Рішення № 102196392, 22.12.2021, Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/1430/21

Провадження № 2/503/557/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Вороненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Вдовиченко В.О.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Кодима цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області посилаючись на ті обставини, що його батькові – ОСОБА_3 належала земельна ділянка, що розташована на території Смолянської сільської ради Кодимського району Одеської області, площею 2,571 га, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку посвідчене державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 067767. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а спадщину, яка відкрилась після нього прийняв позивач на підставі ч.1 ст. 1269 ЦК України, звернувшись до нотаріуса із відповідною заявою, у встановлений законом шестимісячний строк. Позивач відзначає, що є єдиним спадкоємцем, оскільки його матір ОСОБА_4 та брат ОСОБА_2 від спадщини відмовилися на його користь, надавши до нотаріуса відповідні заяви. Однак, внаслідок відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке увійшло до складу спадщини, позивач не може отримати свідоцтво на відповідне майно. У зв`язку з чим на теперішній час позивач для захисту свого права на спадщину змушений подати відповідний позов, в якому просить визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті свого батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,571 га, що розташована на території Смолянської сільської ради Кодимського району Одеської області, право власності на яку посвідчене державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 067767.

16.11.2021 року ухвалою суду (а.с.15-16) відкрито провадження за вказаним позовом та справу призначено до розгляду у загальному позовному провадженні, а також витребувано докази з Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області та відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Протягом підготовчого засідання позивач скористався своїм правом, передбаченим ч.2 ст. 51 ЦПК України, на зміну первісного відповідача належним відповідачем – ОСОБА_5 , посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 також є сином спадкодавця ОСОБА_3 та на момент смерті останнього 12.11.2019 року був зареєстрований разом із ним, а отже може вважатися таким, що також прийняв спадщину померлого відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України.

02.12.2021 року ухвалою суду (а.с.28-29) замінено первісного відповідача Кодимську міську раду Подільського району Одеської області на належного відповідача ОСОБА_2 .

В підготовче засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце підготовчого засідання був своєчасно повідомлений належним чином. При цьому, позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.37), в якій зазначив, що підтримує позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце підготовчого засідання був своєчасно повідомлений належним чином. При цьому, відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.35), в якій також зазначив, що визнає позовні вимоги в повному обсязі.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились, враховуючи положення ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до положень ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Крім того, згідно ч.4 ст. 200 ЦПК України, ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Виходячи з наведеного, суд вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили, що таке визнання суперечить вимогам закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Загнітківською сільською Радою народних депутатів Кодимського району Одеської області 03.08.1990 року, актовий запис № 32 (а.с.8).

На підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 067767, виданого Кодимською районною державною адміністрацією 25.11.2003 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 104 ОСОБА_3 , належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,571 га, розташована на території Смолянської сільської ради Кодимського району Одеської області, що підтверджується копією зазначеного державного акту на право приватної власності на землю (а.с.7) та листом-повідомленням відділу № 3 Управління у Подільському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 29.11.2021 року № 4533/484-21 (а.с.22).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , видане Кодимським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 19.11.2019 року, актовий запис № 426 (а.с.6).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця (ч.2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. В свою чергу ст. 1261 ЦК України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до ч.1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч.1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Дружина спадкодавця ОСОБА_3 , згідно відомостей довідки Виконавчого комітету Кодимської міської ради Одеської області № 133 від 28.10.2021 року (а.с.9) – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка була зареєстрована з ним за однією адресою, у порядку ч.1 ст. 1273 ЦК України відмовилась від належної їй частки спадщини, про що свідчить листи-повідомлення Кодимської районної державної нотаріальної контори від 27.11.2021 року № 1144/02-14 (а.с.23).

З довідки Виконавчого комітету Кодимської міської ради Одеської області № 133 від 28.10.2021 року (а.с.9) вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживав та був зареєстрований по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В свою чергу з довідки Виконавчого комітету Кодимської міської ради Одеської області № 134 від 28.10.2021 року (а.с.10) вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , також зареєстровані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (яка є дружиною спадкодавця), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (син спадкодавця) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син спадкодавця).

Відповідно до реєстраційного запису зробленого на 11 сторінці паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 виданого ОСОБА_2 Кодимським РВ УМВС України в Одеській області 17.12.2003 року (а.с.36), відповідач ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований з 19.12.2003 року.

Згідно пунктів 3.21.-3.22. Глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Згідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Позивач ОСОБА_1 22.01.2020 року звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, внаслідок чого була заведена спадкова справа № 18/2020, про що свідчать листи-повідомлення Кодимської районної державної нотаріальної контори від 03.11.2021 року № 948/02-14 (а.с.11) та від 27.11.2021 року № 1144/02-14 (а.с.23).

Таким чином, відповідно до положень ч.1 ст. 1269 ЦК України, позивач ОСОБА_1 є таким, що у передбаченому законом порядку прийняв спадщину померлого батька.

В свою чергу абзацом 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7 передбачено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Однак, позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості оформити своє право на прийняту спадщину шляхом одержання в нотаріальній конторі відповідного свідоцтва про право на об`єкт спадщини в цілому, оскільки відповідач ОСОБА_2 , який був зареєстрований разом із спадкодавцем та у встановлений законом шестимісячний строк не відмовився від спадщини, у відповідності до положень ч.3 ст. 1268 ЦК України та пунктів 3.21.-3.22. Глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, визнається також спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Суд звертає увагу на ту обставину, що у довідці Кодимської міської ради Одеської області № 134 від 28.10.2021 року (а.с.10) зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , за якою також був зареєстрований спадкодавець ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємець ОСОБА_2 виключно зареєстрований за цією адресою, але не проживає.

Інших доказів, які б підтверджували факт постійного фактичного проживання спадкоємця ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, матеріали справи не містять внаслідок їх ненадання суду, в свою чергу сторони подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, а у відповідності до ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 був постійним місцем проживання ОСОБА_2 , хоча він був зареєстрований у цьому будинку.

У визначений законом строк ОСОБА_2 не звернулвся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Державна реєстрація ОСОБА_2 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті батька ( ОСОБА_3 ) за цією адресою реєстрації, оскільки не підтверджене належними та допустимими доказами.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Зазначений висновок зроблений в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину. Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання разом за спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ст. 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини (ухвала Верховного Суду України від 03 листопада 2010 року у справі № 6-7165св09).

Відповідно до ч.1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

В свою чергу абзацом 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 передбачено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Однак, при відсутності правовстановлюючого документа на спадкове майно, а саме – державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 067767 від 25.11.2003 року, внаслідок його втрати, позивач позбавлений можливості оформити своє право на прийняту спадщину шляхом одержання в нотаріальній конторі відповідного свідоцтва про право на спадщину, що також підтверджується змістом листа-повідомлення Кодимської районної державної нотаріальної контори від 03.11.2021 року № 948/02-14 (а.с.11).

При наданні оцінки листам нотаріусів, у яких зазначено про причини невидачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину, необхідно виходити із їх змісту та відповідно враховувати підстави зазначені нотаріусами, при цьому істотне значення мають підстави, які унеможливлюють у будь-якому випадку в майбутньому видачу таких свідоцтв нотаріусами, тому при наявності таких підстав незалежно від форми відповіді нотаріуса лист чи постанова про відмову у видачі свідоцтва, необхідно виходити з того, що у спадкодавця можливість оформити спадщину у нотаріуса відсутня (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 369/8878/16-ц). Відмова в отриманні спадкових прав не постановою нотаріуса, а листом, не може бути перешкодою позивачці для захисту своїх прав у судовому порядку (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 707/1309/15-ц). В свою чергу сам відповідний лист нотаріальної контори є фактично відмовою у видачі свідоцтва про право на спадщину (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 613/1289/17).

Частина 1 ст. 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи вищевикладене та визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що позов підлягає повному задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом був сплачений судовий збір у належному розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією № 16 від 15.11.2021 року.

Таким чином 50 відсотків судового збору, які складають 454,00 грн, підлягають поверненню позивачу на підставі ч.1 ст. 142 ЦПК України, у зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір сплачений позивачем за подання до суду позовної заяви.

Ураховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, стягненню з нього на користь позивача підлягає 50 відсотків судового збору сплаченого позивачем за подання до суду позовної заяви, що складає 454,00 грн.

Керуючись ст. 223, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст. 392, 1258, 1261, 1268, 1269, 1270, 1297 ЦК України, пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 , до ОСОБА_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 , про визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,571 га, розташовану на території Смолянської сільської ради Кодимського району Одеської області, яка на підставі втраченого державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 067767 належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 50 відсотків судового збору, сплаченого згідно квитанції № 16 від 15.11.2021 року, в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп.

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого згідно квитанції № 16 від 15.11.2021 року, в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.В. Вороненко