Рішення № 102215784, 14.12.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2021 року Справа № 903/661/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вей Дистрибюшн”

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дєєва Володимира Порфирійовича

про стягнення 758716,59 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: Токарчук В. М., ордер серія ВЛ № 000,081270 від 16.08.2021.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “Вей Дистрибюшн” звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Дєєва Володимира Порфирійовича про стягнення 758716,59 грн (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 27.09.2021) основної заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 06.05.2019 № 2 в частині надання звітів про реалізацію товару, повної та належної оплати отриманого товару.

Ухвалою суду від 19.08.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.09.2021, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу – відповідь на відзив.

06.09.2021 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав відзив на позовну заяву в якому просить в задоволенні позову відмовити, при цьому вказує, що дійсно між сторонами існують договірні відносини, які виникли на підставі договору поставки № 2 від 06.05.2019. За період з травня 2019 по червень 2019 позивач поставив відповідачу продукцію – товари для дітей згідно видаткових накладних, однак в березні 2020 відповідач товар не отримував та свого підпису на накладних не ставив. Пунктом 5.4. договору передбачено, що покупець зобов`язаний 4 рази на місяць (щотижнево) надавати постачальникові звіт про реалізацію отриманого товару, а у разі, якщо такий день є неробочим (вихідним, святковим) згідно чинного законодавства України, - не пізніше наступного за ним робочого дня. Згідно п. 5.4.1 договору покупець оплачує товар по факту його реалізації не пізніше ніж через 7 календарних днів після звітної дати. Для цілей розрахунку граничних термінів оплати, звітною датою є дата у яку має бути поданий звіт про реалізацію відповідно до умов цього договору, незалежно від дати фактичного надання цього звіту. Однак, сторони постійно відхилялися від умов даного договору, ще з моменту його укладення: звіт про реалізацію товару, про який йде мова в тексті договору, ніколи між сторонами не укладався, ні позивач, ні відповідач ніколи не наполягали на складанні та підписанні таких звітів. Враховуючи, що звітна дата так і не настала, то у покупця і не виникло зобов`язання в оплаті за товар, а у постачальника вимога в стягненні коштів.

14.09.2021 позивач подав відповідь на відзив в якій вказує, що факти наведені у відзиві не відповідають дійсності, а відповідач в порушення умов договору, не надає звіти про реалізацію товару з січня 2021 та лише частково оплатив та повернув отриманий товар на загальну суму 1735693,58 грн. Також вказує, що ряд долучених до відзиву зворотних накладних на повернення товару не підписані позивачем, а товар вказаний в них позивачу не повертався.

В судовому засіданні 15.09.2021 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання. Ухвалою суду від 15.09.2021 повідомлено позивача про те, що підготовче засідання відбудеться 05.10.2021.

22.09.2021 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав заперечення на відповідь на відзив в якому вказує, що оскільки договором поставки було визначено, що покупець оплачує товар по факту його реалізації не пізніше ніж через 7 календарних днів після звітної дати, а така звітна дата, так і не настала, а також те, що прийнятою до виконання заявкою на поставку вважається лише заявка щодо якої постачальником виставлено рахунок на оплату або надіслано підтвердження від постачальника про готовність партії товару до поставки, то у покупця і не виникло зобов`язання в оплаті за товар, а у постачальника вимоги в стягненні коштів.

29.09.2021 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 758716,59 грн заборгованості за поставлений товар, оскільки при подачі позову не було враховано частину зворотніх накладних, які підписані сторонами та судові витрати – 20000,00 грн витрат на правову допомогу та 11380,75 грн судового збору.

В судовому засіданні 05.10.2021 суд на місці ухвалив прийняти заяву про зменшення позовних вимог, має місце нова ціна позову 758716,59 грн.

Також в судовому засіданні 05.10.2021 представник відповідача заявив клопотання про продовження строку підготовчого провадження. Суд на місці ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на один місяць. В судовому засіданні 05.10.2021 оголошено перерву до 09.11.2021.

08.11.2021 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав пояснення в якому вказує, що 13.10.2021 позивач направив на юридичну адресу відповідача повідомлення про взаємну звірку товару, в якому вказано дату, час та місце проведення звірки за участю представників сторін, однак відповідач для проведення звірки не прибув, про що було складено відповідний акт. Зазначає, що 21.10.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення нереалізованого товару до 01.11.2021, відповідно до п. 3.6 договору поставки, однак відповідь на дану вимогу відповідач так і не надав. Крім того, 26.10.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу про надання звітів про реалізацію отриманого товару за договором поставки № 2 від 06.05.2019 до 02.11.2021 або повідомити про причини ненадання вказаних звітів, однак дана вимога залишена відповідачем без реагування.

Позивач в поясненні від 08.11.2021 звертає увагу суду на норми ч.1, 3 ст. 212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якою визначено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Зазначає, що посилання відповідача на те, що строк оплати не настав, а тому у позивача відсутні підстави стягувати з відповідача грошові кошти за товар, не заслуговує на увагу суду, оскільки, у зв`язку з недобросовісною поведінкою відповідача, який всіляко ігнорує позивача, не надає звіти про реалізацію товару, порушуючи умови договору поставки, не повертає нереалізований товар, зважаючи на те, що з моменту поставки товару пройшло вже більше півтора року, позивач жодним чином не може встановити, який товар реалізований, а який залишився у відповідача та причини нереалізації товару, якщо такий взагалі існує. Позивач не може іншим чином захистити свої права, окрім стягнення боргу, оскільки відповідач не надає жодної інформації про стан поставленого позивачем товару, враховуючи також те, що обов`язок по наданню звітів щодо реалізованого товару покладається на відповідача згідно з умов договору, товар не повертає, що свідчить про ймовірну відсутність у відповідача поставленого товару, а тому жодну іншу вимогу, окрім стягнення заборгованості за товар пред`явити не може.

В судовому засіданні 09.11.2021 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.11.2021. Оголошено перерву в судовому засіданні до 16.11.2021.

16.11.2021 відповідач подав відповідь на пояснення в якому вказує, що відповідачем у березні 2020 року не отримувався товар від позивача, а дані включені до акту звірки взаємних розрахунків з метою збільшити заборгованість відповідача.

В судовому засіданні 16.11.2021 представник позивача заперечив проти долучення доказів наданих до пояснення відповідача, оскільки дані подані з пропуском процесуального строку передбаченого ГПК України для подання доказів.

Згідно ч.ч.3, 8 ст.80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від них.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд, з врахуванням положень ч.ч.3, 8 ст.80 ГПК України, стадію розгляду страви по суті, на місці ухвалив долучити до матеріалів справи відповідь на пояснення, а докази долучені до нього судом не приймаються до розгляду через пропущення строку на їх подання, без обґрунтування неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від них.

В судовому засіданні 16.11.2021 оголошено перерву до 14.12.2021.

13.12.2021 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, суд, з врахуванням положень ч.ч.3,8 ст.80 ГПК України, стадію розгляду страви по суті, на місці ухвалив не приймати до розгляду докази через пропущення строку на їх подання, без обґрунтування неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

14.12.2021 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог. Також подав письмовий виступ у судових дебатах, які просить долучити до матеріалів справи. Дана заява та письмовий виступ у судових дебатах долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги заперечив з підстав наведених у відзиві, запереченні на відповідь на відзив. Також подав клопотання про стягнення з позивача витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 23000,00 грн, дане клопотання приєднано до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

06.05.2019 між ТзОВ “Вей Дистрибюшн” (постачальник) та Фізичною особою – підприємцем Дєєвим Володимиром Порфирійовичем (покупець) укладено договір поставки № 2 від 06.05.2019 (далі – договір), за умовами якого постачальник зобов`язався у порядку а строки, встановлені договором, передати у власність покупця товари для дітей (товар), а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (а.с.5-6 Т1).

Відповідно до пункту 2.1 договору поставка товару здійснюється на підставі заявок, направлених покупцем постачальнику електронною поштою та/або за допомогою факсимільного зв`язку. Заявка повинна містити в собі дані щодо асортименту та кількості товару, який покупець бажає отримати, а також місце доставки товару, адреса доставки, контактні дані Ф.І.П. контактний номер телефону, графік роботи ТТ або складу.

Строк доставки товару: протягом 14 днів з дати прийняття до виконання постачальником заявки покупця (прийнятою до виконання заявкою на поставку вважається заявка щодо якої постачальником виставлено рахунок на оплату або надіслано підтвердження від постачальника про готовність партії товару до поставки) (п.2.4 договору).

Згідно з п.3.2 договору приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється на складі покупця в присутності представників обох сторін. Приймання за кількістю відбувається у відповідності до видаткових накладних, за якістю – у відповідності до супровідних документів, які надаються разом із товаром та засвідчують його якість.

Пунктом 3.6 договору сторони визначили, що якщо поставлений товар не реалізований протягом 90 календарних днів з дати поставки та/або постачальником не виконується п.5.4 договору, постачальник має право вимагати повернення такого товару. При цьому якість товару, що повертається, має бути належною, цілісність упаковки не повинна бути порушена; всі деталі внутрішньої упаковки повинні бути повернуті разом із товаром; упаковка і товар не повинні мати слідів використання, обклеювання цінниками тощо.

Відповідно до п. 5.1 договору ціна на товар встановлюється в гривнях та зазначаються у прайс-листах постачальника, на підставі яких покупець складає заявки на поставку товару.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі – ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору поставки постачальник поставив та передав у власність, а покупець прийняв товар загальною вартістю 2892740,31 грн, що підтверджується підписаними видатковими накладними (а.с. 13-109 Т.1).

Відповідачем повернуто товару на загальну суму 398330,14 грн, що підтверджується зворотніми накладними від покупця, підписаними сторонами (а.с.141-173 Т.1).

Відповідач лише частково виконав свої зобов`язання з оплати поставленого товару, перерахувавши позивачу в рахунок оплати товару 1735693,58 грн (2892740,31(загальна вартість)-398330,14(повернення товару)=2494410,17(залишок товару); 2494410,17(залишок товару) - 1735693,58(оплата товару як стверджує позивач) = 758716,59, у зв`язку з чим заборгованість по оплаті поставленого товару становить 758716,59 грн.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної. Датою отримання покупцем партії товару та супровідних документів є дата видаткової накладної.

В той же час, за змістом ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

За змістом ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Твердження відповідача про те, що в березні 2020 року продукція для ФОП Дєєва В. П. не поставлялася, підпису на накладних він не ставив, відхиляється судом, оскільки на видаткових накладних №542 від 02.03.2020 (а.с. 13 Т1), №769 від 02.03.2020 (а.с. 16 Т1), №532 від 02.03.2020 (а.с. 17 Т1), №768 від 02.03.2020 (а.с. 20 Т1) наявний підпис покупця Дєєва В.П..

Крім того, у своєму акті звірки за період 2020 року, який долучений відповідачем до заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 8-11 Т.2) поставки за березень 2020 року наявні, а тому визнання таких поставок відповідачем станом на 31.12.2020, коли такий акт складався спростовує доводи відповідача про те, що поставки не відбувалися.

Також судом відхиляються твердження відповідача, що повернули частину товару іншій особі, а саме ТзОВ «Бонтой», що стверджується актом звірки взаємних розрахунків між ТзОВ «Бонтой» та ТзОВ «Вей Дистрибюшн», оскільки вказаний акт звірки свідчить тільки про наявність господарських відносин виключно між ТзОВ «Бонтой» та ТзОВ «Вей Дистрибюшн».

Відповідач, заперечуючи проти указаної суми боргу, вказував на не настання відкладальної умови щодо оплати поставленого товару, передбаченої п. 5.4.1 договору, а саме - відсутність реалізації товару третім особам.

Розглянувши вказані доводи відповідача та заперечення позивача у цій частині, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 254 ЦК України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно п.5.4 договору покупець зобов`язаний 4 рази на місяць (щотижнево) надавати постачальникові звіт про реалізацію отриманого товару, а у разі, якщо такий день є неробочим (вихідним, святковим) згідно чинного законодавства України, - не пізніше наступного за ним робочого дня.

Пунктом 5.4.1 договору сторони визначили, що покупець оплачує товар по факту його реалізації не пізніше ніж через 7 (сім) календарних днів після звітної дати. Для цілей розрахунку граничних термінів оплати, звітною датою є дата, у яку має бути поданий звіт про реалізацію відповідно до умов даного Договору, незалежно від дати фактичного надання цього звіту.

Тобто, в договорі поставки встановлений строк оплати за товар: «не пізніше ніж через 7 (сім) календарних днів після звітної дати,незалежно від дати фактичного надання цього звіту». Якщо врахувати, що звіти подаються щотижнево, останнім днем для подання звіту є неділя, яка є вихідним днем, а тому переноситься на наступний день - понеділок, а тому покупець має сплатити за товар через 7 календарних днів після звітної дати - понеділка. Саме на покупця покладений обов`язок надавати постачальнику звіти щотижнево, які покупець не виконує, ні товар, ні кошти не повертає.

Відповідно до 3.6 договору сторони визначили, що якщо поставлений товар не реалізований протягом 90 календарних днів з дати поставки та/або постачальником не виконується п.5.4 договору, постачальник має право вимагати повернення такого товару. При цьому якість товару, що повертається, має бути належною, цілісність упаковки не повинна бути порушена; всі деталі внутрішньої упаковки повинні бути повернуті разом із товаром; упаковка і товар не повинні мати слідів використання, обклеювання цінниками тощо.

Разом із цим, відповідач на підтвердження обставин нереалізації товару та його дійсної наявності належних доказів суду не подав, на повідомлення позивача провести взаємну звірку товару не відреагував, вимогу позивача повернути нереалізований товар, як це передбачено п. 3.6 договору залишив без задоволення.

За таких обставин, оскільки відповідач у визначений договором термін, товар, що не був реалізований, постачальнику не повернув, значить вказаний товар суд вважає реалізованим та строк його оплати настав.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Тлумачення ч.1,3 ст. 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін «обставина», а не «подія», що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загально цивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Для сторони, яка недобросовісно перешкоджає настанню обставини, передбачено правовий наслідок у вигляді настання обставини.

Суд враховує, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар, а у випадку дійсної нереалізації товару - на його повернення.

Разом з тим, відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його оплати, не надав інформації щодо реалізації/нереалізації товару, а також не звернувся до позивача про повернення нереалізованого товару.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що умова щодо часу реалізації товару за усіма видатковими накладними настала, а тому у ФОП Дєєва В. П. виник обов`язок розрахуватись за отриманий товар у повному обсязі, проте йому це невигідно (стверджується неподанням звітів поставленого товару (п.5.4 та 5.4.1 договору), непроведення взаємозвірки 13.10.2021 товару, відсутність відповідей на вимоги позивача повернути товар до 01.11.2021).

Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 758716,59 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, повернення позивачу товару, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 758716,59 грн заборгованості за поставлений товар.

Оскільки спір до розгляду доведено з вини відповідача, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 11380,75 грн в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача через задоволення позовних вимог.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представник позивача просить стягнути з відповідача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до приписів частини 4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу представником позивача подано до суду: договір №77 від 02.08.2021 про надання правової допомоги (а.с. 112-113 т.1), акт виконаних робіт по наданню послуг від 10.08.2021 (а.с.114 т.1), опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом відповідно до договору № 77 від 02.08.2021 (а.с.115 т.1), платіжне доручення № 448 від 11.08.2021 (а.с.116 т.1), копію ордеру серія ВК № 1027797 від 14.09.2021 (а.с. 229 т.1).

Беручи до уваги викладене, із відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20000,00 грн на підставі ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Щодо клопотання відповідача про стягнення з позивача 23000,00 грн витрат на правову допомогу, то дане не підлягає задоволенню в силу положень ч.4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати відповідача, пов`язанні з розглядом справи у разі задоволення позову залишаються за ним.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дєєва Володимира Порфирійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вей Дистрибюшн” (вул.Транспортна,12, м.Рівне, Рівненська область, 33023, код ЄДРПОУ 42888375) 758716,59 грн (сімсот п`ятдесят вісім тисяч сімсот шістнадцять грн 59 коп.) основної заборгованості, 11380,75 грн (одинадцять тисяч триста вісімдесят гривень 75 коп.) судового збору, а також 20000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

24.12.2021.

Суддя А. С. Вороняк