Рішення № 102208274, 24.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2021 року м. Київ № 640/21603/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області

треті особи Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Адміністрація Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (далі також - третя особа 1) та Адміністрація Державної прикордонної служби України (далі також - третя особа 2), ОСОБА_2 (далі також - третя особа 3), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №105427 від 27.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 19.04.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №105427 від 27.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що підставою скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні позивачу слугувала інформація, викладена у поданні Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київської області від 16.07.2018 року №51/9/2-47827, від 18.05.2018 року №51/9/2-45630, від 30.05.2018 року №51/9/2-46115.

Разом з тим, Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київської області у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомлено про направлення зібраних матеріалів стосовно позивача до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, з огляду на що, зазначено про відсутність вказаних матеріалів у органу безпеки.

Представником позивача зазначено, що після витребування судом матеріалів особової справи позивача у відповідача суду будуть повідомлені додаткові підстави обґрунтування позовних вимог.

Крім того, представником позивача повідомлено, що 30.07.2005 року позивачем укладено шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 , та 15.05.2006 року позивачу видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 .

19.04.2018 року у Головному управлінні Державної міграційної служби в місті Києві Мірмохаммадмехді Сеєдмехді за заявою замінено стару зношену посвідку на нову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 . Під час обміну посвідки у відповідача не виникло ніяких питань щодо скасування дозволу на імміграцію.

Від шлюбу із ОСОБА_2 позивач має двох синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які народилися в місті Києві і набули громадянство України за народженням, згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про громадянство України».

11.04.2015 року в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12013110090008338 від 03.07.2013 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду місті Києва відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з альтернативою внесення застави. Під час перебування ОСОБА_1 під вартою в Київському СІЗО, 16.04.2014 року заочним рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області за позовом ОСОБА_2 шлюб між нею та ОСОБА_5 розірвано.

На даний час в провадженні Солом`янського районного суду міста Києва знаходиться кримінальне провадження № 12013110090008338 від 03.07.2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. Остаточне рішення у справі не прийнято.

ОСОБА_1 05.08.2016 року був звільнений з Київського слідчого ізолятору під заставу в розмірі 1218000 грн. на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду місті Києва від 11.04.2015 року.

З часу звільнення з Київського СІЗО ОСОБА_1 добровільно сплачує кошти на утримання своїх дітей.

Колишня дружина ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_1 спілкуватися та брати участь у вихованні дітей.

Рішенням Володимир-Волинської міської ради Волинської області від 15.06.17 р. № 186 місцем проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_6 визначена місцем проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

На час звернення до суду з цим позовом, в провадженні Володимир-Волинського міського суду Волинської області перебуває цивільна справа №154/2984/17 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі у вихованні дітей батьком, який проживає окремо від них. Тобто, ОСОБА_1 захищає свої батьківські права щодо дітей.

Представник позивача просить суд врахувати зазначені обставини під час вирішення справи по суті та задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2019 року відкрито провадження у справі з повідомленням сторін. Судове засідання у справі призначено на 20.02.2019 року.

Через канцелярію суду 08.02.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що позивачем отримано посвідку на постійне проживання в Україні на підставі рішення Деснянського районного суду місті Києва від 13.12.2005 року по справі № 2-2/17, яким позивача визнано піклувальником обмежено дієздатного громадянина України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також встановлено, що на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26.11.2012 року по справі № 2-2/17, позивача позбавлено опікунства обмежено дієздатного ОСОБА_8 .

Разом з тим, встановлено, що ОСОБА_9 є близьким родичем громадянина позивача, стосовно якого раніше до органів ДМС України направлено клопотання про скасування дозволу на імміграцію внаслідок причетності останнього до скоєння злочинів, передбачених згідно частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України.

Враховуючи наведене, оскаржуваним рішенням Головного управління Державної міграційної служби України від 27.08.2018 року №105427, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» позивачу скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 20.04.2006 року, в свою чергу, видану на підставі цього дозволу посвідку серії НОМЕР_3 від 19.04.2006 року також скасовано.

Зокрема, відповідачем подано заяву про заміну останнього у справі на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

Через канцелярію суду 14.02.2019 року Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області подані пояснення на позовну заяву.

Третя особа 1 проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 15.05.2006 року на підставі дозволу на імміграцію в Україну, виданого відповідно до пункту 2 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», та посвідкою на постійне проживання в Україні на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.12.2005, яким ОСОБА_1 визнано піклувальником обмежено дієздатного громадянина України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Після оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, позивач перестав будь-яким чином виконувати обов`язки піклувальника та допомагати сім`ї обмежено дієздатного ОСОБА_8 .

Таким чином позивач, не маючи на меті виконувати взяті на себе обов`язки піклувальника, а також, зловживаючи довірою сім`ї ОСОБА_8 , використав зазначені правові підстави для легалізації на території України.

В подальшому, на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18.06.2012 року у справі № 2603/984/12, ОСОБА_1 позбавлено опікунства обмежено дієздатного ОСОБА_8 у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків.

Також встановлено, що 03.07.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 12013110090008338 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (шахрайство), яке 26.06.2015 року направлено до суду з обвинувальним актом відносно ОСОБА_10 . Загальна сума збитку завдана громадянам України можливими протиправними діями вказаної особи становить більш ніж 700 тисяч доларів США.

Крім того, Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області отримано інформацію, що позивач під час досудового слідства у кримінальному провадженні, здійснював вплив та тиск на учасників кримінального процесу, постійно погрожуючи застосуванням фізичного впливу та насильством, шантажував потерпілих.

Про вказані обставини Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області проінформовано відповідача листами від 16.07.2018 року №51/9/2-47827, від 18.05.2018 року №51/9/2-45630, від 30.05.2018 року №51/9/2-46115.

З урахуванням вищевикладеного, третя особа 1 вважає позовну заяву безпідставною, а рішення відповідача правомірними.

Через канцелярію суду 19.02.2019 року адвокатом Шаповим С.О. подано заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметом спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Відповідно до Довідки секретаря судового засідання справу У640/21603/18, призначену на 20.02.2019 року, знято з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Про призначення наступного судового засідання на 03.04.2019 року сторін повідомлено у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

У судове засідання 03.04.2019 року прибули представники відповідача та третьої особи 1. Належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи іншими учасниками справи участь уповноважених сторін не забезпечено.

Судом поставлено на вирішення питання здійснення процесуального правонаступництва відповідача.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 року №732 «Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби» Кабінетом Міністрів України постановлено: утворити Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області як юридичну особу публічного права, реорганізувавши шляхом злиття Управління Державної міграційної служби у Київській області та Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві. Установлено, що Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області є правонаступником майна, прав та обов`язків Управління Державної міграційної служби у Київській області та Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління Державної міграційної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 37768863) перебуває у стані припинення з 05.10.2018 року (запис №10671270007016949).

Проте, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.10.2018 року (номер запису: 10671340000029842) зареєстровано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) як юридичну особу публічного права, яка, згідно положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 року №732 є правонаступником, зокрема, Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 37768863).

Враховуючи викладене, у суду наявні правові підстави для здійснення процесуального правонаступництва відповідача у справі.

Наступним судом поставлено на вирішення питання адвоката Шапова С.О. про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета пору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Присутні у судовому засіданні представники відповідача та третьої особи 1 поклалися на розсуд суду.

Вирішуючи заяву про залучення третьої особи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

З матеріалів справи судом встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано оскаржуваним у цій справі рішенням відповідача внаслідок звернення ОСОБА_2 , яка є колишньою дружиною позивача, та у яких є спільні діти.

Враховуючи викладене, у суду наявні підставив вважати, що рішення у справі №640/21603/18 може мати вплив на права та обов`язки ОСОБА_2 позаяк судом ухвалено про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметом спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (далі також - третя особа 3).

З огляду на залучення до участі у справі третьої особи, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 19.04.2019 року.

Відповідно до Довідки секретаря судового засідання справу №640/21603/18, призначену на 19.04.2019 року, знято з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Про призначення наступного судового засідання на 03.06.2019 року сторін повідомлено у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Через канцелярію суду 22.04.2019 року представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів та витребування доказів.

У судове засідання 03.06.2019 року прибули представники позивача, третіх осіб 1, 3.

Належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи відповідачем та третьою особою 2 участь уповноважених представників не забезпечено.

Судом поставлено на вирішення клопотання представника позивача про витребування доказів, а саме, витребування у Солом`янського районного суду міста Києва інформацію чи зверталися до цього суду учасники кримінального провадження №120131100900008338, зокрема, потерпілі, до яких входить ОСОБА_2 , її представники - адвокати Шапов Сергій Олександрович та Некрасов Олексій Сергійович із заявою про забезпечення безпеки життя та здоров`я.

Представники третіх осіб 1, 3 проти задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів заперечують з огляду на його необґрунтованість.

Вирішуючи клопотання, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частинами першою, другою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Дослідивши клопотання представника позивача про витребування доказів на його відповідність частини другій статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено відсутність обґрунтувань щодо обставин, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

З огляду на викладене, в порядку частини другої статті 167 кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про повернення клопотання про витребування доказів заявнику без розгляду.

Судом оголошено про початок розгляду справи по суті, заслухано вступні слова присутніх у судовому засіданні представників сторін та на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документовано УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 15.05.2006 року на підставі дозволу на імміграцію в Україну, виданого відповідно до пункту 2 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», та посвідкою на постійне проживання в Україні на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.12.2005 року у справі №2-2/17, яким ОСОБА_1 визнано піклувальником обмежено дієздатного громадянина України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

19.04.2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби в місті Києві Мірмохаммадмехді Сеєдмехді видано нову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 .

18.05.2018 року адвокатом Некрасовим О.С., який представляє інтереси ОСОБА_2 (колишньої дружини позивача) подано Заяву-повідомлення (вх. ГУ ДМС у м. Києві від 25.05.2018 року) в якій просить здійснити перевірку законності перебування позивача на території України та у разі виявлення підстав для скасування дозволу на імміграцію, скласти обґрунтований висновок щодо скасування дозволу на імміграцію та надіслати його до органу ДМС, яким прийнято рішення про надання цього дозволу, для вилучення посвідки на постійне проживання та вжиття заходів, відповідно до Закону України «Про імміграцію».

Розглянувши подання Головного управління служби безпеки України в місті Києві та Київській області від 16.07.2018 року №51/9/2-47827 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Висновком головного спеціаліста відділу з питань постійного проживання іноземців та осіб без громадянства управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в місті Києві Козляковської Ю.І. про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_10 (далі також - Висновок), погодженого начальником управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в місті Києві Овсянниковою Ю.О., затвердженого т.в.о. начальника ГУ ДМС в місті Києві Войналович М.В. 27.08.2018 року, запропоновано скасувати рішення УГІРФО ГУ МВС України в місті Києві від 20.04.2006 року про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_10 , скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 19.04.2018 року.

Підставами Висновку є обставини відсутності виконання обов`язків піклувальника ОСОБА_8 та зловживання довірою сім`ї ОСОБА_8 , використання правових підстав видачі посвідки для вчинення на території України, будучи фігурантом кримінального провадження, активного впливу та тиску на учасників кримінального процесу, постійно погрожуючи застосуванням фізичного впливу та насильства.

Листом ДМС України від 02.08.2018 року №8.-2675/8-18 «Про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію» в цілому рекомендовано Висновок до затвердження, та доповнено останній, зокрема, словами та цифрами «від 18.05.2018 року №51/9/2-45630, від 30.05.2018 року №51/9/2-46115» до подання Головного управління служби безпеки України в місті Києві та Київській області «від 16.07.2018 року №51/9/2-47827».

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 27.08.2018 року №10527 на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію, виданий громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер національного паспорта НОМЕР_4 , дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 20.04.2006 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 19.04.2018 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та інші пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України від 07.06.2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2491).

Згідно з абзацами 1-5 частини першої статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статей 2, 3 Закону №2491 питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 4 Закону №2491 (в редакції, чинній на день видачі позивачу дозволу на імміграцію) дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону №2491 особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Статтею 12 Закону №2491 встановлено підстави для скасування дозволу на імміграцію.

Так, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно із статтею 13 Закону №2491 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

У разі скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця з дня відбуття покарання.

Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті.

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (із змінами і доповненнями) (далі також - Порядок №1983).

Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Відповідно до пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Згідно з пунктом 24 Порядку №1983 рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

З матеріалів справи судом встановлено, що Висновок відповідача про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_10 складено на підставі подань Головного управління служби безпеки України в місті Києві та Київській області від 16.07.2018 року №51/9/2-47827, від 18.05.2018 року №51/9/2-45630, від 30.05.2018 року №51/9/2-46115.

Суд зазначає, що визначена форма та зміст подання ініціатора скасування дозволу на імміграцію у законодавстві України відсутні, разом з тим, останнє має відповідати критерію обґрунтованості підстави для такого скасування, викладеної у поданні, відповідно до вимог пункту 22 Порядку №1983.

Матеріали особової справи позивача № 105427, наданої суду відповідачем, містять листи Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області від 18.05.2018 року №51/9/2-45630, від 30.05.2018 року №51/9/2-46115, від 16.07.2018 року №51/9/2-47827.

Відповідно до змісту листа Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області 18.05.2018 року №51/9/2-45630, третьою особою 1 повідомлено відповідача, що після оформлення посвідки на постійне проживання в Україні на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.12.2005 року у справі №2-2/17, яким позивача визнано піклувальником обмежено дієздатного громадянина України ОСОБА_8 , ОСОБА_11 перестав будь-яким чином виконувати обов`язки піклувальника та допомагати сім`ї обмежено дієздатного ОСОБА_8 .

Таким чином, орган безпеки дійшов висновку, що зловживаючи довірою сім`ї ОСОБА_12 , позивач використав зазначені правові підстави отримання посвідки на постійне проживання в Україні для легалізації на території України.

Так, відповідача повідомлено, що на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26.11.2012 року по справі №2-2/17, ОСОБА_11 позбавлено опікунства обмежено дієздатного ОСОБА_8 .

Крім того, Головним управлінням Служби безпеки України в місті Києві та Київській області повідомлено, що 03.07.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження №12013110090008338 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (шахрайство), яке 26.06.2015 року направлено до суду з обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 , та зазначено «Загальна сума збитку завдана громадянами України можливими протиправними діями вказаної особи становить більш ніж 700 тисяч доларів США». На даний момент, як вказано органом безпеки, позивач разом зі своїми родичами та друзями, які також є вихідцями з Ісламської Республіки Іран проживають на території міста Києва, систематично порушують чинне законодавства, зневажаючи українські закони та громадян України, не маючи поваги до правоохоронних та контролюючих органів.

Враховуючи викладене, просить скасувати позивачу дозвіл на імміграцію на підставі пунктів 3, 4 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

До зазначеного листа в якості додатків долучено лист Солом`янського управління поліції ГУ Національної поліції в місті Києві вх. №20453 від 17.05.2018 року, не таємно, на 20 арк.; пояснення адвоката Шапова С.О. (б/н, не таємно, на 3 арк.).

Дослідивши вказані додатки, судом встановлено, що лист Солом`янського управління поліції ГУ Національної поліції в місті Києві вх. №20453 від 17.05.2018 року містить інформацію щодо направлення кримінального провадження №12013110090008338 до суду з обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань на 19 акр., в якому міститься інформація щодо фабули справи та потерпілих.

В свою чергу, пояснення адвоката Шапова С.О., надані Головному управлінню Служби безпеки України в місті Києві та Київській області в рамках кримінального провадження (номеру не зазначено), містять повідомлення про позбавлення позивача опікунства обмежено дієздатного ОСОБА_8 на підставі рішення суду.

Суд зауважує, що лист Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області від 30.05.2018 року №51/9/2-46115 за змістом є аналогічним листу Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області 18.05.2018 року №51/9/2-45630, водночас, додатки до останнього не долучено.

Відповідно до змісту листа Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області від 16.07.2018 року №51/9/2-47827, останній направлено в додаток до листа Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області від 30.05.2018 року №51/9/2-46115.

Так, у зазначеному листі додатково до зазначеного у попередніх листах, повідомлено, що ОСОБА_1 , будучи фігурантом кримінального провадження, здійснює активний вплив та тиск на учасників кримінального процесу, постійно погрожуючи застосуванням фізичного впливу та насильства, чим шантажує потерпілих. Таким чином, з метою уникнення покарання за вчинення злочину, зазначена особа здійснює негативний вплив на правосуддя, ставлячи під загрозу його об`єктивність та справедливість.

Враховуючи викладене, на переконання органу безпеки, скасування дозволу на імміграцію позивача є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

У додаток до цього листа долучені пояснення потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Зокрема, суд зауважує, що Висновок відповідача містить обґрунтування, зазначені у досліджених судом листах Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області від 18.05.2018 року №51/9/2-45630, від 30.05.2018 року №51/9/2-46115, від 16.07.2018 року №51/9/2-47827.

Суд звертає увагу, що Законом №2491 встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, із змісту якого висновується, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Так, підставою для скасування дозволу на імміграцію позивача відповідачем зазначено пункти 3, 4 статті 12 Закону №2491, а саме: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Зазначені підстави, викладені у Законі №2491 позбавлено конкретики.

В той же час, на переконання суду, обґрунтованим є таке подання, яке прийняте на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин та підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами. Тобто подання компетентного органу має бути обґрунтованим та підтверджуватися доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, про які зазначено у поданні.

Із змісту листів Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області від 18.05.2018 року №51/9/2-45630, від 30.05.2018 року №51/9/2-46115, від 16.07.2018 року №51/9/2-47827 встановлено, що однією з підстав скасування дозволу на імміграцію позивача зазначено наявність кримінального провадження №12013110090008338, в якому позивач є обвинувачем за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Висновок щодо обов`язковості доведення вини є ключовим під час розгляду справ, в яких предметом оскарження є рішення органу ДМС України про скасування дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства.

З матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що кримінальне провадження №12013110090008338 перебуває на розгляді Солом`янського районного суду міста Києва (справа №760/12120/15-к) та вирок у цій справі відсутній як на день прийняття оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію, так і на день розгляду справи №640/21603/18 по суті.

Сама по собі наявність кримінального провадження щодо іммігранта не може слугувати підставою вважати дії останнього такими, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, зокрема, в силу статті 62 Конституції України.

Разом з тим, слід враховувати, що у разі прийняття рішень, що носять превентивний характер, не має доводитись вчинення особою протиправних діянь, однак має обґрунтованість, тобто посилання на можливість протиправної поведінки мають бути обґрунтовані наявністю певної інформації у вигляді довідок, пояснень тощо.

У листі Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київської області від 18.05.2018 року №51/9/2-45630 повідомлено, що ОСОБА_1 , будучи фігурантом кримінального провадження, здійснює активний вплив та тиск на учасників кримінального процесу, постійно погрожуючи застосуванням фізичного впливу та насильства, чим шантажує потерпілих. Таким чином, з метою уникнення покарання за вчинення злочину, зазначена особа здійснює негативний вплив на правосуддя, ставлячи під загрозу його об`єктивність та справедливість. Як доказ зазначеного третьою особою 1 долучено пояснення осіб, визнаних потерпілими у кримінальному провадженні № 12013110090008338.

Разом з тим, суд зауважує, що зазначене у листі стосується можливо вчинених дій позивачем щодо потерпілих у рамках кримінального провадження №12013110090008338 та під час його судового розгляду в межах справи №760/12120/15-к.

Отже, фактично зазначені у поясненнях потерпілих обставини можуть слугувати підставою для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві відповідно до положень Закону України від 23.12.1993 року № 3782-XII «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» в рамках кримінального провадження №12013110090008338.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів звернень зазначених у листах третьої особи 1 потерпілих щодо захисту в межах кримінального провадження №12013110090008338 під час розгляду справи №760/12120/15-к в порядку Закону України від 23.12.1993 року № 3782-XII «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Крім того, окрім пояснень потерпілих, інших доказів, які б достовірно підтверджували факти погроз та шантажу потерпілих відповідачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи, що пояснення потерпілих, долучені до листів Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київської області, стосуються обставин кримінального провадження №12013110090008338, у суду відсутні підстави вважати обґрунтованим посилання органу безпеки та відповідача на пункт 4 статті 12 Закону №2491, як на підставу для скасування дозволу на імміграцію позивача (необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України), оскільки права потерпілих у кримінальному провадженні підлягають захисту за іншою законодавчо визначеною процедурою.

Посилання Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області на те, що «позивач разом зі своїми родичами та друзями, які також є вихідцями з Ісламської Республіки Іран проживають на території міста Києва, систематично порушують чинне законодавства, зневажаючи українські закони та громадян України, не маючи поваги до правоохоронних та контролюючих органів» не підтверджені жодними доказами, з огляду на що, оцінюються судом як суб`єктивні судження та не можуть бути визнані доказом в розумінні статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, у листах Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області зазначено, що на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26.11.2012 року по справі №2-2/17, С. Мірмохаммадмехді позбавлено опікунства обмежено дієздатного ОСОБА_8 , в той час, як посвідку на постійне проживання в Україні позивачем отримано саме з підстав ухвалення Деснянським районним судом міста Києва від 13.12.2005 року у справі №2-2/17, яким ОСОБА_1 визнано піклувальником обмежено дієздатного громадянина України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Суд зауважує, що Закон №2491 не містить підстав для скасування дозволу на імміграцію внаслідок позбавлення іммігранта опікунства особи, в той час, як пункти 3, 4 статті 12 Закону №2491 не є належними підставами для скасування дозволу на імміграцію позивача через зазначені обставини позбавлення останнього опікунства особи на підставі рішення суду.

Крім зазначеного, суд звертає увагу на наступне.

При прийнятті рішень про скасування дозволу на імміграцію, суб`єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.

При цьому, суб`єкту владних повноважень слід дотримуватись принципу пропорційності, і недопущення настання несприятливих наслідків для іноземця або особи без громадянства, яких може бути протиправно зобов`язано покинути Україну та розлучитись зі своєю родиною.

Територіальні органи ДМС України повинні вивчати реальні обставини, які можуть потягти за собою скасування дозволу на імміграцію, зокрема: наявність у позивача дітей, які народились в Україні і які знаходяться на його утриманні та потребують його допомоги, право на набуття громадянства України, тривалість терміну перебування дітей в Україні, їх соціальні зв`язки, можливі негативні наслідки у разі розлучення дітей з батьком.

Не врахування наявності у іноземця або особи без громадянства малолітньої дитини, порушення законного права дитини на проживання разом з батьками є недотриманням Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, висновками Європейського суду з прав людини. Відсутність доказів надсилання (або вручення) іноземцю або особі без громадянства запрошення про надання пояснень та відповідних документів свідчить про невиконання територіальними органами і підрозділами ДМС України всіх дій, спрямованих на повне та всебічне вивчення та оцінку всіх документів та матеріалів, які можуть бути доказом наявності або відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Скасування дозволу на імміграцію має відбуватися за умови дотримання принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для іноземців та осіб без громадянства при відсутності будь-якої вини з їх боку. Не з`ясування органами ДМС України суттєвих обставин життя іммігрантів, їх родинних та соціальних зв`язків призводить до порушення прав таких осіб, оскільки вони мають передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію. Такі дії також визнані судами неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя позивача.

Дослідивши зміст Висновку відповідача, судом встановлено відсутність аналізу та оцінки обставин, що позивач є батьком двох малолітніх дітей, які є громадянами України, та на дату винесення оскаржуваного рішення відповідача, у провадженні Володимир-Волинського міського суду Волинської області перебувала справа №154/2984/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі у вихованні дітей батьком, який проживає окремо від них.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру судових рішень, судом встановлено, що рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.11.2019 року у справі №154/2984/17, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 26.02.2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі у вихованні дітей батьком, який проживає окремо від них - задоволено частково. Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми синами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , встановивши графік для побачень та спілкування: кожної другої неділі з 12 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин за місцем проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , або в іншому узгодженому місці, в присутності матері або іншої узгодженої нею та ОСОБА_1 особи. Надано ОСОБА_1 можливість необмеженого спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку у зручний для дітей час, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування між ОСОБА_1 та дітьми. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_17 у спілкуванні із дітьми та завчасно попереджати його про можливість та причини змін у визначеному порядку зустрічей. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_17 , від імені якого діє адвокат Розметов Ровшанбек Назарович, залишено без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.11.2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26.02.2020 року залишено без змін.

Крім того, згідно з пунктом 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази запрошення позивача для надання відповідних пояснень в межах вирішення питання про скасування дозволу на імміграцію, що підтверджується позивачем та не спростовано відповідачем.

Враховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави вважати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №105427 від 27.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства України, з огляду на що, останнє підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Щодо позовних вимог зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 19.04.2018 року, суд зазначає наступне.

Оскаржуваним рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №105427 від 27.08.2018 року посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 19.04.2018 року скасовано на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 року (далі також - Порядок №321)

Відповідно до пункту 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Таким чином, висновується, що внаслідок скасування дозволу на імміграцію посвідкою на постійне проживання в Україні не втрачено дію, а останню скасовано.

Отже, на переконання суду, позивачем обрано помилковий спосіб захисту шляхом викладення позовної вимоги в редакції: «зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 19.04.2018 року», що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Разом з тим, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №105427 від 27.08.2018 року, яким скасовано дозвіл позивача на імміграцію, що мало своїм наслідком скасування посвідки на постійне проживання в Україні, визнано судом протиправним та скасовано, що, в даному випадку є ефективним та достатнім способом захисту порушеного права позивача.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 24, 25 Порядку №1983 рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов`язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.

Враховуючи викладене, суд зауважує, що заявлена позовна вимога про зобов`язання відповідача повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №105427 від 27.08.2018 року є передчасною, оскільки є дією органу, яка має бути виконана після (у разі) набрання рішенням у справі №640/21603/18 законної сили, а тому, не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з матеріалами справи за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі у сумі 2115 грн. 00 коп. (квитанція від 19.12.2018 року №1448-4630-9264-4257).

З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області в розмірі 1057 грн. 50 коп., тобто, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №105427 від 27.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. В іншій частині відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598,02152, м. Київ, Березняківська, 4-А) у розмірі 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) гривні 50 коп.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 ) ;

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, Березняківська, 4-А код ЄДРПОУ 42552598);

Третя особа 1: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (01010, м. Київ, пров. Аскольдів, 3-А, код ЄДРПОУ 20001792),

Третя особа 2: Адміністрація Державної прикордонної служби України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, код ЄДРПОУ 00034039),

Третя особа 3: ОСОБА_2 (іпн: НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складено 24.12.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна