Рішення № 102213748, 01.04.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/12837/18

Провадження № 2/752/521/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.04.2021 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Колдіної О.О.

з участю секретаря - Оджубейської Д.І.,

розглянувши в порядку позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив стягнути з відповідачів борг в сумі 259 800,44 гривень.

В обґрунтування позову зазначено, що 13 квітня 2016 року відповідачі взяли у позивача у позику грошову суму у розмірі 10 000,00 доларів США, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою, які він та ОСОБА_3 підписали. Згідно зазначеної розписки відповідачі зобов`язалися повернути позивачу зазначені кошти до 15 травня 2016 року. Після спливу терміну, а саме 15 травня 2016 року, відповідачі зобов`язання по поверненню коштів не виконали. З 31 травня 2017 року по 31 грудня 2017 року ОСОБА_2 було повернуто відповідно до зазначеного договору позики грошову суму у розмірі 4000 доларів США.

В зв`язку з тим, що станом на день подання позову відповідачі винні 6000 доларів США, позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути зазначену суму в гривневому еквіваленті у розмірі 158 678,63 гривень. Додатково позивач просить стягнути три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та судові витрати.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.09.2018 року, у справі було відкрито провадження та призначено підготовче засідання. Надано відповідачам строк на подання відзиву на позов.

Відповідно до ст.ст. 174, 178 ЦПК України, відповідачі не скористалися своїм правом та не направили суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.02.2020 року, підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Позивач у судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про місце і час судового розгляду були повідомлені належним чином.

На підставі ст.ст.128, 130 ЦПК України відповідачі вважаються належним чином повідомленими про місце і час судового розгляду.

На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи за відсутності відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 263 ЦПК України передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позивач вказує, що між ним та відповідачами 13.04.2016 року було укладено договір позики, який було оформлено розпискою, та відповідачі мають повернути запозичені кошти.

На підтвердження позовних вимог про стягнення коштів за договором позики від 13.04.2016 року позивачем надано копію розписки, що підписана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з зазначенням дати кінцевого повернення позивачеві грошової суми.

Також позивачем у позовній заяві зазначено про часткове повернення частини позики у строк з 31 травня 2017 року по 31 грудня 2017 року у розмірі 4000 доларів США відповідачем 1.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд зазначає про те, що позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей від позикодавця із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження позовних вимог про стягнення коштів за договором позики від 13.04.2016 року позивачем надано копію розписки, що підписана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Однак, така розписка складена не на державній (українській) мові і не містить офіційного перекладу, що позбавляє суд можливості встановити наявність між сторонами правовідносин, пов`язаних з укладанням договору позики, умови такого договору.

Зазначений доказ не є належним в розумінні ст.77 ЦПК України і достатнім для підтвердження укладання договору позики.

Інших доказів на обгрунтування заявлених позовних вимог позивачем не надано.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів суми боргу за договором позики, а також 3% річних та процентів за користування коштами, оскільки вони є похідними від задоволення вимог про стягнення суми боргу за договором позики.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню відповідачами.

Керуючись ст.ст. 626, 628, 638, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, на підставі заяви відповідача про перегляд заочного рішення.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя