Рішення № 102193385, 24.12.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9807/21

Провадження № 2/201/3629/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Ткаченко Н.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» (третя особа: Міністерство освіти та науки України) про визнання протиправним та скасування наказу № 156-к від 27.08.2021р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 28.09.2021р. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (треті особи: Міністерство освіти та науки України, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка») про визнання протиправними та скасування наказу № 156-к від 27.08.2021р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка була підписана представником позивача - адвокатом Пащенко В.І. (а.с. № 5-16).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 04.10.2021р. позовну заяву було залишено без руху (а.с. № 90).

В порядку усунення недоліків поданого позову представником позивача подано суду докази сплати судового збору за 2 позовні вимоги на загальну суму 1 816грн. (а.с. № 3-4, 92).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 18.10.2021р. позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.№96). Цією ж ухвалою було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. № 94-95).

11.11.2021р. представником позивача була подана уточнена позовна заява з урахуванням зміни статусу сторін та припинення Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, яке відбулося 11.10.2021р., де відповідачем було визначено вже Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», а третьою особою лише Міністерство освіти та науки України (а.с. № 105-115).

В обґрунтування позовних вимог в редакції від 11.11.2021р. представник позивача – адвокат Пащенко В.І. (діє за ордером від 27.09.2021р.) посилалася на те, що на підставі Указу Президента України МОН України видало наказ про реорганізацію Державного регіонального інституту державного управління шляхом приєднання до НТУ «Дніпровська політехніка»; після проведення підготовчої роботи (створення комісії і інш.) виносилися розпорядження та накази і врешті наказом від 27.08.2021р. його звільнено з посади заступника директора Дніпропетровського регіонального інституту Державного управління при Президентові України в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Позивач вважає таке звільнення незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, його було звільнено також з порушенням процедури звільнення,передбаченої чинним законодавством. Також вважає незаконним і видачу розпоряджень, наказів та порядок, який при цьому відповідачем був застосований.

Представник позивача просила суд задовольнити позовні вимоги, визнати протиправним та скасувати наказ № 156-к від 27.08.2021р., який було винесено головою комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, поновити ОСОБА_1 у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка» на посаді рівнозначній до посади заступника директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.09.2021р. по день фактичного поновлення на роботі, виходячи з середньоденного заробітку у розмірі 1 711грн. 76коп.

15.11.2021р. від представника третьої особи - Міністерства освіти та науки України – Шилан Д.О. (самопредставництво – а.с. № 143) надійшли письмові пояснення, в яких остання звертала увагу суду на те, що повноваження, пов`язані з прийняттям на роботу педагогічних та інших представників та звільненням, є автономією навчального закладу, гарантованою Законом України «Про вищу освіту», у яку Міністерство освіти та науки України не має права втручатися. За вищезазначеного,просила ухвалити законне та об`єктивне рішення (а.с. № 127-130).

Відповідач - Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» (станом на 11.11.2021р.) позовні вимоги не визнав. 30.11.2021р. представником відповідача - в.о. ректора Павличенком А.В. (діє на підставі наказу № 344а-г. від 03.11.2021р.– а.с. № 173) в порядку ст. 178 ЦПК України подано відзив на позов (а.с. № 149-157), в якому в.о. ректора, не погоджуючись з позовними вимогами, звертав увагу суду на те, що звільнення позивача з роботи і порядок цього звільнення були правильні і законні, в передбаченому законом порядку.

У зв`язку з викладеним просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представником позивача 07.12.2021р. в порядку ст. 179 ЦПК України подано відповідь на відзив (а.с. №177-180), де адвокат Пащенко В.І. зауважувала на тому, що позивача не ознайомлювали з вакантними пропозиціями відповідача та взагалі він не отримував жодної пропозиції письмовим повідомленням.

17.12.2021р. представником відповідача - в.о. ректора Павличенком А.В. (діє на підставі наказу № 395а-г. від 13.12.2021р.– а.с. № 204) в порядку ст. 180 ЦПК України подано заперечення на відповідь на відзив (а.с. № 195-201), де в.о. ректора наголошував на тому, що 10.08.2021р. комісією з реорганізації було складено акт про відмову від підпису та надіслано аналогічне повідомлення стосовно запропонованої роботи.

Судом у відповідності до ч.6 ст. 279 ЦПК України не знайдено достатніх підстав для задоволення клопотання представника позивача - адвоката Пащенко В.І. від 11.11.2021р. про перехід до розгляду цивільної справи зі спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, оскільки питання про призначення розгляду цивільної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін було прийнято суддею 18.10.2021р. (а.с. № 96) з огляду на те, що між сторонами виник трудовий спір та відповідно до положень п. 2 ч. 4 ст. 19, п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України наявні підстави для розгляду справи саме в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Таке рішення судом прийнято також з огляду на те, що представники сторін та третьої особи надали суду усі заяви по суті, подача яких передбачена статтями 178, 179, 180 ЦПК України (а.с. № 127-130, 149-157, 177-180, 195-201), ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 18.10.2021р. були витребувані докази за клопотанням представника позивача від 13.10.2021р. (а.с. № 94-95, 96), ця ухвали з боку відповідача виконана 21.12.2021р. (а.с. № 209, 210).

Також при прийнятті такого рішення судом враховано і те, що розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін буде в повній мірі відповідати завданням цивільного судочинства, серед яких є, окрім вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справ, також і вимога щодо своєчасного розгляду цивільної справи (ч.1 ст. 2 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, позов надійшов в провадження суду 28.09.2021р., отже строки розгляду трудового спору вже становлять 3 місяці.

Судом у відповідності до положень ст.ст. 77, 80 ЦПК України не знайдено підстав для задоволення клопотання представника позивача - адвоката Пащенко В.І. від 13.12.2021р. про допит свідків у справі, оскільки факт відмови ОСОБА_1 від ознайомлення з письмовим повідомленням про запропоноване йому переведення на усі вакантні посади, існуючі у відповідача та іншу роботу, що відповідає його кваліфікації та є наявною у відповідача, то цей факт був комісійно зафіксований у присутності трьох свідків – членів реорганізаційної комісії та голови комісії саме у той день, коли сталася відповідна подія, тобто 10.08.2021р., про що свідчать особисті підписи свідків та голови комісії на бланку відповідного повідомлення, датовані саме 10.08.2021р. Суд погоджується з думкою представника відповідача, яка висловлена по тексту заперечень щодо клопотання про допит свідків (а.с. № 200), стосовно того, що дата 28.09.2021р. – це не дата письмового повідомлення, а дата коли був повернутий лист-повідомлення, направлений реорганізаційною комісією 10.08.2021р. на адресу позивача, оскільки таку думку суд вважає слушною та такою, що заслуговує на увагу. Жодних інших обставин, які б могли підтвердити чи спростувати заявлені свідки, представник позивача по тексту клопотання від 13.12.2021р. не зазначає.

Ухвали за наслідками розгляду вищезазначених клопотань від 11.11.2021р. та 13.12.2021р. судом окремим процесуальним документом не постановлялися з огляду на те, що ухвали про відмову у задоволенні клопотання про перехід до розгляду цивільної справи зі спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та про відмову у задоволенні клопотання про допит свідків у відповідності до положень ст. 353 ЦПК України не оскаржуються.

За вищезазначеного, судом зроблено висновок, що у справі наявні усі необхідні докази для ухвалення рішення суду в межах предмету позовних вимог (положення ч.1 ст. 77 ЦПК України) та з урахуванням положень ст.ст. 77, 80, 89 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у відповідності до п.2 ч.1 ст.274 та ч.5, ч. 6 ст. 279 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів, працівників, вказаних у ч. 3 ст. 221 і ст. 222 КЗпП України.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Директором Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України було видано наказ № 81-к від 26.03.2007р. «Про прийом на посади державних службовців», яким з 26.03.2007р. ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника Центру підвищення кваліфікації кадрів Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України (а.с. № 54).

Наказом Директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України № 128-к від 10.05.2007р., ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора з фінансово-економічної роботи Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії (а.с. № 57).

Згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 01.05.2018р. його переведено на посаду заступника директора інституту згідно наказу № 91-к від 26.04.2018р. (а.с. № 51).

Наказом голови комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Трегуба М.В. від 27.08.2021р. за № 156-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України 31.08.2021р. у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізації інституту) та скороченням штату працівників, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. № 83).

З наказом № 156-к від 27.08.2021р. ОСОБА_1 ознайомлено 31.08.2021р. (а.с. № 84).

Аналізуючи наявність законних підстав для звільнення, суд зазначає наступне.

29.12.1993р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1069 «Про створення Дніпропетровського філіалу Інституту державного управління і самоврядування при Кабінету Міністрів України», згідно з якою отримав назву Дніпропетровській філіал державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України.

Згідно з Указом Президента України від 30.05.1995р. № 398 «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців» Дніпропетровській філіал Інституту державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України реорганізовано в Дніпропетровський філіал Української Академії державного управління Президентові України.

Відповідно до Указу Президента України від 21.09.2001р. № 850 «Питання Національної академії державного управління при Президентові України» Дніпропетровській філіал Української Академії державного управління при Президентові України перейменовано в Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Української Академії державного управління при Президентові України.

Згідно з Указом Президента України від 21.08.2003р. № 869/2003 «Про надання Української Академії державного управління при Президентові України статус національної» Дніпропетровський філіал Української Академії державного управління при Президентові України перейменовано в Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Президент України своїм Указом за № 487/2020 від 05.11.2020р. (а.с.№№ 58-59) погодився з пропозицією Кабінету Міністрів України та Державного управління справами щодо передачі Національної академії державного управління при Президентові України (разом з Дніпропетровським, Львівським, Одеським, Харківським регіональними інститутами державного управління) до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Проте, постановив Кабінету Міністрів України забезпечити збереження наукового, науково-педагогічного, педагогічного, освітнього потенціалу Національної академії державного управління при Президентові України, її матеріально-технічної бази: подальше провадження освітньої, наукової діяльності, що здійснюється Національною академією державного управління при Президентові України, в тому числі забезпечення організації освітнього процесу, наукових досліджень та іншої діяльності, що здійснюється Академією, а також продовження навчання здобувачами вищої освіти та іншими особами, які навчаються у Національній академії державного управління при Президентові України.

На виконання Указу Президента України № 487/2020 від 05.11.2020р. Кабінет Міністрів України 24.02.2021р. виніс розпорядження № 147-р, яким погодив пропозицію Міністерства освіти і науки України щодо реорганізації шляхом приєднання, в тому числі, до Національного університету «Дніпровська політехніка» (код згідно з ЄДРПОУ - 02070743) Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України (код згідно з ЄДРПОУ - 25006848).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2021р. №147-р «Деякі питання реорганізації закладів освіти» (а.с. № 60), наказом Міністерства освіти і науки України від 16.03.2021р. №316 «Про реорганізацію закладів освіти» було утворено комісію з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (далі – ДРІДУ НАДУ) (а.с. №63-69) .

Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 16.03.2021р. №316 «Про реорганізацію закладів освіти» Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» є правонаступником всього майна, прав та обов`язків ДРІДУ НАДУ (а.с. № 63-69).

Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 02.04.2021р. №402 внесені зміни до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.03.2021р. №316 та утворено новий склад комісії з реорганізації ДРІДУ НАДУ (а.с. № 70, 71-72).

Головою реорганізаційної комісії Трегубом М.В. видано наказ від 02.04.2021р. №184к «Про реорганізацію інституту», яким, у тому числі, визначено, що усі кадрові питання стосовно працівників ДРІДУ НАДУ вирішуються виключно за погодженням голови комісії з реорганізації (а.с.№ 73).

Головою реорганізаційної комісії Трегубом М.В. видано наказ від 05.04.2021р. №188к «Про скорочення штату та попередження про звільнення» (а.с. № 74-76), а наказом від 05.04.2021р. №189к «Про переведення» було здійснено перевід 100 працівників до НТУ «Дніпровська політехніка» (а.с.№ 77-81).

30.04.2021р. реорганізаційною комісією було письмово повідомлено позивача про майбутнє звільнення у відповідності до наказу від 05.04.2021р. № 188-к «Про скорочення штату та попередження про звільнення». Сам факт отримання попередження про майбутнє звільнення визнається і позивачем по тексту позову (а.с. № 9), втім він його просто вважав незаконним.

Про тексту відзиву на позов в.о. ректора ОСОБА_2 зазначає про те, що 30.04.2021р. реорганізаційною комісією ОСОБА_1 було письмово повідомлено про майбутнє звільнення у відповідності до наказу від 05.04.2021р. № 188-к, про що свідчить його особистий підпис на листі ознайомлення (а.с. № 153). Ці обставини знайшли своє документальне підтвердження (а.с.№207-208).

Крім того, ці обставини (повідомлення про майбутнє звільнення), як зазначено вище, позивач визнає і по тексту позову (а.с. № 9). Поза увагою суду не може залишитися той факт, що по тексту відповіді на відзив ОСОБА_1 навіть називає посаду, яка йому була запропонована (а.с. № 178).

У тому випадку, якщо б позивач не бачив 10.08.2021р. письмового повідомлення (а.с. № 168-170), то він не міг би знати і назву посади, яка йому була запропонована та оклад за цією посадою.

Тому, суд виходить з того, що відповідачем пропонувалося позивачу переведення на усі існуючі у відповідача вакантні посади та іншу роботу, що відповідає його кваліфікації та є наявною у відповідача.

Але позивач проігнорував пропозиції щодо можливості переведення його на існуючі у відповідача вакантні посади та іншу роботу, відмовившись в усній формі від засвідчення особистим підписом факту свого ознайомлення з повідомленнями щодо пропозицій роботи, а також від письмового засвідчення своєї незгоди щодо переведення на будь які запропоновані посади та іншу роботу, що відповідають його кваліфікації та є наявними у відповідача.

В матеріалах справи відповідачем долучено повідомлення, в якому міститься інформація про те, що 10.08.2021р. ОСОБА_1 відмовився від підпису під цим повідомленням (а.с.№ 168-170).

У зв`язку з чим, відповідачем на адресу позивача, було поштою відправлено це саме письмове повідомлення, у якому позивачеві було запропоновано переведення на посаду начальника господарського відділу, а також запропонована можливість щодо переводу на усі інші існуючі у відповідача вакантні посади.

Але позивач відповідне повідомлення також проігнорував, відмовився від отримання даного поштового відправлення, після чого воно повернулося до відправника 29.08.2021р. (а.с. № 171, 172).

Факт відмови ОСОБА_1 від ознайомлення з письмовим повідомленням про запропоноване йому переведення на усі вакантні посади, існуючі у відповідача та іншу роботу, що відповідає його кваліфікації та є наявною у відповідача, був комісійно зафіксований у присутності трьох свідків – членів реорганізаційної комісії та голови комісії саме у той день, коли сталася відповідна подія, тобто 10.08.2021р., про що свідчать особисті підписи свідків та голови комісії на бланку відповідного повідомлення, датовані саме 10.08.2021р.

Суд погоджується з думкою представника відповідача, яка висловлена по тексту заперечень щодо клопотання про допит свідків (а.с. № 200), стосовно того, що дата 28.09.2021р. – це не дата самого письмового повідомлення, а дата коли був повернутий до ДРІДУ НАДУ лист-повідомлення, направлений реорганізаційною комісією 10.08.2021р. на адресу позивача, оскільки таку думку суд вважає слушною та такою, що заслуговує на увагу.

Отже і вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України щодо можливості звільнення працівника (з підстав п.п.1, 2 та 6 ст. 40 КЗпП України) лише, якщо неможливо перевести цього працівника, за його згодою, на іншу роботу, при звільненні ОСОБА_1 дотримані.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

У ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Отже, право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, і судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату та саме в рамках розгляду спору про поновлення на роботі й вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.03.2019р. у справі № 755/3495/16-ц, від 22.01.2020р. у справі № 451/706/18.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12.01.2021р. у справі № 753/9240/18.

У постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі № 6-491цс15 зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018р. у справі № 800/538/17 зазначені подібні висновки, зокрема, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015р. у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків.

Суд оцінює критично твердження представника позивача стосовно неправомірних дії відповідача щодо звільнення позивача, про порядок, який відповідачем був застосований при видачі розпоряджень, наказів та інше, оскільки вони не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Суд зазначає, що порушень законодавства з боку відповідача або неправомірності дій по відношенню до позивача, судом не встановлено.

Твердження позивача відносно протиправності дій самого відповідача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач.

Стосовно інших посилань ОСОБА_1 по тексту позовної заяви на відповіді на відзив щодо незаконності його звільнення, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, # 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006р.).

Підводячи підсумок вищевикладеному, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, отже не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦК України та приймаючи до уваги те, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а по частині позовних вимог він був звільнений від сплати судових витрат за законом, а по частині позовних вимог позивач сплатив судовий збір, то судові витрати по справі слід розподілити наступним чином.

Ті судові витрати за позовні вимоги, від сплати судового збору за які, позивач був звільнений за законом, відносяться на рахунок держави. Що стосується судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 816грн., які позивачем були сплачені на виконання ухвали від 04.10.2021р. (а.с. № 3-4, 90, 92) та судових витрат по оплаті ним професійної правничої допомоги, то ці судові витрати, відносяться на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 231-233 КЗпП України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 275 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» (третя особа: Міністерство освіти та науки України) про визнання протиправними та скасування наказу № 156-к від 27.08.2021р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.