Рішення № 102196908, 23.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року Справа № 160/24371/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

при секретарі судового засідання Федуркіній А.В.,

за участі:

представника позивача Тульчевська Н.В

представника відповідача Куліковська А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Земляника" (49127, м. Дніпро, вул. Автопаркова, 7, код ЄДРПОУ 41544169) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького,13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Земляника" до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною про закінчення виконавчого провадження від 03.11.2021 року, якою закінчено виконавче провадження № 64767577 з примусового виконання виконавчого листа №160/6661/20, виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом 25.01.2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем під час здійснення виконавчих дії, зокрема, накладення на боржника штрафу про невиконання рішення суду, скероване повідомлення про вчинення боржником Державною податковою службою України кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з чим позивач не погоджується, оскільки рішення суду залишилось не виконаним та не буде виконане в майбутньому, що, на думку позивача, суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Також, на думку позивача, державним виконавцем при виконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду не вжито всіх відповідних заходів стосовно примусового виконання рішення суду, тому оскаржувана постанова винесена передчасно, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Судове засідання призначено на 23 грудня 2021 о 11:40 год.

22 грудня 2201 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнім зазначено, що позивачем попущено строк звернення до суду, оскільки постанова про закінчення винесена 03.11.2021 року, а позивач , в порушення ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, звернувся до суду лише 03.12.2021 року.

Крім того, відповідачем зазначено, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання державним виконавцем до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, тому, на думку відповідача, державним виконавцем не порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», та відсутні підстави для визнання протиправною постанови про закінчення виконавчого провадження.

У задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надала пояснення аналогічні позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Протокольною ухвалою суду від 23.12.2021 року замінено неналежного відповідача у справі на належного - Міністерство юстиції України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року у справі № 160/24371/21 позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Земляника" до головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 19.05.2020 року № 1570491/41544169 про відмову в реєстрації податкової накладної від 12.12.2019 року № 5.

- зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 5 від 12.12.2019 року, подану товариством з обмеженою відповідальністю «Земляника».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Вказане рішення суду набрало законної сили 16.12.2020 року.

На виконання вищевказаного судового рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 17 серпня 2020 року у справі № 160/24371/21 видано виконавчий лист 25.01.2021 року.

ТОВ «Земляника» звернулось до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 160/6661/20.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконані: рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною від 10.03.2021р. відкрито виконавче проваджень № 64767577 з примусового виконання виконавчого листа №160/6661/20, виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом 25.01.2021р., та зобов`язав боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

06.10.2021р. державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 64767577 прийнято постанову про накладення штрафу, якою на боржника, Державну податкову службу України, за невиконання судового рішення без поважних причин накладено штраф в розмірі 5100 грн. Пунктом другим, зазначеної постанови, зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 382 Кримінального Кодексу України, за умисне невиконання рішення суду.

Постановою від 03.11.2021 року постановою державного виконавця за повторно невиконання рішення суду накладено штраф в подвійному розмірі, тобто у розмірі 1020 грн.

03.11.2021 року державним виконавцем ухвалено повідомлення про вчинення боржником Державною податковою службою України кримінального правопорушення, яке направлено до органу досудового розслідування.

У той же день, 03.11.2021 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 64767577.

Зі змісту постанови від 03.11.2021 року ВП № 64767577 про закінчення виконавчого провадження вбачається, що остання винесена відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Позивач вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 03.11.2021 року ВП № 64767577, яка є предметом даного позову, винесена без законних на те підстав та без дотримання строку для виконання боржником рішення суду, у зв`язку з чим останній звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

При вирішенні спору суд виходить із того, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" серед основних засад здійснення виконавчого провадження законодавець називає верховенство права та обов`язковість виконання рішень.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Судом встановлено, що оскаржена постанова прийнята відповідачем на підставі вимог пункту 11 частини 1 статті 39 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, за змістом положень п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Частина 2 статті 75 Закону №1404-VIII передбачає, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до зазначеної норми, накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Отже, направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2019 року (справа 826/14580/16).

Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, з огляду на те, що сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.

Слід також зазначити, що невиконання рішення суду та прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження з формальних підстав призведе до того, що судовий акт не буде виконаний в майбутньому, що у свою чергу суперечить основним завданням виконавчого провадження, основним принципам національного законодавства України та практиці Європейського суду з прав людини.

Також суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частинами другою та четвертою статті 257 указаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що прийнята відповідачем оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що виконати рішення суду без участі боржника неможливо, є такою, що не ґрунтується на вимогах закону та має наслідком нелегітимне втручання у мирне володіння майном позивача, оскільки рішення суду в частині зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну № 5 від 12.12.2019 року, подану товариством з обмеженою відповідальністю «Земляника» , не можливо буде виконати в майбутньому.

Визначаючись із найбільш ефективним способом відновлення порушених прав позивача суд виходить із того, що відповідно до статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Стосовно клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, то таке клопотання не приймається судом до уваги, оскільки позивачем доведено факт отримання оскаржуваної постанови від 03.11.2021 року про закінчення виконавчого провадження 26.11.2021 року, а тому звернення до суду з даним позовом відбулось без пропуску строку передбаченого ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, передчасне закінчення виконавчого провадження 64767577 оскаржуваною постановою від 03.11.2021 року, без виконання рішення суду в повному обсязі, не відповідає приписам ч.2 ст.2 КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно з статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 02.12.2021 року № 1174 на суму 2270,00 грн.

Отже, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького,13, код ЄДРПОУ 00015622).

Керуючись ст. ст. 241-246, 287, 272 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Земляника" (49127, м. Дніпро, вул. Автопаркова, 7, код ЄДРПОУ 41544169) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького,13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною та скасування постанови – задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною про закінчення виконавчого провадження від 03.11.2021 року, якою закінчено виконавче провадження № 64767577 з примусового виконання виконавчого листа №160/6661/20, виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом 25.01.2021 року.

Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького,13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Земляника" (49127, м. Дніпро, вул. Автопаркова, 7, код ЄДРПОУ 41544169) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук