Рішення № 102196066, 23.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 грудня 2021 р. Справа № 120/15347/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини А1619 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Командира військової частини А1619 (далі - відповідач, В/ч А1619) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій (бездіяльності) відповідача щодо не розгляду по суті та не надання відповіді на інформаційний запит від 27.07.2021.

Ухвалою від 16.11.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в порядку, визначеному ст. 263 КАС України). Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначає, що військова частина надала відповідь на інформаційний запит позивача у строки визначені ч. 1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян".

Також, представник відповідача зазначив, що військова частина А1619 надала відповідь від 20.09.2021 за Вих. №1619/157/3439, проте військова частина А1619 наголосила, що не може надати інформацію ОСОБА_1 оскільки в даному інформаційному запиті порушується наступні питання, а саме:

Скільки осіб для отримання грошової компенсації житла у першочерговій черзі?

Скільки багатодітних сімей у списку в/ч А1619 для першочергового отримання житла?

Скільки осіб на обліку в/ч А1619 у позачерговій черзі на поліпшення житлових умов?

Хто ініціатор (посада, прізвище) придуманого абсурду про «неправдиву інформацію»?

Проте, оскільки запитання ОСОБА_1 порушує частину 2 Закону України «Про інформацію», якою встановлено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Також стороною відповідача було звернуто увагу на те, що поданому позивачем запиті не було довіреності на представництво інтересів ОСОБА_2 , тобто підтвердження від ОСОБА_1 .

Крім того, представник Військової частини А1619 вказав на відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 не доведено у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України факту заподіяння відповідної шкоди.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 27.07.2021 позивач звернувся до командира військової частини А 1619 з інформаційним запитом, в якому просив надати інформацію стосовно таких питань:

Чи спростуєте в наказі від 27.01.2021 поширене «подання неправдивої інформації»?

Якщо не спростуєте придумане «подання неправдивої інформації», то які причини?

Чи буде скасовано наказ від 27.01.2021 № 96, яким поширена завідома неправда?

Чи буде внесена сім`я ОСОБА_2 у список осіб для поліпшення житлових умов?

Чому не враховано факт перебування на квартобліку по місцю проживання сім`ї?

Скільки всього осіб на обліку в/ч А1619 у першочерговій черзі на поліпшення житла?

Скільки осіб для отримання грошової компенсації житла у першочерговій черзі?

Скільки багатодітних сімей у списку в/ч А1619 для першочергового отримання житла?

Скільки осіб на обліку в/ч А1619 у позачерговій черзі на поліпшення житлових умов?

Які конкретно календарні дати проходження ОСОБА_2 служби у попередніх військових частинах відрізняються у двох його справах (одна - у в/ч, інша - у РВК)?

Чому дотепер не усунуто розбіжності даних у двох послужних списках та справах?

Хто ініціатор (посада, прізвище) придуманого абсурду про «неправдиву інформацію»?

Вказаний інформаційний запит отримано відповідачам 03.08.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Листом від 17.08.2021 за вих. №1619/157/3087 відповідач повідомив позивачу, що військова частина А1619 не може надати позивачу конкретну інформацію стосовно наведених в інформаційному запиті питань, оскільки до останнього не було додано підтверджуючого документу - довіреності на представництво інтересів ОСОБА_2 , згідно до вимог ст.ст. 244, 1007 Цивільного Кодексу України.

Повідомлено позивачу, що прапорщик ОСОБА_2 на даний час проходить військову службу у військовій частині А1619 на посаді начальника складу групи матеріального забезпечення військової частин А1619, та на даний час він може звернутись встановленим порядком до свого безпосереднього начальника (командира) для вирішення службових та особистих питань.

Також в листі процитовано абз. 1 ст. 3 та частину абз. 1 ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” та ст. 20 Закону України “Про звернення громадян”: термін розгляду звернень громадян - звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Крім того, у листі повідомлено позивачу, що Військова частина А1619 не є органом державної влади та місцевого самоврядування, та регламентує свою діяльність згідно Закону України "Про Збройні Сили України" та Закону України "Про Оборону України".

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність яка полягає у неналежному розгляді поданого ним 27.07.2021 Інформаційного запиту, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про інформацію" від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Ст.20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону № 2657-XII інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно із п.1 ч.1 ст.3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Частиною 2 статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

В даному випадку, запитувачем інформації є ОСОБА_1 , якій самостійно від свого імені сформував Інформаційний запит від 27.07.2021 та власноруч надіслав його відповідачу. Таким чином, останній діяв від свого імені.

Слід також зазначити, що запит позивача на інформацію від 27.07.2021 містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 19 Законом № 2939-VI.

Проте, як свідчить зміст сформованого відповідачем листа від 17.08.2021 за вих. №1619/157/3087, Інформаційний запит позивача по суті поставлених в останньому питань не розглядався, оцінка змісту поставлених питань також не надавалась з огляду на відсутність в останньому довіреності на представництво інтересів ОСОБА_2 .

Суд, відповідні підстави для нерозгляду по суті поданого позивачем Інформаційного запиту від 27.07.2021 оцінює критично, адже, як вже було встановлено вище, відповідний запит позивач подав від свого імені, а не від імені ОСОБА_2 , що виключає необхідність подання довіреності на представництво інтересів останнього.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджено, що запит на інформацію від 27.07.2021 відповідачем отримано 03.08.2021. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази розгляду військовою частиною А1619 поданого позивачем Інформаційного запиту по суті поставлених в ньому питань.

За таких обставин суд дійшов висновку, що нерозгляд по суті Військовою частиною А1619 поданого позивачем Інформаційного запиту від 27.07.2021, з підстав наведених у листі від 17.08.2021 за вих. №1619/157/3087 свідчить про допущення з боку відповідача протиправної бездіяльності.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи викладене, суд вважає, що бездіяльність відповідача яка полягає у не розгляді по суті Інформаціного запиту ОСОБА_3 від 27.07.2021 є протиправною, а тому, з метою відновлення порушених прав особи, відповідача належить зобов`язати Військову частину А1619 повторно розглянути Інформаціний запит ОСОБА_3 від 27.07.2021 та надати відповідь на запит у строки визначені ст. 20 Закону №2939-VI.

При цьому, надаючи оцінку іншим мотивам, на які покликається відповідач у відзиві на позовну заяву, суд враховує приписи ч. 2 ст. 77 КАС України, згідно яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В даному випадку, мотиви, якими позивач керувався відмовляючи позивачу у розгляді по суті Інформаційного запиту від 27.07.2021, наведені у листі від 17.08.2021 за вих. №1619/157/3087 та під час розгляду справи оцінені судом критично. З огляду на викладене, інші обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву в межах даної адміністративної справи не підлягають дослідженню.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача під час розгляду Інформаційного запиту ОСОБА_3 та зобов`язання розглянути по суті Інформаційний запит підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди суд зазначає таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна (немайнова) шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями, чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як зазначено у п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як стверджує позивач у позовній заяві, що Військовою частиною А1619 заподіяно позивачу моральну шкоду, оскільки внаслідок протиправної бездіяльності він зазнав моральних страждань, душевних переживань, а тому оцінює розмір моральної шкоди в сумі 6000,00 грн. Цей розмір позивач вважає достатнім для відновлення фізичного та психологічного стану.

Відповідальність держави за зобов`язаннями визначено у Главі 11 ЦК України та ст. ст. 1173-1175 ЦК України, якими встановлено правило про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади посадових чи службових осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта.

Встановивши фактичні обставини, суд приходить до висновку, що правові підстави для стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки позивачем не доведено у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України факту заподіяння шкоди законами.

Стосовно інших посилань позивача, то суд такі оцінює критично з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховано, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги належить задовольнити частково.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1619 яка полягає у не розгляді по суті Інформаціного запиту ОСОБА_1 від 27.07.2021.

Зобов`язати Військову частину А1619 повторно розглянути Інформаціний запит ОСОБА_1 від 27.07.2021 та надати відповідь на запит у строки визначені ст. 20 Законом України "Про доступ до публічної інформації".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Військова частина А1619 (вул. Першого травня, 64, м. Гайсин, Вінницька область, код ЄДРПОУ 26615118)

Повний текст рішення суду складено 23.12.2021

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна