Рішення № 102195996, 16.12.2021, Київський районний суд м. Одеси

___________________

справа № 947/4652/20

провадження № 2/947/721/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2021 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у одноособовому складі:

суддя Літвінова І.А. – головуючий

секретарі судового засідання - Молодов В.С., Палій А.Г., Поведьонков І.А.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представників відповідача – Поліщук І.О., ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 947/4652/20 за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання протиправним та скасування наказу від 17.02.2020 № 114-н «Про дисциплінарну відповідальність»,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2020 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання незаконним та скасування наказу від 17.02.2020 № 114-ц «Про дисциплінарну відповідальність».

Ухвалою суду від 08.03.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху із встановленням строку усунення недоліків.

Після усунення недоліків, суд ухвалою від 07.04.2020 року за позовною заявою ОСОБА_1 відкрив провадження у цивільній справі № 947/46652/20, розгляд справи призначив проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, визначивши останнім строк для надання заяв по суті справи – відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач відізвався на позовну заяву, обґрунтувавши незгоду із заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами у відзиві від 04.08.2020 року (а.с. 64-125 том І).

26.10.2020 року позивач ОСОБА_1 надала відповідь на відзив (а.с. 158-184 том І), на який 20.11.2020 року відповідач надав письмові заперечення (а.с. 188-214 том І).

В ході судового розгляду суд встановив, що позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги в позовній заяві обґрунтовувала тим, що притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося з порушенням з боку роботодавця вимог трудового законодавства та за недоведеності її вини у противоправній поведінці. Зазначала, що в наказі від 17.02.2020 № 114-н «Про дисциплінарну відповідальність» не наведено конкретного факту вчиненого порушення трудової дисципліни, не вказані конкретні винні дії позивачки, які є дисциплінарним проступком. Підставою для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності зазначений рапорт працівників відділу внутрішньої безпеки, який не відображає об`єктивних обставин, оскільки складений на підставі пояснень лише однієї сторони – відповідача, пояснення у позивача відповідачем не вимагалися; вважає, що рапорт складений відділом внутрішньої безпеки з перевищенням повноважень, оскільки на цей відділ не покладено повноважень щодо вивчення стану додержання виконавчої дисципліни юридичною службою. Також, зазначила, що відповідач не проінформував її в порядку, передбаченому чинними законодавством та внутрішніми документами підприємства, про зміни в організаційній структурі підприємства, а саме: створення відділу правового забезпечення та про зміну її функціональних обов`язків, що в свою чергу зробило неможливим належне виконання доручення, а тому саме винні дії відповідача стали причиною несвоєчасного подання звіту до органу управління.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила суд задовільнити позов.

Відповідача позов не визнав. В судовому засіданні представники відповідача просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відбулось на законних підставах та з дотриманням процедури передбаченої чинним законодавством. Відповідач подав відзив на позовну заяву та заперечення в порядку ст. 180 ЦПК України, в яких зазначав, що на юридичну службу було покладено обов`язок виконання наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.05.2019 № 211 про щомісячне подання звіту ведення претензійно-позовної роботи на підприємстві; положенням про юридичну службу передбачено право начальника юридичної служби одержувати від підрозділів казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» необхідну інформацію, нормативні, методичні, довідкові та інші матеріали для виконання покладених на юридичну службу функцій; за актами приймання-передачі судових справ ОСОБА_1 передала до відділу правового забезпечення певні справи, а тому була обізнана про наявність на підприємстві відділу правового забезпечення і була зобов`язана звернутися до нього за отриманням інформації.

В судовому засідання представники відповідача просили суд в задоволенні позову відмовити.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Частина 3 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно з п. 4 ч. 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Кодексу законів про працю України.

Статтею3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, показання позивача, допитаної за її клопотанням у якості свідка під присягою, свідка ОСОБА_3 – т.в.о. директора КП «МПРС» у спірний період, свідка ОСОБА_4 суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачка працювала в Казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаді начальника юридичної служби з травня 2016 року.

17 лютого 2020 відповідачем видано накази: № 114-н «Про дисциплінарну відповідальність», № 107-к «Про звільнення» та № 110-к «Про внесення змін до наказу КП «МПРС» від 17.02.2020 № 107-к «Про звільнення». Наказом від 17.02.2020 № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17.02.2020 № 110-к позивачку звільнено з посади начальника юридичної служби Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

У цій справі позивач оспорює наказ від 17.02.2020 № 114-ц «Про дисциплінарну відповідальність».

В ході розгляду справи, також було встановлено, що позивач звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання незаконним та скасування наказу від 17.02.2020 року № 107-к «Про звільнення» із змінами, внесеними наказом від 17.02.2020 року № 110-к «Про внесення змін до наказу КП «МПРС» від 17.02.2020 № 107-к «Про звільнення» та поновлення її на посаді начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2020 року, яке залишено без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 20.08.2021 по справі № 947/4648/20 наказ про звільнення визнаний незаконним, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника юридичної служби Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», стягнено заробітну плату за час вимушеного прогулу, допущено негайне виконання рішення суду в частині негайного поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99590997).

За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень відповідно до статті 149 КЗпП передбачає обов`язок роботодавця зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Отже, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17). Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (висновок Верховного Суду у справі № 344/8219/16-ц від 18.09.2019).

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.05.2019 № 211 «Про встановлення контролю за станом організації правової роботи» встановлено контроль за станом організації правової роботи на підприємстві шляхом встановлення постійної (безстрокової) форми звітності: Звіт про стан ведення претензійно-позовної роботи (далі – Звіт) та Інформація про стан договірної роботи, які надаються до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним. Відповідальність за своєчасне подання звіту покладено на юридичну службу.

Положенням про юридичну службу, затвердженого наказом КП «МПРС» від 27.05.2016 № 29-н до структури юридичної служби входить сектор претензійно-правової роботи, на який покладено функції з ведення претензійно-позовної роботи.

04.02.2020 року позивачем на підпис тимчасово виконуючого обов`язки директора Дубіна С.А. надано відповідний звіт (на 7 аркушах) із супровідним листом. Звіт про стан ведення претензійно-позовної роботи юридичної служби підписаний начальником юридичної служби Конончук О.В. та завідувачем сектору претензійно-позовної роботи юридичної служи Каплун І.О.; супровідний лист до звіту завізований позивачкою 04.02.2020 року, тобто завчасно, до визначеного строку подання звіту.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо безпідставної відмови позивачки включення у звіт відомостей про претензійно – позовну роботу відділу правового забезпечення виходячи з наступного.

Організаційною структурою КП «МПРС», затвердженою наказом КП «МПРС» від 04.11.2019 № 717-н передбачено структурний підрозділ «Юридична служба». Відділ правового забезпечення відсутній.

Відповідачем не доведено належними доказами про обізнаність позивачки про створення на підприємстві відділу правового забезпечення, його основні завдання, функції, права та обов`язки, керівництво, в тому числі, і про розмежування функцій між відділом правового забезпечення та юридичної службою.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист позивачки від 21.01.2020 вих. № 37/18-20 на ім`я директора ОСОБА_5 , з якого вбачається, що позивачка повідомляє директора про те, що її не ознайомлено із наказом про створення відділу правового забезпечення, їх посадовими обов`язками та розподілом функцій між відділом правового забезпечення та юридичною службою.

Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040 юридична служба державного підприємства утворюється як самостійний структурний підрозділ (пункт 2 Загального положення). Основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов`язків, а також представлення інтересів підприємства в судах (пункт 4 Загального положення). Юридична служба підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства (пункт 5 Загального положення).

Усі посадові інструкції, що розробляються на підприємствах, в установах, організаціях, повинні бути взаємопов`язаними, аби не допускати дублювання в роботі працівників (пункт 6 Розділу І Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2004 № 336 «Про затвердження Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності").

Згідно Статуту Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» директор підприємства здійснює поточне (оперативне) керівництво Підприємством; розподіляє обов`язки між заступниками та керівниками структурних підрозділів Підприємства; несе повну відповідальність за стан та діяльність Підприємства, а також за виконання покладених на нього завдань, що визначені Статутом ( п. 6.5 Статуту КП «МПРС»). Тому, обов`язок проінформувати працівника про зміни в умовах праці лежить на керівнику підприємства.

Судом відхиляються доводи відповідача, що позивач ОСОБА_1 була обізнана про наявність відділу правового забезпечення, оскільки 14.01.2020 підписала акти приймання-передачі судових справ до відділу правового забезпечення. Суд зазначає, що з доданих до матеріалів справи актів приймання-передачі не вбачається з якою метою справи передавалися до відділу правового забезпечення та які функції покладено на цей відділ.

Протокольною ухвалою суду від 22.09.2020 року у відповідача витребувані копії штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», діючого станом на 14.01.2020 із доказами ознайомлення позивачки зі штатним розписом; копії організаційної структури КП «Морська пошуково-рятувальна служба», діючої станом на 14.01.2020 із доказами ознайомлення позивачки з організаційною структурою; копії наказу від 30.04.2020 № 280-н разом із додатками: організаційної структури та штатного розпису, які вводяться в дію з 01.05.2020.

З наданих відповідачем документів вбачається, що станом на 14.01.2020 штатний розпис та організаційна структура підприємства не передбачали наявності відділу правового забезпечення. З наказу від 30.04.2020 № 280–н «Про затвердження і введення в дію організаційної та штатного розпису КП «МПРС» вбачається, що відділ правового забезпечення введений у штатний розпис з 01.05.2020. При цьому відповідачем не надано належних доказів ознайомлення ОСОБА_1 із документами, які б свідчили про її обізнаність стосовно створення на підприємстві відділу правового забезпечення.

Покази свідка ОСОБА_3 свідчать про те, що чіткої вказівки ОСОБА_1 внести до звіту інформацію відділу правового забезпечення не надавалось, про недоліки у звіті свідок проінформував безпосереднього виконавця документа юрисконсульта ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_4 підтвердив, що спілкування щодо подання звіту на підпис відбувалось між ним та ОСОБА_3 , при цьому чіткої вказівки, яка саме інформація має бути додана до звіту не отримував (звукозапис судових засідань від 28.04.2021, 24.05.2021 та 10.06.2021).

Трудове законодавство не вимагає від працівника керуватися припущеннями, навпаки, вимагає працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни (стаття 139 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права й обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України). Роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17).

Відповідач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обізнаності позивачки про зміну її функціональних обов`язків.

Показаннями свідка ОСОБА_3 , як виконуючого обов`язки директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» у спірний період, належне інформування начальника юридичної служби ОСОБА_1 про недоліки у виконанні обов`язків в тому числі і щодо складення звіту також не доведено.

У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ващенко проти України" (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги предмет та підстави позову, та те, що відповідачем не доведено достатніми доказами сукупності обставин, що доводять склад дисциплінарного правопорушення позивача, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Оцінивши вказані докази окремо, а також надавши їм оцінку в сукупності, а саме встановивши під час розгляду справи порушення відповідачем порядку притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, суд доходить до висновку, що наказ КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 114-н «Про дисциплінарну відповідальність» є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуюче викладене вище, керуючись ст.ст.3, 29, 31, 139, 147, 149 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 13, 77, 79, 81, 263, 264 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (місцезнаходження: вул. Люстдорфська дорога, 140А, м. Одесі, 65114, код ЄДРПОУ 38017026) про визнання протиправним та скасування наказу КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 114-н «Про дисциплінарну відповідальність» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ від 17.02.2020 № 114-ц «Про дисциплінарну відповідальність».

Стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на сплату судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення до Одеського апеляційного суду.

Днем складення повного рішення є 24 грудня 2021 року.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Літвінова І. А.