Рішення № 102191526, 21.12.2021, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 229/1179/20

Провадження №2/229/78/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 грудня 2021 р. м.Дружківка

у складі головуючого судді Лебеженко В.О.,

за участю секретаря судового засіданні Слободкіної Т.І.,

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дружківка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Дружківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), служби у справах дітей Дружківської міської ради, про встановлення батьківства та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Дружківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), служби у справах дітей Дружківської міської ради, про встановлення батьківства та стягнення аліментів. Позов мотивований тим, що позивач ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Дружківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) 21.01.2020 року, складений відповідний актовий запис про народження № 18, згідно якого батьками дитини зазначені: батько ОСОБА_4 (зі слів матері), мати ОСОБА_1 . На момент народження дитини ОСОБА_1 не перебувала в зареєстрованому шлюбі, спільної заяви батьків, заяви батька до органів РАЦС при реєстрації народження дитини подано не було, а тому запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень було здійснено у відповідності до ч.1 ст. 135 СК України за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька записано за вказівкою матері. Народженню сина ОСОБА_3 передувало знайомство позивачки з ОСОБА_2 , яке переросло в більш близькі особисті стосунки, від яких і народилась дитина. Позивачка повідомила відповідача, що завагітніла, вони разом подали відповідну заяву про реєстрацію шлюбу до органів РАЦС проте потім їхні стосунки були припинені. Ніякої допомоги під час вагітності та після народження дитини відповідач також не надавав. На даний час дитина проживає з позивачкою і знаходиться на її повному утриманні. Відповідач участі у матеріальному та духовному розвитку дитини не приймає. Викладене стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 14 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито у справі загальне позовне провадження, надано відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

Відзив на позовну заяву відповідач до суду не подав.

Ухвалою суду від 06 серпня 2020 року призначено в справі судову молекулярно - генетичну експертизу (експертизу ДНК), провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила його задовольнити. Пояснила, що вона з відповідачем ОСОБА_2 вела сімейне життя з січня 2019 року до 22 червня 2019 року без укладання шлюбу. 17 квітня 2019 року позивач з відповідачем звернулись до Дружківського міського відділу ДРАЦС з заявою про реєстрацію шлюбу, тому як позивач вже була вагітною тому для визначення батька дитини позивач та відповідач хотіли офіційно зареєструвати шлюб (даний факт підтверджується наданою позивачем до позову копією заяви про реєстрацію шлюбу). З червня 2019 року розійшлись їхні погляди на сімейне життя та вони вирішили розірвати стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила сина ОСОБА_3 . Відповідач є його батьком, однак відповідач відмовився подати до органів РАЦС заяву про реєстрацію батьківства і не надає позивачу матеріальної допомоги на утримання дитини.

Представник Дружківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява начальника відділу Москової Ольги, в якій вона просить судовий розгляд проводити за відсутності представника відділу.

Представник служби у справах дітей Дружківської міської ради в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява начальника служби Штагер І.В., в якій вона просить зазначену справу розглядати без участі представників служби.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомила, що вона знайома з позивачем та відповідачем. З останнім їх познайомила позивач. Вони всі періодично разом відпочивали. Коли позивач завагітніла відповідач своє батьківство не заперечував. Разом з позивачем відповідач збирався одружитися.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, а тому суд ухвалив (без винесення окремого процесуального документа) провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши позивача, враховуючи показання свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 народила доньку ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про народження останньої серії НОМЕР_1 , виданого 21.01.2020 року Дружківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), батьком дитини записаний ОСОБА_4 (актовий запис №18).

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження вбачається, що відомості про батька ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Дружківці, внесені до реєстру відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, зі слів матері.

Згідно п.1 ч.3 ст.128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до статей 213, 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст.128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Тлумачення статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

Ухвалою суду від 06 серпня 2020 року призначено в справі судову молекулярно - генетичну експертизу (експертизу ДНК) з метою встановлення походження дитини позивача ОСОБА_3 , від відповідача у справі - ОСОБА_2 (встановлення його батьківства). Проведення експертизи доручено експертам Харківського НДЕКЦ МВС України.

Судом встановлено, що відповідач, який був достовірно обізнаний про дату, час та місце розгляду справи, був повідомлений судом про дату, час та місце проведення призначеної судом молекулярно-генетичної експертизи, для забору біологічних зразків до експертної установи не з`явився, що свідчить про його ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Факт ухилення відповідача від проведення експертизи в судовому засіданні також підтвердила позивач у справі, яка повідомила суду, що відповідач був обізнаний про необхідність явки до експертної установи для відібрання біологічного матеріалу на дослідження з метою встановлення або спростування факту його батьківства, разом з тим відповідач в такій розмові зазначив, що він не має на це часу.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення факту ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Відповідач не довів наявність поважних причин, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для забору його біологічних зразків. Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення молекулярно-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі №760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.

Такого ж висновку Верховний Суд дійшов в постанові у справі №569/13821/18 від 18.02.2021 року.

Свідок ОСОБА_5 , допитана в судовому засіданні, підтвердила, що народженню у позивача сина ОСОБА_3 передували близькі стосунки позивача з відповідачем. Відповідач визнавав факт батьківства щодо дитини, яка народжена позивачем. З огляду на викладене суд приймає покази вказаної особи в якості доказів батьківства відповідача щодо дитини ОСОБА_3 , який народжений позивачем 17.01.2020 року.

Будь-яких доказів на спростування доводів позивача щодо батьківства відповідача відносно дитини ОСОБА_3 , суду не надано.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 125 СК України однією з підстав для визначення походження дитини від батька є рішення суду.

Суд встановив, що по справі зібрано достатньо доказів, які підтверджують біологічне батьківство ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому в інтересах дитини позов підлягає задоволенню.

Відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану є підставою для внесення таких змін.

Окрім того, згідно ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст.181, 191 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу батька (матері) і (або) у твердій грошовій сумі; аліменти на дитину присуджуються (за загальним правилом) за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до закону батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Згідно зі ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів судом враховується стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Як зазначає ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За частинами першою, другою статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

Відповідно до ст.27 Конвенції про захист прав дитини, батько(- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 18 Конвенції про захист прав дитини передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Враховуючи те, що відповідач є батьком малолітньої дитини:ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто, має обов`язок утримувати їх до досягнення ними повноліття, немає на утриманні інших осіб та утриманців, є працездатним, суд дійшов до висновку, що аліменти слід стягнути з відповідача у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з дня звернення позивачки до суду (11 березня 2020 року) і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, щомісячно.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За таких обставин, позов у частині про стягнення аліментів підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 125,128, Сімейного кодексу України, ст.ст.2, 10, 12, 76-81, 141, 206, 258- 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Дружківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), служби у справах дітей Дружківської міської ради, про встановлення батьківства та стягнення аліментів- задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та внести зміни до актового запису №18, складеного 21.01.2020 року Дружківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вказавши в графі батько: « ОСОБА_2 , громадянин України».

Стягувати щомісяця з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця смт.Крижопіль, Крижопільський район, Вінницької області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженки м.Дружківка, Донецької області, Україна, РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на утримання малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно починаючи з 11 березня 2021 року і досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернути до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 гривень судового збору.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Дружківським міським судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В.О.Лебеженко