Рішення № 102197169, 17.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року Справа № 160/20973/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до державної установи "Синельниківська виправна колонія (№94)" (52543, Дніпропетровська область, Синельниківський район, с. Шахтарське, вул. Миру, буд. 7а, код ЄДРПОУ 08562989) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до державної установи "Синельниківська виправна колонія (№94)", в якій просить:

- визнати бездіяльність державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, а саме виплатити громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, у розмірі 14 545 (чотирнадцять тисяч п`ятсот сорок п`ять) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він проходив службу в державній установі «Синельниківська виправна колонія (№94)» та був звільнений з неї 13.12.2019 р. Згідно з п.27 постанови КМУ №578 від 14.08.2013 р. «Про порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ним отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього. Тому він звернувся до відповідача із заявою щодо видачі довідки про суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Від відповідача отримав довідку №7 від 26.02.2020 р. про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно з якою загальна сума, яка належить до виплати складає 14 545,81 грн., проте, відповідна компенсація виплачена позивачеві не була. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористане речове майно протиправною та такою, що порушує законодавство про працю, оскільки особам, звільненим зі служби, на день звільнення за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ним отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив службу у державній установі «Синельниківська виправна колонія (№94)» у період з 30.01.2001 року по 13.12.2019 рік.

Наказом ДУ «Синельниківська виправна колонія (№94)» від 13.12.2019 р. №223/ОС-19 позивача було звільнено із служби в державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням.

Відповідно до довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, яка 26 лютого 2020 року надана державною установою «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» за номером 2, позивачу належить грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна, в розмірі 14 545,81 грн.

У вересні 2021 року позивач звернувся до керівництва державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» із письмовою скаргою, в якій просив надати йому обґрунтовану відповідь у встановлений чинним законодавством України термін, в якому стані знаходиться питання виплати йому грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Своїм листом від 05 жовтня 2021 року за вих.№94/10-16-21/М-16 було зазначено, що через відсутність кошторисних призначень державна установа провести відповідні виплати заборгованості не в змозі.

Вважаючи протиправною бездіяльність державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» протиправною щодо не виплатити грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” (далі – Закон №2713).

За приписами ч.1, ч.2, ч.5 Закону №2713 встановлено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 р. (далі – Порядок №578).

Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Відповідно до п.27 Порядку №578 встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Згідно з п.60 Порядку №578 передбачено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було виплачено позивачу компенсацію за невикористане речове майно у розмірі 14 545,81 грн., що нарахована згідно з довідкою державної установи “Синельниківська виправна колонія (№ 94)” від 26.02.2020 р. №7 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини, суд робить висновок, що після звільнення позивача зі служби в органах державної кримінально-виконавчої служби України за ним зберігається право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 545,81 грн., є протиправною.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 23.08.2019 р. у справі №2040/7697/18 та від 30.07.2020 р. у справі №820/5767/17, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Крім того, ЄСПЛ у справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю, що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 545,81 грн., відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 545,81 грн. з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачу такої грошової компенсації та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, в даному випадку, є зобов`язання державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, у розмірі 14 545,81 грн.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Крім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про задоволення позовної заяви.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору, а отже, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до державної установи "Синельниківська виправна колонія (№94)" (52543, Дніпропетровська область, Синельниківський район, с. Шахтарське, вул. Миру, буд. 7а, код ЄДРПОУ 08562989) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволити.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» щодо не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 545,81 грн.

Зобов`язати державну установу «Синельниківська виправна колонія (№94)» виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 545,81 грн.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук