Рішення № 102196854, 24.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року Справа № 160/23570/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати дії та рішення відповідача від 03.09.2019 року, надані листом від 03.09.2021 №0400-010305-8/116939, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачці, та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивачкі- протиправними, скасувати їх та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.03.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- стягнути з відповідача кошти у сумі 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями, діює та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що позивач є громадянкою України та постійно з 1997 року мешкає у Ізраїлі. Необхідний для призначення пенсії трудовий стаж позивач здобула на території України, тобто має всі необхідні умови для призначення пенсії за віком. З метою призначення пенсії представник позивача звертався до відповідача із заявою про призначення позивачу пенсії за віком, проте відповідач відмовив у призначені пенсії, оскільки на теперішній час на законодавчому рівні порядок виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладений відповідний договір, не регламентований, також відповідач посилається на відсутність механізму виплати пенсії пенсіонерам, які проживають у таких країнах.

Представник позивача зазначив, що такі підстави відмови суперечать висновками Конституційного суду. При цьому представник позивача, зауважив, що національне законодавство разом із судовою практикою та міжнародним законодавством не містять обмежень щодо виплати пенсії пенсіонерам, які проживають за кордоном.

Ухвалою суду від 29.11.2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відзив на позовну заяву не надав; ухвали суду про відкриття провадження у справі від 29.11.2021 року отримав 10.12.2021 року, що підтверджується розпискою, яка міститься у матеріалах справи.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , громадянка України, виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де з 14.05.1997 року перебуває на консульському обліку посольства України в Державі Ізраїль.

Представник позивача звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком. Однак позивачу було відмовлено у призначенні пенсії. Не погодившись з відмовою, представник позивача звернувся до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду віж 06.11.2018 року озовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково, а саме:

- визнано протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу викладені у відмовах Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №Н4191-18 від 21.03.2018р. та №Н6034-18 від 27.04.2018 року та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача ОСОБА_1 - про призначення/перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

15.01.2019 року представник позивача звернувся до відповідача з вимогою виконання судового рішення.

Листом Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 03.09.2021 року вих. №0400-010305-8/116939 представника позивача було повідомлено, що за результатом розгляду надають копію Рішення про відмову у призначенні пенсії.

Підставою у відмові про призначення пенсії позивачу є відсутність паспорта України, відсутня довідка відповідних органів з місця проживання та відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем буцім-то не дозволяє призначити пенсію.

Вважаючи вказані відмови протиправними, представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №41/26486, Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 44 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Пунктом 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1 (зі змінами), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника (пункт 1.2. Порядку).

Відповідно до пункту 2.1. Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Частиною третьою ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з абзацом першим пункту 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

При цьому абзац другий пункту 2.23 Порядку №22-1 містить застереження, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

У відповідності до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Аналізуючи наведені норми права суд доходить висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок пенсії, є відповідна заява особи встановленої форми та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку.

Судом встановлено, що позивачем були надані всі документі, які визначенні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування», має 74 роки та страховий стаж 31 роки, що підтверджується копією паспорта та копією трудової книжки, які містяться у матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, з огляду на положення другого речення частини 2 ст. 9 КАС України, суд приходить до висновків про необхідність задоволення позовних вимог позивача, та наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення відповідача від 03.09.2019 року, надані листом від 03.09.2021 №0400-010305-8/116939 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

У відповідності до ч. 1 ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки відповідач ухиляється від виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили, про розгляд звернення позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 757/12134/14-а.

При цьому, вимоги позивача щодо призначення пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, проведення індексації пенсій є обов`язком відповідача та має здійснюватися за наявності зміни індексу споживчих цін. В цій частині права позивача з боку відповідача порушені не були, оскільки відповідач не відмовляв позивачеві у індексації пенсійних виплат.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначаються правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно змісту статті 1 вказаного Закону визначається, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, згідно вимог статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 11 липня 2018 року по справі за № 487/6923/16-а.

З урахуванням відсутності відповідного рішення відповідача про призначення пенсії ОСОБА_1 , суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача провести індексацію і компенсацію втрати частини доходів є передчасними.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачці, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України).

Також і відповідно до п.3 Постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди",відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психологічних тощо) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Як встановлено зі змісту даного позову, позивач в обґрунтування стягнення компенсації за моральну шкоду посилається на те, що їй нанесено моральну шкоду у вигляді страждань та принижень, яких позивач зазнала внаслідок протиправних дій, бездіяльності та рішень відповідача вказаних в позові, котрі діяли на позивача як всі разом так і кожен з них окремо, однак, на підтвердження того, що такої моральної шкоди у наведеній сумі позивач зазнала саме внаслідок протиправних дій, бездіяльності та рішень пенсійного органу, позивачем жодних доказів суду надано не було.

Окрім того, позивачем не було наведено і мотивів та розрахунку, з яких вона виходила при визначенні моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними доказами спричинення саме відповідачем моральної шкоди за наведеними вище критеріями її оцінки та не наведено обставин, які б свідчили про наявність причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та спричиненням моральної шкоди позивачеві у розмірі 100 000 грн., а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення на користь позивача компенсацію за вчинення моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень задоволенню не підлягають.

У зв`язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати дії та рішення відповідача від 03.09.2019 року, надані листом від 03.09.2021 №0400-010305-8/116939, стосовно відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 протиправними, скасувати їх.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.03.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 454,00грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили

Помічник судді Лісна А.М.