Рішення № 102197492, 22.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 р. Справа№200/10682/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2988 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А2988 (далі – відповідач) про:

- визнання протиправними дії (бездіяльність), яка полягає у не здійсненні нового розрахунку грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби за період 2016-2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язання здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення, отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за період 2016-2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язання виплатити грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за період 2016-2017 роки.

В обґрунтування позову зазначено, що у період 25 лютого 2016 року по 24 квітня 2017 року позивач проходив військову службу у військовій частині А2988. Позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив провести нарахування та виплатити не отримані кошти, які входили до складу грошової допомоги для оздоровлення з включенням до складу останньої щомісячної додаткової винагороди, виплата якої передбачена постановою КМУ №889 від 22.09.2010, але відповіді не отримав.

Зазначає, що відповідно до положень Інструкції про порядок вплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11 червня 2008 року № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадовою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Ухвалою суду від 25 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

22 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що з аналізу норм постанови КМУ від 22.10.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 595 від 15.11.2010 слідує, що винагорода, встановлена постановою № 889 не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується та виплачується одноразова грошова допомога. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, оскільки виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік який наведений у постанові і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати.

Також представник відповідача зазначив, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, перебіг якого розпочався з моменту реєстрації наказу командира військової частини про звільнення позивача.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2021 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі та продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду від 04 листопада 2021 року відкладено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02 грудня 2021 року судове засідання було відкладено до 22 грудня 2021 року.

13 грудня 2021 року до суду надано пояснення відповідача. Представник відповідача зазначив, що постанова КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року втратила чинність та не мала відношення до Військової частини А 2988 у зв`язку з відсутністю у складі військової частини посад пов`язаних з польотами літаків та вертольотів. Зазначений нормативно-правовий акт було помилково зазначено у наказі про звільнення позивача, у зв`язку з чим до наказу були внесені відповідні зміни.

21 грудня 2021 року до суду надійшло пояснення відповідача, в якому роз`яснено, що додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу згідно положень Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 595 від 15 листопада 2010 року.

Сторони про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, до суду не з`явились.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 13 серпня 2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Судом встановлено, що у період з 25 лютого 2016 року по 26 квітня 2017 року позивач проходив військову службу у Військовій частині польова пошта В0131, правонаступником якої є Військова частина А 2988.

Відповідно до Витягу з наказу від 26 квітня 2017 року № 112 старшого сержанта ОСОБА_1 , начальника ремонтної майстерні взводу матеріального забезпечення, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» звільнено зі служби у запас. Визначено вважати таким, що справу та посаду здав та направлено на військовий облік до Дзержинського-Довгінцівського ОРВК м. Кривий Ріг Дніпропетровській області.

З 26 квітня 2017 року виключено із списків особового складу військової частини польова пошта В0131.

Призначено виплатити, зокрема, щомісячну додаткову грошову винагороду згідно постанови КМУ від 21 вересня 2010 року № 889 (в редакції Постанови КМУ від 13 березня 2013 року № 161) в розмірі 60% від грошового забезпечення з 01 по 26 квітня 2017 року.

Відповідно до витягу з наказу від 10 грудня 2021 року № 283 пункт 5 наказу від 26 квітня 2017 року № 112 викладено в новій редакції, зокрема, абзац про виплату щомісячної додаткової грошової винагороди згідно постанови КМУ від 21 вересня 2010 року № 889 значиться так: «щомісячну додаткову грошову винагороду згідно наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» від 15 листопада 2010 року № 595 в розмірі 60% від грошового забезпечення з 01 по 26 квітня 2017 року».

Відповідно до довідки Військової частини А2988 від 20 жовтня 2021 року № 0989/3/310 позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки у розмірі 4740,50 грн.

Зазначена сума нарахована з урахуванням: окладу за військове звання у розмірі 50 грн., посадового окладу у розмірі 685 грн., надбавки за вислугу років 10% у розмірі 73,50 грн., НВОВЗ 50% у розмірі 404,25 грн., премії 87% у розмірі 3527,75 грн.

Як вбачається з пояснень відповідача, щомісячна додаткова грошова винагорода відповідно до постанови КМУ № 889 у військовій частині А2988 у спірний період не виплачувалась.

Разом з тим, відповідно до довідки від 15 грудня 2021 року № 195 про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача за період з 09 березня 2016 року по 26 квітня 2017 року, у вказаний період позивачу щомісячно виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода 60%.

З пояснень відповідача вбачається, що така додаткова грошова винагорода виплачувалась згідно положень Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 595 від 15 листопада 2010 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Як передбачено пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацами 1, 2 частини четвертої вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» установити щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Як вбачається з пояснень відповідача, позивачу не виплачувалась додаткова грошова винагорода відповідно до постанови № 889, однак виплачувалась згідно Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 595.

Разом з тим, суд зазначає, що Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця Збройних Сил України затверджена наказом Міністерства оборони України № 595 була затверджена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» та з метою визначення порядку та умов виплати військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди.

16 грудня 2016 року Інструкція № 595 втратила чинність та наказом Міністерства оборони України № 550 від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та з метою визначення порядку та умов виплати військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскільки позивачу виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода відповідно до Інструкції № 595, яка прийнята з метою визначення порядку та умов виплати військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди, яка визначена Постановою № 889, така допомога виплачувалась на виконання Постанови № 889.

Як вже зазначалось раніше, з 09 березня 2016 року по 26 квітня 2017 року позивачу щомісячно виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, тобто мала постійний характер. Однак, відповідачем не було включено додаткову грошову винагороду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення за період з 2016 року по 2017 рік.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення з якого нараховується та виплачується ддопомога на оздоровлення та зазначає, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла таких висновків: «Згідно з частиною другою та частиною третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат».

Судом встановлено, що додаткова грошова винагорода у 2016-2017 роках нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому, на думку суду, така винагорода не може вважатись одноразовою і повинна бути включена до обрахункової величини при визначенні розміру грошового забезпечення.

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 19.10.2020 у справі №826/2205/17, від 16.10.2020 у справі №826/4043/16 а тому суд, у відповідності до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виплата позивачу за період з 2016 року по 2017 рік грошової допомоги на оздоровлення, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для її обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, свідчить про протиправність дій відповідача.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визнання протиправними дії Військової частини А2988 щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, без врахування у складі грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язання Військову частину А2988 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

Суд не приймає посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду та зазначає, що відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України «Про оплату праці» №1774-VIII, зі змінами та доповненнями від 01.01.2017, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону Закон №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Умови, розмір і порядок виплати військовослужбовцям зазначеної допомоги визначалась Постановою Кабінету Міністрів України № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294) та Інструкцією про "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженою наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції військовослужбовцям, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення (щорічні основні відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки у зв`язку з хворобою для лікування, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, що надаються в особливий період, інші додаткові відпустки, визначені відповідними законами України), грошове забезпечення виплачується за весь період цих відпусток.

Пунктами 30.1, 30.2 Інструкції передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Отже, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення грошової допомоги на оздоровлення без обмеження будь-яким строком.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №818/1106/16.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред`явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2988 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Взнати протиправними дії Військової частини А2988 щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, без врахування у складі грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зобов`язати Військову частину А2988 (місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. Карпова, 170, код ЄДРПОУ 24982864) здійснити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 22 грудня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.І. Грищенко