Рішення № 102207758, 24.12.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 грудня 2021 року № 520/22003/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» (61030, вул. Лелюківська, буд. 1, м. Харків, код ЄДРПОУ 08564529) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

-визнати бездіяльність Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби протиправною;

- зобов`язати Державну установу «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

-визнати бездіяльність Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо затримки у проведенні своєчасного розрахунку з виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпусток протиправною;

- зобов`язати Державну установу «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток за період з 01.10.2021 по 19.11.2021;

-визнати бездіяльність Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо невнесення змін до наказу від 30.09.20220 №196/ОС-21 в частині обрахування ОСОБА_1 вислуги років у пільговому обчисленні протиправною;

- зобов`язати Державну установу «Диканівська виправна колонія (№12)» здійснити перерахунок вислуги років у пільговому обчисленні ОСОБА_1 , внести відповідні зміни щодо вислуги років у пільговому обчисленні до наказу начальника Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» від 30.09.20220 №196/ОС-21.

В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що протиправна бездіяльність відповідача порушує право ОСОБА_1 на належний розмір грошового забезпечення та гарантій при звільнені з займаної посади, відтак слід у судовому порядку зобов`язати відповідача здійснити відповідні дії.

Ухвалою суду від 03.11.2021 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач з 19.06.2021 по 01.10.2021 проходив службу у Державній установі «Диканівська виправна колонія (№12)».

Наказом від 30.09.2021 №196/ОС-21 позивача звільнено з посади начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці слідчого ізолятора Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» за власним бажанням з 01.10.2021.

Проте, як вказує позивач, йому при виключенні зі списків особового складу не нарахована та не виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Крім того, відповідно до наказу від 30.09.2021 №196/ОС-21 кількість днів для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток складає 4 доби.

Вказану компенсацію позивач отримав 19.11.2021 у розмірі 3162,86 грн., тобто не у день виключення зі списків складу, що на думку позивача свідчить про наявне право останнього на нарахування та виплату середнього заробітку.

Також позивач вказує про порушення його права в частині визначенні у наказі від 30.09.20220 №196/ОС-21 вислуги років у пільговому обчисленні.

Зазначені обставини зумовили позивача звернутись з даним позовом до суду.

По суті спірних правовідносин судом зазначається наступне.

Стосовно частини позовних вимог про невиплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначаються Законом України від 09.04.92 N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі також - Закон).

Частиною 2 статті 9 вказаного Закону встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Підпунктом 4 пункту першого розділу III Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року N 925/5 встановлено, що особам рядового і начальницького складу у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які під час попереднього звільнення не набули права на отримання такої допомоги.

Також в абз. 7 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.92 року N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби

В частині другій статті 15 Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №822/3008/17 від 24 листопада 2020 року та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №240/10790/20 від 22 березня 2021 року та №240/13130/20 від 06 квітня 2021 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача зі служби загальна вислуга років останнього становила більше 10 років.

Доказів нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги до суду не надано, судом самостійне не встановлено.

З огляду на вказане вище, позовні вимог про визнання бездіяльності Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби протиправною та зобов`язання Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно частини позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку, судом встановлено наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно з статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи судом встановлено, що фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 19.11.2021 року шляхом зарахування відповідачем на картковий рахунок позивача коштів у розмірі 3162,86 грн.

Позивача звільнено з 01.10.2021 року.

Отже, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.10.2021 року по 19.11.2021 року.

Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є вересень 2021 року та жовтень 2021 року.

Ухвалою суду від 25.11.2021 витребувано у відповідача детальний розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні позивача за період з 01.10.2021 року по 19.11.2021 року, із зазначенням середньоденної заробітної плати позивача за попередні 2 місяці перед звільненням позивача.

Виходячи зі змісту наданої на виконання ухвали суду відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 429,05 грн.

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (01.10.2021) та дату виплати грошового забезпечення (19.11.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 49 дні.

Отже, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить 21 023,45 грн. (429,05 грн. - середньоденний заробіток позивача х 49 дні).

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд вважає за необхідне при визначенні розміру відшкодування врахувати наведені критерії оцінки розміру відшкодування за час розрахунку при звільненні.

Беручи до уваги зазначене, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 1500 грн.

Відносно вимог про визнання бездіяльності Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо невнесення змін до наказу від 30.09.2021 №196/ОС-21 в частині обрахування ОСОБА_1 вислуги років у пільговому обчисленні протиправною, судом встановлено наступне.

Наказом від 30.09.2021 №196/ОС-21 визначено, зокрема, що станом на 01.10.2021 вислуга років позивача у пільговому обчисленні становить 14 років, 05 місяців, 11 днів.

При цьому, згідно наказу начальника ГУМВС України у Харківській області від 05.12.2012 року №215о/с вислуга років позивача у пільговому обчисленні становить 16 років, 00 місяців 14 днів.

Наказ нечинним не визнавався, доказів його скасування матеріали адміністративної справи не містять.

Таким чином, відповідачем допущено помилку у наказі від 30.09.2021 №196/ОС-21.

Позивач з метою внесення змін до наказу звертався до відповідача з заявою, однак останній жодних дій не вчинено.

З огляду на встановлені судом обставини вказана частина позовних вимог є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» (61030, вул. Лелюківська, буд. 1, м. Харків, код ЄДРПОУ 08564529) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби протиправною.

Зобов`язати Державну установу «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Визнати бездіяльність Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо затримки у проведенні своєчасного розрахунку з виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпусток протиправною.

Зобов`язати Державну установу «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток за період з 01.10.2021 по 19.10.2021 у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн.

Визнати бездіяльність Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо невнесення змін до наказу від 30.09.20220 №196/ОС-21 в частині обрахування ОСОБА_1 вислуги років у пільговому обчисленні протиправною.

Зобов`язати Державну установу «Диканівська виправна колонія (№12)» здійснити перерахунок вислуги років у пільговому обчисленні ОСОБА_1 , внести відповідні зміни щодо вислуги років у пільговому обчисленні до наказу начальника Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» від 30.09.20220 №196/ОС-21.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» (61030, вул. Лелюківська, буд. 1, м. Харків, код ЄДРПОУ 08564529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 грудня 2021 року.

Суддя Кухар М.Д.