Рішення № 102206138, 23.12.2021, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/3365/21

РІШЕННЯ

іменем України

23 грудня 2021 року , м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі : головуючого судді Половинки В.О.

за участю секретаря судового засідання Гашинської В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сватове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Цибульник Олексій Сергійович до ОСОБА_2 , третя особа – Сватівська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

Представник позивача - адвокат Цибульник Олексій Сергійович, звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В належному їй будинку зареєстрована ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкала за місцем реєстрації до січня 2015 року, після чого виїхала до республіки Грузія, де до теперішнього часу і мешкає. Відповідач, фактично не проживає за вказаною адресою більше шести років, що підтверджується актом про фактичне місце проживання (не проживання) особи на території Сватівської міської ради. ЇЇ речей у належному їй будинку немає, вона не сплачує комунальні платежі, не бере участі в утриманні житла, квартирою взагалі не цікавиться. У телефонному режимі позивач неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з проханням приїхати і знятися з реєстрації, але у відповідь отримувала відмову, через відсутню можливості приїхати до м. Сватове та знятись з реєстрації у належній квартирі ОСОБА_1 .

Наявність реєстрація ОСОБА_2 у квартирі, порушує її право власності, оскільки реєстрація відповідача утворює для ОСОБА_1 труднощі та перешкоди, пов`язані з правом володіння, вільного користування та розпорядження належним на праві приватної власності житлом, вона позбавлена можливості оформити пільги на проживання в квартирі. Позивач вважає, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження її майном, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - є належним способом захисту її порушених прав.

Просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ст. 274 ч. 1 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 24 листопада 2021 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 не з`явилися, надали на адресу суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягають та просять їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, на електронну адресу суду надала письмову заяву, у якій повідомила про те, що перебуває поза межами території держави Україна. Просить розгляд справи здійснювати без її участі, позовні вимоги визнала у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

Третя особа – Сватівська міська рада у судове засідання представника не направила, на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника Сватівської міської ради, проти вимог заявника не заперечують.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Беручи до уваги заяви всіх учасників справи, дослідивши в судовому засіданні надані докази, оцінивши їх у сукупності, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст. 391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу про державну реєстрацію прав, виданого Сватівським районним бюро технічної інвентаризації зареєстрованого за № 30760946 від 27.07.2011 та завіреного начальником бюро технічної інвентаризації ОСОБА_4 (а.с.11).

Згідно домової книги для реєстрації громадян, що проживають за адресою: АДРЕСА_1 в будинку зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 (а.с.12-14)

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №5714 від 12.11.2021 виданої Сватівською міською радою Луганської області вбачається, що в даному будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 позивач – ОСОБА_1 та відповідач – ОСОБА_2 , (а.с.15).

Відповідно до акту про фактичне місце проживання ( не проживання) особи на території Сватівської міської ради, складеного 17.11.2021, відповідач ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає у зазначеному будинку з січня 2015 року (а.с.16).

Як вбачається з позовної заяви, відповідач в належному позивачу будинку фактично не проживає більше шести років. Відповідач речей у належному їй будинку немає, не сплачує комунальні платежі, не бере участі в утриманні житла, будинком взагалі не цікавиться.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

У правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-709цс16 зазначено, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 визначено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Відповідно до положень частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

На підставі ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Враховуючи, що відповідач, який не є членом сім`ї позивача, більше шести років не користується житловою площею без поважних причинта та по цей час зареєстрована у будинку останньої, який належить її на праві власності, добровільно не знялась з реєстраційного обліку, чим самим перешкоджає позивачу користуватись та розпоряджатись своїм майном.

Відповідач подала письмову заяву, якою визнала позовні вимоги, суд приймає визнання відповідачем позову та вважає, що є наявні законні підстави для задоволення позову та визнання відповідача такою, що втратла право користування житловим приміщенням, що є належним способом захисту порушеного права позивача. При цьому судом враховано, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), а також те, що визнання позову не є добровільним чи є умовним.

На підставі викладеного, та керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 391,405 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України суд,

ухвалив:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Цибульник Олексій Сергійович до ОСОБА_2 , третя особа – Сватівська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя В.О. Половинка