Рішення № 102207336, 23.12.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 року Справа №480/11190/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/11190/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не невиплати позивачу як особі, яка здійснила поховання пенсіонера ОСОБА_2 , допомоги на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії останньої, неправомірними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області виплатити позивачу як особі, яка здійснила поховання пенсіонера ОСОБА_2 , недоотриману з вини співробітників пенсійного фонду допомогу на поховання ОСОБА_2 , у розмірі 5278 (п`ять тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 74 копійки;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь позивача збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 22 000 (двадцять дві тисячі) гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч вимог чинного законодавства не виплатив ОСОБА_1 у повному обсязі допомогу на поховання матері позивача, пенсіонерки ОСОБА_2 , в розмірі її двомісячної пенсії. Свої дії відповідач обґрунтував тим, що пенсіонерка перебувала на повному державному утриманні, пенсія їй виплачувалась у розмірі 25 відсотків від суми призначеної пенсії, а тому для обрахунку допомоги на поховання має враховуватися не весь розмір призначеної пенсії, а лише та сума, яка виплачувалась пенсіонерці. Позивач вважає такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області протиправними, такими, що порушують його право на отримання допомоги на поховання у встановленому законом розмірі. Також, позивач стверджує, що внаслідок протиправних дій відповідача він зазнав моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює у 5000,00 грн.

Ухвалою суду від 08.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, зазначивши, що за електронною базою даних отримувачів пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на повному державному утриманні в КУСОР Синівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю. Відповідно до статті 48 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV під час перебування пенсіонера на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі) йому виплачується 25 відсотків призначеної пенсії, відповідно ОСОБА_2 отримувала пенсію в сумі 879,79 грн. Таким чином, допомога на поховання правомірно обчислена відповідачем в розмірі двомісячної пенсії, яку отримувала ОСОБА_2 на день смерті, тобто, у розмірі 25 % призначеної пенсії, і становить 1759,58 грн.

Також, відповідач зауважив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Враховуючи заборону використовувати кошти Пенсійного фонду на цілі, не передбачені пенсійним законодавством, та відсутність рахунків в органах Казначейства відповідач вважає правильним відшкодувати понесені судові витрати позивача за рахунок Державного бюджету України. Просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 18).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 19).

За життя ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області, отримувала пенсію за віком. На час смерті ОСОБА_2 перебувала на повному державному утриманні в КУСОР Синівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю.

Вказані обставини визнаються обома сторонами по справі.

Позивач здійснив поховання ОСОБА_2 за власні кошти, що підтверджується товарними чеками на оплату ритуальних послуг, виданими ФОП ОСОБА_3 16.06.2021 (а.с. 20).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, листів Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Пенсійного фонду України (а.с. 24, 25) у червні 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області виплачено ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонерки ОСОБА_2 у розмірі 1759,58 грн. При цьому, розмір допомоги обраховано, виходячи із суми пенсії, яка фактично виплачувалась пенсіонерці - 879,79 грн. (25 відсотків призначеної пенсії).

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пенсійне забезпечення в Україні здійснюється за нормами Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Статтею 53 Закону № 1058-ІV передбачено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Допомога на поховання не виплачується у разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Згідно із ст. 1 Закону № 1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону № 1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп * Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 48 Закону № 1058-ІV під час перебування пенсіонера на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі) йому виплачується 25 відсотків призначеної пенсії. У випадках, якщо розмір його пенсії перевищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25 відсотків призначеної пенсії. Частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії пенсіонеру та членам його сім`ї відповідно до частин першої і другої цієї статті, перераховується до установи (закладу), де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні, за його особистою заявою. Зазначені кошти зараховуються на банківські рахунки цих установ понад бюджетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них пенсіонерів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищенаведених норм у сукупності, суд дійшов висновку, що під розміром пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті, слід розуміти повний загальний розмір пенсії, який був призначений органом пенсійного забезпечення особі у зв`язку з досягненням нею передбаченого законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю.

Факт перерахування за особистою заявою пенсіонера частини пенсії до установи (закладу), де він перебуває на повному державному утриманні, не є зміною розміру отримуваної пенсії, а є лише способом використання частини пенсійної виплати.

На переконання суду, у даному випадку відповідач помилково ототожнює розмір отримуваної пенсії із розміром фактично виплачених сум пенсії.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру допомоги на поховання має враховуватись повний розмір призначеної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області безпідставно, в порушення статті 53 Закону № 1058-ІV не виплатило ОСОБА_1 допомогу на поховання в розмірі двомісячної пенсії ОСОБА_2 .

При цьому, суд зауважує, що не вчинення державним органом дій, які він повинен вчинити за законом, є пасивною формою поведінки суб`єкта владних повноважень, тобто бездіяльністю.

Тому, суд вважає що належним способом захисту прав позивача у цій справі є: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на поховання в розмірі двомісячної пенсії ОСОБА_2 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання у розмірі двомісячної пенсії ОСОБА_2 , з урахуванням раніше виплаченої суми.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вказану частину позовних вимог позивач мотивував тим, що внаслідок протиправних дій відповідача він зазнав моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, зазнав втрат немайнового характеру.

Проте, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не підтверджено наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 22 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано належним чином засвідчені копії таких документів: договір про надання юридичних послуг від 10.08.2021 № К-592 (а.с. 26), додаткова угода від 15.08.2021 до договору від 10.08.2021 № К-592 (а.с. 27), договір про надання юридичних послуг від 09.10.2021 № К-910 (а.с. 28), додаткова угода від 15.10.2021 до договору від 09.10.2021 № К-910, фіскальні чеки ТОВ "Юридична служба Консул" на загальну суму 22000,00 грн. (зв. бік а.с. 26, 28).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, надані адвокатом послуги зводилися виключно до формування позовної заяви, часткового задоволення позовних вимог, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на поховання в розмірі двомісячної пенсії ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання у розмірі двомісячної пенсії ОСОБА_2 , з урахуванням раніше виплаченої суми.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко