України» вбачається, що Адміністрація морських портів України входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та об`єднує українські морські порти та інші інфраструктурні елементи. Одним із завдань адміністрації морських портів України є ефективне використання та управління державним майном, у зв`язку з чим чинне законодавство передбачає обов`язок Адміністрації морських портів України укласти господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності, в тому числі, але не виключно, на послуги з електро-, тепло-, водо-, газопостачання.

Отже, до компетенції адміністрації морських портів України належить як надання комунальних послуг (послуг електропостачання, водопостачання та водовідведення) орендарям державного майна порту, переданого їй у відання, так укладення договорів з відшкодування вартості наданих нею послуг, з урахуванням особливостей укладення та виконання договорів оренди об`єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, балансоутримувачем яких є адміністрація.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, з моменту прийняття відповідачем у користування (оренду) державного майна за договором №4573/2010 від 23.12.2010 сторони погодили, що протягом 15 робочих днів після підписання цього договору орендар зобов`язаний укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).

Частинами 2, 3 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить зобов`язати відповідача укласти відповідний договорі, про що суд зазначає таке.

Слово "зобов`язувати" в українській мові має декілька значень: накладати на кого-небудь якісь обов`язки, примушувати когось виконувати що-небудь; примушувати кого-небудь триматися, поводитися певним чином (Словник української мови в 11 томах, том 3, стор. 675). Отже, словосполученням "про зобов`язання укласти договір у певній редакції, наданій позивачем" позивач відобразив своє волевиявлення до вступу у зобов`язальні правовідносини з відповідачем на умовах запропонованої ним редакції договору та просив суд примусити відповідача до цього.

Суд зазначає, що вимога позивача зводилася до необхідності укласти такий договір у судовому порядку, оскільки відповідач, прийнявши на себе зобов`язання щодо укладення договору про відшкодування на користь третьої особи (балансоутримувача) комунальних витрат, пов`язаних з орендою державного майна, відмовився від їх виконання та заперечував укладення договору про відшкодування комунальних витрат на користь цієї особи.

Відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як встановлено судом за змістом прохальної частини позовної заяви, позивач просив зобов`язати відповідача укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат у певній редакції, наведеній ним відповідно до статей 20, 179-181, 187 Господарського кодексу України, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду.

Отже, суд вважає визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону або таке укладення передбачено будь-якою іншою угодою сторін. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти договір на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень.

Так, зокрема, відповідно до листа №18-03/323 від 10.02.2021 ДП «Маріупольський морський торговельний порт» направив на адресу Азовської митниці Держмитслужби два примірника договору на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень №18-03-19/11/21.

Азовська митниця Держмитслужби листом №7.1-08-1/7.1-21/13/869 від 17.02.2021 повернула на адресу позивача примірники проекту договору без підписання у зв`язку з відсутністю правових підстав для укладання такого договору.

Таким чином, ухилення орендаря від укладання з балансоутримувачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю є порушенням п.5.11. договору оренди №4573/2010 від 23.12.2010.

Відповідно до встановленого законодавством України загального порядку укладання господарських договорів, зокрема, ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Таким чином, суд вважає за необхідне надати правову оцінку істотним умовам договору на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень, в запропонованій позивачем редакції.

Приписами ч.1-3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п.5 ч.1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (тут і далі в редакції, чинної на момент виникнення правовідносин між сторонами за редакцією договору) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Статтею 5 визначено Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (ч.1 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Відповідно до ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Частиною 1 ст. 191 Господарського кодексу України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Згідно з приписами статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1.4. договору №18-03-19/11/12 в редакції позивача на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень в редакції, наданої позивачем, визначено, Орендар бере на себе обов`язок відшкодувати витрати Балансоутримувача, пов`язані зі сплатою податку на земельну ділянку, на якій розташована будівля, прибиранням приміщень загального користування та прибудинкової території, вивозу відходів, що утворюються в процесі діяльності Орендаря, охороною приміщень будівлі, що здійснюється відділом внутрішньої охорони порту – пропорційно до займаної Орендарем площі у будівлі, витрати, пов`язані з тепло, водо, електрозабезпеченням орендованого приміщення та прийманню стоків.

У п.2.6-2.7. договору №18-03-19/11/12 в редакції позивача визначено, що витрати Балансоутримувача, що підлягають відшкодуванню за цим Договором, розраховуються на підставі діючих тарифів, на комунальні послуги, а також надбавок, що зумовлюються вартістю витрат Балансоутримувача з передачі комунальних послуг через мережі Балансоутримувача, які визначаються калькуляцією Балансоутримувача.

Сума витрат, що підлягає відшкодуванню за 2021 рік становить 671146,64грн, у тому числі ПДВ 111857,77грн та складається з: витрат на утримання орендованих приміщень – 319062,24грн, у тому числі ПДВ 53177,04грн (КЕКВ 2240); витрат по сплаті земельного податку – 11883,36грн, у тому числі ПДВ 1980,56грн; витрат з електрозабезпечення приміщення – 150284,30грн, у тому числі 20547,38грн (КЕКВ 2273); витрат з водопостачання і водовідведення – 7339,68грн, у тому числі ПДВ 1223,28грн (КЕКВ 2272); витрат з теплопостачання – 182577,06грн, у тому числі ПДВ 30429,51грн (КЕКВ 2271). Сума витрат, що підлягає відшкодуванню за 2021 рік, повинна бути скоригована за фактичним споживанням комунальних послуг.

Судом встановлено, що предметом договору на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень, є фактичні витрати, понесені Балансоутримувачем.

Отже, визначаючи ціну договору у редакції, наданої позивачем, на Балансоутримувача покладений обов`язок доведення належними доказами суми фактичних витрат, необхідних для виконання договору.

У своїх поясненнях позивач вказує на те, що ціна договору на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень, визначалася на підставі планових витрат, які складаються на підставі бухгалтерських документів про фактичні витрат впродовж базового періоду.

Відповідно до п. 2.2. договору №18-03-19/11/12 в редакції позивача на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень в редакції, наданої позивачем, розрахунковий період є календарний місяць. Оплата наданих послуг здійснюється Орендарем на підставі актів на відшкодування витрат та рахунків, що виставляються Балансоутримувачем.

Разом з тим, на час розгляду справи по суті (15.12.2021) позивачем не надано будь-яких документів на підтвердження суми фактично понесених витрат Балансоутримувачем, які підлягають відшкодуванню відповідачем, з січня по листопад 2021 року, тому суд позбавлений можливості перевірити правомірність визначення ціни договору в сумі 671146,64грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність. Допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що позивачем не подано належних доказів на підтвердження обґрунтованого визначення ціни договору в редакції, наданої позивачем, а тому ціна договору як істотна умова договору є недоведеною, суд дійшов висновку про відмову у визнанні укладеним договір на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень, в редакції, наданої позивачем.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 7, 13, 42, 86, 123, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт», м. Маріуполь Донецької області до Державної митної служби України, м.Київ в особі відокремленого підрозділу Донецької митниці, м.Маріуполь, Донецької області про зобов`язання укласти договір відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення в порядку, передбаченому розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Чернова

У судовому засіданні 15.12.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст складено та підписано 24.12.2021.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.