Рішення № 102207813, 23.12.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6221/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Херсонської області (далі - відповідач, ГУ ПФУ), яке викладено у листі від 01.12.2020 року № 10013/03-16 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України у Херсонській області призначити ОСОБА_1 здійснити перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення, тобто з 04.11.2020 року.

Позов обґрунтований наступним. Так, позивач зазначає, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію по інвалідності. 04.11.2021 року ОСОБА_1 подано заяву про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника - померлої матері ОСОБА_2 . До заяви було надано довідку про час настання інвалідності Херсонської міської МСЕК №2 Дніпровського та Білозерського районів від 11.05.2019 № 68, в якому зазначено, що захворювання, яке призвело до інвалідності мало місце до 18-ти річного віку.

01.12.2020 листом №10013/03-16 ГУ ПФУ повідомило, що в зв`язку з відсутністю підтвердження можливості настання інвалідності до 18 років у перерахунку пенсії відмовлено.

Позивач, покликаючись на неправильне трактування ГУ ПФУ норм, які передбачають право на отримання пенсії по втраті годувальника, вважає рішення ГУ ПФУ протиправним, просить його скасувати та зобов`язати провести перерахунок призначеної йому пенсії.

Ухвалою суду від 18.10.2021 провадження відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

08.11.2021 відповідачем надано відзив, згідно якого заявлених позовних вимог не визнає, зазначає, що можливість призначення позивачу пенсії по втраті годувальника відсутня через те, що позивачем не надано підтвердження того, що інвалідність ОСОБА_1 настала до досягнення ним 18-річного віку. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що 07.06.2021 року Херсонським окружним адміністративним судом прийнято рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформлене консультативним висновком позаштатної загальноінститутської медико-експертної комісії ДУ "УкрДержНДІМСПІ МОЗ України" від 11.01.2021 № 11 за медико-експертною документацією ОСОБА_1 , 1958 року народження, з приводу фактичного часу настання інвалідності.

З огляду на викладене, відповідач вважає відмову, викладену в листі від 01.12.2020 року №10013/03-16 в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника, законною.

Також відповідач наголошує на тому, що з приводу досліджених правовідносин відповідачем прийнято Рішення №2340, а тому належним способом судового захисту є скасування наведеного рішення.

Крім зазначеного, відповідач стверджує про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Підсумовуючи наведене, ГУ ПФУ просить відмовити в задоволенні позову.

Після відкриття провадження в справі судом з`ясовано, що позивачем пропущено строк звернення до суду, в зв`язку з чим постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 15.12.2021 строк на звернення позивача до суду поновлено, розгляд справи продовжено.

Згідно ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно наявної в матеріалах адміністративної справи копії посвідчення від 21.10.2009 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення".

04.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ з заявою, яка зареєстрована за №2340 про перехід на пенсію по втраті годувальника за матеріалами пенсійної справи.

За результатом розгляду заяви, відповідачем прийнято рішення про розгляд заяви на перерахунок пенсії гр. ОСОБА_1 від 04.11.2020 №2340, яким останньому відмовлено в перерахунку пенсії відповідно п.1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки доданий висновок про час настання інвалідності від 12.10.2020, виданий Херсонською міською медико-соціальною експертною комісією №2 Дніпровського та Білозерського районів не відповідає вимогам, що передбачені формою висновку, затвердженою Наказом №577.

Про прийняте рішення, позивача повідомлено листом від 01.12.2020 №10013/03-16.

Вважаючи наведений лист рішенням ГУ ПФУ, позивач оскаржив його до суду в рамках даного позову.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону №1058 виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 вказаного Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 10 Закону № 1058 передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, законом встановлено право вибору особи одного з виду пенсій.

Статтею 36 Закону № 1058 встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

З аналізу викладеного вбачається, що право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника має, зокрема, й дитина померлого годувальника, старше 18 років, якщо вона стала особою з інвалідністю до досягнення 18 років.

Таким чином, Закон №1058 передбачає, що для призначення особі пенсії по втраті годувальника має бути підтверджено відповідність цієї особи одному зі статусів, встановлених статтею.

При цьому, суд звертає увагу на те, що положення названої статті Закону №1058 не є відсильними, тобто, не містять в своєму змісті посилань на інші норми, які конкретизують застосування приписів ст. 36 Закону №1058.

Інакше кажучи, стаття не визначає вичерпного порядку підтвердження статусів, які надають право на призначення пенсії по втраті годувальника та не делегує будь-кому повноважень щодо визначення такого порядку.

Тому, твердження відповідача стосовно того, що підтвердження статусу, який дає право на призначення пенсії по втраті годувальника, регламентовано виключно Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) є необґрунтованим. З огляду на те, що наведений Порядок є підзаконним нормативно-правовим актом та затверджений не в порядку виконання делегованих законодавцем повноважень щодо встановлення порядку застосування приписів статті 36 Закону №1058, то наведений нормативно-правовий акт має сприйматись як такий, що встановлює лише можливі способи підтвердження статусів осіб, а не їх вичерпний перелік.

З огляду на викладене, твердження відповідача з посиланням на п.2.18 Порядку №22-1 стосовно того, що статус ОСОБА_1 як "дитини померлого годувальника, старше 18 років, якщо вона стала особою з інвалідністю до досягнення 18 років" може бути підтверджено виключно висновком МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності) є помилковим.

Натомість, ч.3 ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що пільги особам з інвалідністю надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію "дитина з інвалідністю" (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату).

Отже, одним з документів, що підтверджує статус "особи з інвалідністю з дитинства" (до зміни термінології "інвалід з дитинства") є посвідчення з відповідною відміткою.

В даному конкретному випадку в матеріалах адміністративної справи (а.с.15) наявні два таких посвідчення, виданих на ім`я ОСОБА_1 , одне з яких видано безстроково.

Отже, в передбачений законом спосіб статус позивача як "особи з інвалідністю з дитинства" підтверджено.

Крім наведеного, відповідно преамбули Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", цей Закон відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Згідно приписів ст. 1 наведеного закону, причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Тобто, статус особи з інвалідністю з дитинства встановлюється на підставі медико-соціальної експертизи. Відповідно наявних матеріалів пенсійної справи (а.с.60), зокрема з витягу з акту огляду У МСЕК №013406 від 23.06.1999 року позивачу встановлена друга група інвалідності та визнано його інвалідом з дитинства.

Відповідно довідки до акта огляду МСЕК №014681 від 22.10.2014 причина інвалідності ОСОБА_1 вказана як "інвалідність з дитинства". Довідка видана безстроково.

Також, в матеріалах справи наявний висновок №886-12 про час настання інвалідності від 12.10.2020 (а.с.12), відповідно якого позивача визнано інвалідом другої групи з дитинства.

Таким чином, вповноважений орган протягом періоду часу з 23.06.1999 року визнавав статус позивача як "особи з інвалідністю з дитинства", що в сукупності зі згаданим вище посвідченням дозволяє стверджувати про те, що ОСОБА_1 є дитиною померлого годувальника, старше 18 років, яка стала особою з інвалідністю до досягнення 18 років.

Отже, згідно положень ст. 36 Закону №1058 має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Стосовно доводів ГУ ПФУ про ненадання позивачем передбачених Порядком №22-1 документів для призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Дійсно, наданий позивачем висновок про час настання інвалідності від 12.10.2020, виданий Херсонською міською МСЕК №2 Дніпровського та Білозерського районів має дефекти змісту, оскільки, в порушення п.6 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157-2/о "Висновок про час настання інвалідності", затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 року № 577 не містить конкретної вказівки про час настання інвалідності.

Фактично автором використано не передбачена форма та згаданою інструкцію інформацію про захворювання, яке призвело до інвалідності без зазначення часу настання інвалідності.

Разом з тим, наявні в матеріалах пенсійної справи та згадані вище за текстом рішення: довідки МСЕК, посвідчення особи з інвалідністю з дитинства та вказівки в висновку про час настання інвалідності від 12.10.2020 року, виданий Херсонською міською медико-соціальною експертною комісією №2 Дніпровського та Білозерського районів про те, що ОСОБА_1 визнаний другої групи з дитинства безстроково, на думку суду та з урахуванням обов`язків суб`єкта владних повноважень, закріплених ст. 2 КАС України, зокрема, діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно та розсудливо є достатнім для висновку про те, що ОСОБА_1 є дитиною померлого годувальника, старше 18 років, яка стала особою з інвалідністю до досягнення 18 років.

Відсутність необхідності безальтернативно дотримуватись приписів Порядку №22-1 в питанні щодо порядку підтвердження відповідного статусу обґрунтовано судом вище за текстом рішення.

Щодо обраного позивачем способу судового захисту, суд зазначає, що ОСОБА_1 просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Херсонської області, яке викладено у листі від 01.12.2020 року № 10013/03-16 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Однак, враховуючи те, що оскаржена відмова набула відображення в письмовому рішенні відповідача, а не в згаданому листі, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування такого рішення, а саме, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 04.11.2020 року № 2340 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника - померлої матері ОСОБА_2 .

Також, враховуючи те, що в ході судового розгляду установлені обставини щодо наявності у позивача права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, суд вважає, що захист порушеного права позивача має відбуватись шляхом зобов`язання відповідача перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника - померлої матері ОСОБА_2 .

Щодо дати, з якої необхідно призначити пенсію позивачу, суд зазначає наступне.

Так, строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії врегульовані ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно ч. 1 наведеної статті, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Отже вимога позивача про призначення пенсії з дати звернення - 04.11.2020 року підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність свого рішення від 04.11.2020 року № 2340, з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в редакції запропонованій судом.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Херсонської області від 04.11.2020 року № 2340 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника - померлої матері ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України у Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73036, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) перевести ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника - померлої матері ОСОБА_2 з дня звернення, тобто з 04.11.2020 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 112010201