Рішення № 102200267, 17.11.2021, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/7444/20

Провадження №2/333/1322/21

рішення

Іменем України

17 листопада 2021 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Бобко О.В.,

представника позивача Гриценка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570), до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 13.09.2013 року, -

встановив:

23.12.2020 року позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 57 442 грн. 26 коп. (з яких: 43 766 грн. 60 коп. – заборгованість за тілом кредиту; 13 675 грн. 66 коп. – заборгованість за простроченими відсотками) та судові витрати. У своєму позові АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначив, що відповідач з метою отримання банківських послуг звернулася до позивача, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 03.09.2013 року. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну карту. У подальшому, розмір кредитного ліміту на картці у ОСОБА_1 збільшувався до 26 000 грн.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними грошима на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

ОСОБА_1 зобов`язалася здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням грошей на кредитний рахунок у розмірі, не менше мінімального обов`язкового платежу. Однак, відповідач порушує вимоги кредитного договору, а саме: не виконує в обумовлені строки зобов`язання щодо сплати кредиту та відсотків, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

29.12.2020 року ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження.

12.02.2021 року до суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 – адвоката Калініна С.К., в якому відповідач заперечувала проти задоволення позовних вимог банку, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, виходячи з такого.

1. Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 03.09.2013 року відповідач підписала анкету-заяву б/н з метою отримання банківських послуг.

З розрахунку заборгованості за анкетою-заявою б/н від 03.09.2013 вбачається, що станом на 26.10.2020 відповідач має заборгованість 57 442,26 грн., яка складається: 43 766,60 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13 675,66 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усiм споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В анкетi-заяві б/н клієнта Банку вiд 03.09.2013 року процентна ставка не зазначена.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо цi умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкетi-заявi позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03.09.2013 року шляхом підписання анкети-заяви, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, a також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Тому, вимоги банку в частині стягнення заборгованості за процентами та штрафів задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

2. Наданий стороною позивача розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту не є первинним документом.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Роздруківки, які були надані позивачем в якості виписки з особового рахунку відповідачки не містять будь-яких реквізитів, містять інформацію з різних карток та не містять підпису посадової особи, яка сформувала таку виписку, печатки установи, якою така інформація надається.

Така виписка оформлена з порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином та не відповідає вимогам, які висунуто до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі.

Таким чином, доказів розрахунку заборгованості, з яких вбачається конкретний період нарахування, вид нарахування, підстави та порядок такого нарахування суду не надано.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності i взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вважаю, що суд має зробити висновок, що на підставі заяви б/н від 03.09.2013 року відповідач отримала банківську картку, на яку позивач встановив кредитний ліміт, розмір якого неодноразово було змінено - максимальний розмір становив 26 000,00 грн., яким в подальшому користувалась.

Із виписки по рахунку відповідачки, наданої позивачем, вбачається що відповідачка внесла на рахунок коштів у більшій сумі ніж отримала, натомість внесені кошти було зараховано в рахунок сплати пені за прострочку за кредитом, процентів відповідно до ст.625 ЦК України, відсотків за використання кредитного ліміту, щодо яких відсутні докази про досягнення сторонами згоди.

Таким чином, позивачем, за весь час користування банківськими картками, безпідставно з рахунку відповідача стягнуто відсотки за користуванням кредитом, штрафи та пені, які в сумі перевищують кредитний лiмiт в розмірі 26 000,00 грн., що підтверджується долученою до позову банківською випискою. Вказані безпідставно стягнуті Банком кошти слід зараховувати в рахунок повернення відповідачем безпідставно наданого кредитного ліміту.

Таким чином, у відповідача відсутня заборгованість перед Банком.

Банком за рахунок кредиту було погашено відсотки на суму визначену в 4 (четвертій) колонці розрахунку починаючи з 28.09.2018 року.

Так, дослідивши відповідний розрахунок заборгованості представника позивача, представник ОСОБА_1 вважає, що останній не може бути обґрунтованим з тих підстав, що він не містить обчислення, порядок нарахування суми тіла кредиту, оскільки позивачем у тіло кредиту включалися відсотки погашені за рахунок кредиту (4-та колонка розрахунку), у стягненні яких суд правомірно має відмовити, а відтак суд не може вважати заявлену до стягнення суму обґрунтованою. Тому, позовні вимоги банку не підлягають задоволенню.

Таким чином, відповідач не отримував кошти які зазначені в позові як тiло кредиту в розмірі 43 766,60 грн. Банк безпідставно нараховував щомісяця відповідачу відсотки, які останній ніколи не визнавав та не сплачував, проте Банк самостійно списував такі щомісячні відсотки, суми яких нараховував відповідачу як тіло кредиту.

Більш того, позивачем надано розрахунки, аркуші яких, в порушення вимог ЦПК, не підписані уповноваженої особою АТ КБ «ПриватБанк». На останній сторінці таких розрахунків лише вказано «представник ПриватБанку», тобто не вказано посади, прізвища, ім`я, по батькові представника позивача, а тому такі докази є недопустимими.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однак, позивачем всупереч приписів ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів розміру заборгованості відповідача по тілу кредиту та розрахунку їх нарахування.

31.03.2021 року у судовому засіданні представник відповідача Калінін С.К. заперечував проти задоволення позовної заяви, посилаючись на свій відзив. Пояснив, що ОСОБА_1 хоча і користувалася банківською карткою АТ КБ «ПриватБанк», але витрачала лише свої грошові кошти, якими поповнювала свій рахунок. Взагалі відповідач, коли підписувала анкету-заяву не планувала отримувати від банку кредит.

У подальшому, ОСОБА_2 було подано заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача.

Ухвалою суду від 31.03.2021 року явка представника позивача була визнана обов`язковою та витребувано інформацію, що стосується укладення кредитного договору ОСОБА_1

15.04.2021 року та 26.04.2021 року до суду надійшла інформація від АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а саме: виписка по рахунку відповідача, довідка про встановлення кредитного ліміту.

Представник позивача у судовому засіданні 17.11.2021 року підтримав позовні вимоги у повному обсязі та послався на обставини, зазначені у позові та у матеріалах, які були надані суду на вимогу останнього.

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, дійшов до такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст.ст. 76,81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

03.09.2013 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У зазначеній Анкеті відсутня позначка, що ОСОБА_3 бажає отримати карту «Універсальна». Також, не визначено і розмір бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою кредитка «Універсальна» (а.с. 30).

В Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами надання банківських послуг та Тарифами банка становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банка.

До кредитного договору позивач крім заяви ОСОБА_1 долучив Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та виписку по рахунку відповідача.

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору № б/н від 03.09.2013 року, наданого банком, станом на 31.08.2019 року заборгованість ОСОБА_1 складає 57 442,26 грн., яка складається: 43 766,60 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13 675,66 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України довором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість з відсотків за користування кредитом.

Суд вважає, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідно до довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» встановлено, що на підставі Анкети-заяви від 03.09.2013 року ОСОБА_1 було надано наступні кредитні картки:

-НОМЕР_2 , дата відкриття 27.05.2017 року, термін дії до 05/21;

-НОМЕР_3 , дата відкриття 03.09.2018 року, термін дії до 08/22.

З руху коштів по карткам судом встановлено, що ОСОБА_1 фактично почала користуватися карткою НОМЕР_2 з 22.07.2017 року, на якій було встановлено кредитний ліміт в розмірі 1000 грн., а потім цей кредитний ліміт збільшувався:

- до 5000 грн. 20.06.2018 року;

- до 15 000 грн. 08.10.2018 року;

- до 17 000 грн. 19.10.2018 року;

- до 19 000 грн. 24.10.2018 року;

- до 21 000 грн. 28.10.2018 року;

- до 23 000 грн. 05.11.2018 року;

- 25 000 грн. 30.12.2018 року;

- 26 000 грн. 16.01.2019 року.

В Анкеті-заяві взагалі відсутні будь-які посилання на розмір процентів, які повинна сплачувати ОСОБА_1 при користуванні кредитом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Вказані вище висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку, надані банком Умови та Правила надання банківських послуг, а також довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Тому, на думку суду, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитним лімітом.

Всього, починаючи з 01.03.2019 року (коли вперше були стягнуті такі грошові кошти) банком було нараховано як списання відсотків за використання кредитного ліміту на загальну суму 26 442,34 грн. Вказані грошові кошти не підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, суд вважає за можливе не стягувати з ОСОБА_1 і комісію за обслуговування (членський внесок), так як жодних доказів (договорів) про підтвердження надання згоди відповідачем на таку комісію, представником позивача суду надано не було. Всього банк 15 разів списував вказану комісію у розмірі 20 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 , тобто на загальну суму 300 грн.

Таким чином, з урахуванням зазначених висновків, вважаю, що з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь банка суму у розмірі 30 699 грн. 92 коп., яка складається з: 57 442,26 грн. (розмір суми, яку просив стягнути банк) – 26 442, 34 грн. (сума списаних відсотків за використання кредитного ліміту) – 300 грн. (сума комісії, списаної з карткового рахунку).

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача слід також стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1123,31 грн. (2102 грн. – сума сплаченого судового збору Х 53,44% - задоволення позову у процентах / 100%).

Керуючись ст.ст. 522, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 617, 625, 629, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 280, 289 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 13.09.2013 року – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 13.09.2013 року у розмірі 30 699 (тридцять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять) грн. 92 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) судовий збір у розмірі 1 123 (одна тисяча сто двадцять три) грн. 31 коп.

У задоволенні інших позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22.11.2021 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод