Рішення № 102206745, 21.12.2021, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 21.12.2021 Справа № 554/9277/14-ц

Провадження № 2/554/1907/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2021 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання – Сальної Н.О.,

представника відповідача - Петренка В.П.,

представника позивача - Озірської В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,-

УСТАНОВИВ:

У липні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 у сумі 18724,89 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позичальником ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" (далі Кредитодавець, Банк) 22.04.2010 року було укладено кредитний договір № б/н на строк дії кредитної карти, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 14 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % (3,0% на місяць із розрахунку 360 днів у році) на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань згідно з умовами договору належним чином не виконав, а тому станом на 22.06.2014 року утворилася заборгованість в сумі - 18 724,89 грн., яка згідно розрахунку заборгованості складається з:- 7 729,55 грн. - заборгованість за кредитом; 8 300,20 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;1 327,29 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:500,00 грн. - штраф (фіксована частина),867,85 грн. - штраф (процентна складова - 5% від суми позову).

Заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтава від 09.09.2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Позивача 18724,89 гривень заборгованості станом на 22.06.2014 рокуза кредитним договором б/н від 22.04.2010 року, а також судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп.

11.07.2019 року Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09.09.2014 р.

Ухвалою суду від 25.07.2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09.09.2014 року у даній справі скасовано, цивільну справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

02.09.2019 року ухвалою суду задоволено заяву представника Відповідача ОСОБА_1 , адвоката Петренка Віталія Петровича, про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України до набрання законної сили рішенням суду по іншій справі, яка перебувала в провадженні судді Октябрського районного суду м. Полтави Тімошенко Н.В. № 554/6233/19 за заявою ОСОБА_2 , в порядку окремого провадження про визнання ОСОБА_1 недієздатною, встановлення опіки, оскільки остання з 2009 року знаходиться на диспансерному обліку в Полтавському обласному психоневрологічному диспансері.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05.11.2019 року № 554/6233/19 (суддя Тімошенко Н.В.), що набрало законної сили 06.12.2019 року, заяву ОСОБА_2 у порядку окремого провадження про визнання ОСОБА_1 недієздатною, встановлення опіки - задоволено частково.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідно до ст.254 ЦПК України поновлено.

27.10.2020 року ухвалою суду задоволено клопотання адвоката Петренка В.П. про призначення судово-психіатричної експертизи по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, для встановлення психічного стану Відповідача ОСОБА_1 на момент укладення кредитного договору б/н від 22.04.2010 року, проведення якої доручено Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева (36000 м. Полтава, вул. Медична, 1). Провадження по справі зупинити на час проведення експертизи до надходження до суду висновку експерта. На вирішення експерта поставлено запитання про те, «чи усвідомлювала ОСОБА_1 , значення своїх дій та чи могла керувати ними під час укладення з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору № б/н від 22.04.2010».

В зв`язку з надходженням 25.02.2021 до суду висновку судово-психіатричної експертизи (акт № 54 від 11.02.2021 року), ухвалою суду від 01.03.2021 року провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором поновлено.

Ухвалою суду від 12.04.2021 року до участі у справі залучено опікуна недієздатного відповідача, ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_2 , якою в інтересах недієздатної ОСОБА_1 , заявлено зустрічний цивільний позов про визнання недійсним кредитного договору № б/н від 22.04.2010 укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1

11.11.2021 року ухвалою суду закрито підготовчий розгляд справи та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 30.11.2021 року розгляд зустрічного позову та первісного позовів об`єднано в одне провадження.

Представник позивача за первісним позовом підтримала позовні вимоги та заперечувала щодо задоволення зустрічного позову.

Представник відповідача та позивача за зустрічним позовом підтримав зустрічний позов та заперечував проти задоволення первісного позову.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним по справі доказам встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до заяви позичальника від 22.04.2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідачем ОСОБА_1 (далі Позичальник, Боржник) було укладено кредитний договір № б/н на строк дії кредитної карти, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 14 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % (3,0% на місяць із розрахунку 360 днів у році) на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позичальник ОСОБА_1 особистим підписом у заяві позичальника № б/н від 22.04.2010 року підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.

При укладаннi Договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України. Згiдно з цiєю статтею договором приєднання є договiр, умови якого встановлені однією iз сторiн у формулярах або iнших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цiлому.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник взяв на себе обов`язок погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з п.2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов`язань за Договором, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати Винагороди Банку.

Відповідно до п. 2.1.1.12.11 «Правил користування платіжною карткою», Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у встановленої Банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов`язків за цим Договором.

Відповідач ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань належним чином згідно з умовами договору не виконала, в зв`язку з чим станом на 22.06.2014 року утворилася заборгованість в сумі - 18 724,89 грн., яка згідно розрахунку заборгованості складається з:- 7 729,55 грн. - заборгованість за кредитом; 8 300,20 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;1 327,29 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:500,00 грн. - штраф (фіксована частина),867,85 грн. - штраф (процентна складова - 5% від суми позову).

Відповідно до вимог ст.1054 ч.1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Відповідно до ч.2 ст.1054, ч.2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В той же час,суд зазначає, що у відповідності до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1, 2 ст.215 діючого ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст.225 ЦК України необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: дієздатна фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14.

Як роз`яснено у п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Отже, підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0079215, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена друга група інвалідності загального захворювання. Відповідно до акту судово-психіатричного експерта Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева № 402 від 20.09.2019 року, ОСОБА_1 , страждає на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми, галюцинаторно-параноїдний синдром, безперервний перебіг з вираженим дефектом особистості. Наявний у неї хронічний, стійкий психічний розлад позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час проведення експертизи.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтава від 05.11.2019 року ОСОБА_1 , визнано недієздатною та встановлено над нею опіку, а її мати - ОСОБА_2 призначено її опікуном.

Так, на виконання ухвали суду від 27.10.2020 року, проведено судово-психіатричну експертизу ОСОБА_1 , згідно висновку № 54 від 11.02.2021 року виконаного експертною установою, Полтавською обласною психіатричною клінічною лікарнею ім.О.Ф.Мальцева, Худько І.В. страждала на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервного перебігу з постпроцесуальним дефектом особистості, що позбавляв її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитного договору б/н від 22.04.2010 року.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні первісного позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 на користь первісного позивача заборгованості за кредитним договором б/н від 22.04.2010 року у розмірі 18 724 грн. 89 коп. та про необхідність задоволення зустрічних позовних вимог законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору б/н, укладеного 22 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», з урахуванням положень ч.1 ст.225 ЦК України.

За приписами ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовкою до їх розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Доказами здійснення фактичної оплати, тобто її реальності, за юридичні послуги є надання суду належним чином завірених копій, а також під час судового засідання на огляд оригіналів книги Доходів і витрат, декларацій про майновий стан за спірний період в яких відображено облік адвокатом реально отриманих від позивача грошових коштів.

У разі не ведення таких книг, квитанція до прибуткового касового ордеру виписаного адвокатом, не є документом, що підтверджує отримання ним коштів, оскільки застосовується виключно підприємствами.

У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово викладав висновки пре те, що може відноситись до надання юридичних послуг та якими належними доказами це повинно підтверджуватись.

Так, у постанові від 27.06.2018 у справі за № 826/1216/16 Верховний Суд зазначив, що стаття 59 Конституції гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема у судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання, такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 01.08.2019 у справі за № 915/237/18 Верховний Суд зазначив, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих конвенцією.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі 755/9215/15-ц ВП ВС роз`яснила, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Суд, оцінюючи обґрунтованість клопотання законного представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в контексті положення ч.4 ст.137 ЦПК України, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена згідно заяви про відшкодування судових витрат законним представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 сума у розмірі 10000,000 (десять тисяч) гривень є обґрунтованою та підтверджується доданими документами.

Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» суму грошових коштів у розмірі 5353,40 гривень сплачених ОСОБА_2 згідно квитанції № ПН 863 від 21.01.2021 року за проведення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 згідно ухвали суду.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи ту обставину, що на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору, ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи та діючий в її інтересах законний представник ОСОБА_2 – звільнені, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у сумі 908,00 гривень за розгляд справи з ПАТ КБ «Приватбанк».

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір б/н, укладений 22 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” на користь законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 витрати на проведення судово-психіатричної експертизи у сумі 5353,40 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” на користь законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 гривень.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1

Відповідач: ПАТ КБ «Приватбанк», адреса: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду як суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та проголошено 24.12.2021 року.

Суддя М.О. Материнко