Рішення № 102197096, 23.12.2021, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1871/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року смт.Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Степанової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу № 509/1871/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Овідіопольський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства,-

ВСТАНОВИВ:

20.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Овідіопольський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просила визнати громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 який народився у місті Вітебськ, Республіка Білорусь, (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом РАЦС Вітебського міськвиконкому від 03.04.2015 року, актовий запис № 405).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що мала з відповідачем ОСОБА_2 стосунки. Від даних стосунків ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом РАЦС Вітебського міськвиконкому від 03.04.2015 року, актовий запис № 405.

ОСОБА_2 є батьком її сина, однак він відмовився подати в органи реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства. Відповідно, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був проведений в порядку, передбаченому ст. 135 Сімейного кодексу України, яка регламентує, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Так, як відповідач відмовляється добровільно, в позасудовому порядку, подавати заяву про реєстрацію його як батька до органу державної реєстрації актів цивільного стану, через те вона змушена звертатися до суду з позовом про визнання батьківства.

Ухвалою суду від 29.04.2021 року було відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Позивач до підготовчого засідання з`явилась позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним в позові, та просила суд його задовольнити, а також заявила клопотання про призначення судової генетичної експертизи та просила його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надав, хоча вказані матеріали позову та ухвала суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача.

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Овідіопольський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса)20.07.2021 року в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог в частині зобов`язання Овідіопольського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини, оскільки актовий запис про народження був складений в Республіці Білорусь.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд має право вирішити питання про призначення експертизи.

Суд, проаналізувавши заявлене позивачем клопотання про призначення експертизи та його підстави, вважав, що з метою усунення протиріч та з`ясування обставин справи, вирішення спору щодо біологічного батьківства ОСОБА_2 , який потребує спеціальних знань у галузі медицини, в матеріалах справи відсутні відповідні висновки експертів із цих самих питань, клопотання слід задовольнити та призначити у справі генотипоскопічну (генетичну) експертизу, оскільки між сторонами у справі виник спір щодо біологічного батьківства ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 11.08.2021 року призначено судову генотипоскопічну (генетичну) експертизу, проведення експертизи доручено експертам Миколаївського НДЕКЦ МВС України. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

29.10.2021 року за вх. № 20093 до суду надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи від 25.10.2021 року відповідно до ухвали суду, оскільки ОСОБА_2 не з`явився для відбору біологічних зразків, а тому відбір порівняльних зразків не проводився.

Ухвалою суду від 01.11.2021 року було поновлене провадження у справі.

Ухвалою суду від 29.11.2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явилася, при цьому надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила суд четвертий пункт її позовних вимог щодо зобов`язання Овідіопольського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 залишити без розгляду, на решті позовних вимогах наполягала та просила їх задовольнити. Не заперечувала проти винесення по справі заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день слухання справи повідомлявся належним чином за місцем реєстрації, причини неявки суду не повідомив, відзив не надав, а тому суд вважає можливим слухати справу у його відсутність згідно ст. 280 ЦПК України.

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Овідіопольський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), в судове засідання не з`явилася, повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, оскільки позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

У відповідності до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з`явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини неявки; не подав відзив, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

За вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , мала з відповідачем ОСОБА_2 стосунки. Від даних стосунків ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом РАЦС Вітебського міськвиконкому від 03.04.2015 року, актовий запис № 405.

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 1 ст.126 Сімейного кодексу України).

ОСОБА_2 є батьком її сина, однак він відмовився подати в органи реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства. Відповідно, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був проведений в порядку, передбаченому ст. 135 Сімейного кодексу України, яка регламентує, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Так, як відповідач відмовляється добровільно, в позасудовому порядку, подавати заяву про реєстрацію його як батька до органу державної реєстрації актів цивільного стану, через те вона змушена звертатися до суду з позовом про визнання батьківства.

Також, позивачка зазначала, що з відповідачем на даний час вони не перебувають в стосунках та разом не проживають. ЇЇ син проживає разом із нею в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначала, що факт батьківства відповідача може бути підтверджений лише висновком судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи та направила клопотання до суду про проведення відповідної експертизи.

Ухвалою суду було задоволено клопотання про призначення експертизи. Суд доручив проведення експертизи експертам Миколаївського НДЕКЦ МВС України.

29.10.2021 року за вх. № 20093 до суду надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи від 25.10.2021 року відповідно до ухвали суду, у зв`язку з тим, що відповідач не з`явився до місця проведення експертизи, хоча про дату, час та місце проведення був належним чином повідомлений.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Сімейного кодексу України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (ч. 2 ст. 128 СК України).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

За змістом статті 121, частини 1 статті 122 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачено, що відповідно до статей 213, 215 ЦПК України, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі-органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, захищає не тільки «сімейне», а також і «приватне» життя. Хоча метою судового провадження є вирішення статусу відповідача по відношенню до дитини, це без сумніву стосується особистого життя позивача та відповідача, а отже факти даної справи також підпадають під дію ст. 8 Конвенції (рішення усправі «Расмюссен проти Данії» (Racmussen v. Sweden) від 28.11.1984 р., статус рішення остаточне).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

У зв`язку з цим необхідно звернутися до правових позицій Європейського суду з прав людини, а саме в розумінні пункту 1 ст. 8 Конвенції, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її сімейного життя.

Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden) від 27.11.1992 р., статус рішення остаточне), і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen. v. Norway) від 07.08.1996 р., статус рішення остаточне).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності вважає, що судом було достовірно встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у місті Вітебськ, Республіка Білорусь, (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом РАЦС Вітебського міськвиконкому від 03.04.2015 року, актовий запис № 405).

Наказом Мінюсту України від 12.01.2011 року № 96/5, який зареєстровано в Мінюсті України 14.01.2011 року за № 55/18793, затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, згідно з п.1.7 яких зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису.

А відповідно до п.2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є в т.ч. рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

Згідно зі ст. 129 СК України зазначена особа може звернутися з такими вимогами у межах строку позовної давності (один рік), перебіг якого починається з дня, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. У тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини.

Згідно з п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Щодо предмету доказування у даній категорії справі, то СК України будь-яких особливостей не визначає.

Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України, можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Таких висновків також дійшов Верховний суд у своїй постанові від 16 травня 2018 року в справі № 61-6030св18.

В постанові Верховного Суду зазначено, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

В ході судового розгляду судом неодноразово направлялися листи відповідачу про явку до суду, в тому числі попереджалося про наслідки ухилення від проведення експертизи, проте останній в жодне судове засідання не з`явилась.

Таким чином, судом було вжито заходи для проведення експертизи та забезпечення явки до експертної установи відповідачки для відібрання біологічного матеріалу, необхідного для проведення експертизи, проте остання від проведення експертизи ухилилась.

Статтею 109 ЦПК України встановлено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Європейський суд з прав людини в рішенні в справі «Калачова проти Російської Федерації» від 07 травня 2009 року зауважив, що на сьогоднішній день ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту оспорювання батьківства.

Суд вважає, що відповідач, ухиляючись від участі в експертизі, відповідно до викладеного вище обґрунтування, своїми діями визнав батьківство позивача щодо дитини.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, позовні вимоги позивача ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 з урахуванням її заяви про залишення вимоги щодо зобов`язання Овідіопольського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , про визнання батьківства підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно квитанції № 85651142 від 16.04.2021 року позивачем сплачено 908,00 грн судового збору, та який підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 20, 125, 126, 128, 129, 130, 135 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273,280-282, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у місті Вітебськ, Республіка Білорусь, (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом РАЦС Вітебського міськвиконкому від 03.04.2015 року, актовий запис № 405).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, строк на подання заяви про його перегляд може бути поновлено, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити рішення суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Головуючий: Є.М. Панасенко