Вирок № 102187787, 20.12.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/21919/16-к

Провадження №: 1-кп/752/116/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Дідика М.В.,

за участі секретаря Сінчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100010010854, відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Черкаської області, громадянина України, з освітою середньою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого за ч. 2 ст.15, ч.3 ст. 185 КК України,

з участю сторін та інших учасників кримінального провадження:

прокурорів Попія А.С., Панащука А.Я., Литвинчук Є.О.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

захисника Данко Ю.М.,

представника потерпілого Федай О.О.,

В С Т А Н О В И В :

Як видно з формулювання обвинувачення, ОСОБА_2 10.11.2016 року, приблизно о 18.00 годин, не маючи постійного джерела прибутку, перебуваючи у тяжкому матеріальному становищі, вирішив скоїти кримінальне правопорушення, а саме викрасти металеві вироби з території ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської» (код ЄДРПОУ 05523398), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії.

Близько 19.00 годи 10.11.2016 року ОСОБА_2 шляхом вільного доступу через відчинені ворота заїхав на заздалегідь орендованому транспортному засобі ЗІЛ-ММЗ синього кольору(державний номерний знак НОМЕР_1 ) до арматурного цеху, розташованого на території ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської», по вул. Будіндустрії,7 у м. Києві, в якому, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення майна заводу, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу за допомогою кран-балки (вантажного підйомного крану) перемістив до кузова зазначеного автомобіля чотири бухти проволоки 5-Вр1 загальною вагою 4270 кг. та арматуру А500-12, довжиною 2,92 м., загальною вагою 4550 кг, які належать ПАТ ««Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської». Будучи впевненим, що виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, направився до контрольного пропускного пункту вищезазначеного заводу з викраденим майном, однак не зміг довести свій злочинний намір до логічного завершення з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий співробітниками відділу безпеки заводу.

Своїми протиправними діями ОСОБА_2 намагався завдати ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської» на загальну суму 107 537 грн.50 коп.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.3 ст. 185 КК України, - закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, що завдало значної шкоди потерпілому.

За результатами судового розгляду суд прийшов до висновку, що відносно ОСОБА_2 , слід ухвалити виправдувальний вирок, оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Так, обвинувачений ОСОБА_2 винним себе не визнав. По суті обвинувачення повідомив, що тривалий час працював водієм на орендованому автомобілі ЗІЛ-130, самоскид. Одним з перевізників був ОСОБА_3 . В один з днів осені 2016 року ОСОБА_3 зателефонував та сказав, що автомобіль стоїть на території заводу «Ковальської» і його слід забрати, за це буде оплата по двійному тарифу, на що погодився. Безперешкодно зайшов на території заводу, ключі були в автомобілі. Запустив двигун, прогрів і безперешкодно покинув території заводу. Що було в кузові, йому не було відомо, не знав чим автомобіль був завантажений. ОСОБА_3 сказав забрати автомобіль, а вранці він скаже куди доставити вантаж. На дорозі помітив двох невідомих, які почали кричати щоб зупинитися. Потім, один з цих невідомих вискочив на підніжку, намагався відкрити двері та витягнути ключі з замка запалення. Оскільки люди були незнайомі і у цивільному, не зупинився та повернув за заводом ліворуч, там був вантажний автомобіль та поліція, які включили проблискові маячки, його зупинили та затримали. Один з невідомих чоловіків почав кричати, що він злодій і намагався викрасти метал. Сказав, що автомобіль та метал не його. Почав телефонувати ОСОБА_3 , але той не брав слухавку. Автомобіль до цього постійно перебував на території заводу, але це був перший випадок, коли забирав автомобіль ввечері. На прохідній його випустили безперешкодно, без документів як пусте авто. Пізніше не брав участі у проведенні слідчих дій. На автомобіль був технічний паспорт та страховка. Де зараз ОСОБА_3 не знає, є інформація, що за кордоном. В поліції провів дві доби, автомобіль був у черговій частині. Про існування металу на кузові йому невідомо було, просить виправдати його.

Суд відмічає, що однією з засад кримінального провадження є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, зміст якої, наряду з іншим, полягає в тому, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, наряду з іншим підлягають доказуванню:

подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат , та інші інші обставини.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обов`язок доказування обставин, передбачениї ст. 91 КПК України, покладається на прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, - на потерпілого.

По суті, обвинувачений в ході судового розгляду не заперечував щодо обставин виїзду з території заводу на автомобілі ЗІЛ, та спроб невідомих осіб його зупинити, подальшого затримання працівниками поліції та виявлення на кузові керованого ним автомобіля металу.

Зазначені обставини також були підтверджені показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які допитувалися судом в іншому складі, і допит яких, як процесуальна дія, згідно вимог ст. 319 КПК України, за погодженням з сторонами повторно не здійснювався.

Зокрема свідок ОСОБА_7 , будучи допитаним в суді відмічав, що працював в охоронній фірмі яка здійснювала охорону заводу Ковальської. 10.11.2016 року перебував на території заводу в засідці за вказівкою директора фірми, оскільки було повідомлення що з заводу мають автомобілем вивозити метал. Помітив, що виїхав автомобіль ЗІЛ-130. Він намагався його зупинити, при цьому кричав, що інспектор служби охорони, однак водій не реагував, а продовжував рух. Він заскочив на підніжку і так рухався біля 2-х кілометрів. Через певний час автомобіль зупинила поліція та в кузові він бачив 4 бухти дроту. Водія затримали. Він не бачив чи грузив водій метал на автомобіль, також не бачив коли автомобіль заїхав на територію Одна людина власноруч не зможе погрузити таку кількість металу.

По суті аналогічні свідчення дав свідок ОСОБА_8 , який відмітив, що працював в охоронній фірмі і отримали інформацію про спробу викрасти метал з заводу Ковальської . Виявили, що заїхав автомобіль і повідомили поліцію, де його можна затримати. Автомобіль розміщений був біля арматурного цеху, а потім виявили, що він переміщувався. У вікна заводу було видно, що по території ходить чоловік міцної статури. Він не бачив як грузили метал, але бачив як працював кран біля автомобіля. Інспектори охорони стояли на виїзді, та дав їм команду щоб зустрічали автомобіль. Коли прибіг, автомобіль уже був затриманий, а в кузові виявили провід та арматуру. Перший раз побачив ОСОБА_2 коли його затримали, а в автомобілі, яким він керував, виявили провід і арматуру. Попередню інформацію про зникнення арматури з заводу дав начальник служби безпеки заводу ОСОБА_10 . Він особисто не бачив, через яке КПП виїхав автомобіль. ОСОБА_2 при затриманні сам сказав, що в автомобілі двійне дно і там арматура. Не знає якої ваги метал. Огляд транспорту проводили на місці зупинки, а потім казали, що оглядали на заводі. Він був присутнім коли оглядали на місці затримання. Поліція дала дозвіл перегнати автомобіль на завод, що він і зробив. Де зараз авто, йому невідомо. Він не був при зважуванні металу.

Водночас, незважаючи на встановлені в ході судового розгляду обставини затримання автомобіля під керування ОСОБА_2 в якому виявлено метал, що не заперечував обвинувачений та підтвердили свідки, в розпорядження суду стороною обвинувачення починаючи з 2016 року, не було надано достатніх та переконливих доказів, щодо предмету викрадення, його ваги, вартості, належності, тощо, що по суті позбавляє суд визначитися з наявністю в діях особи кваліфікуючої ознаки «значна шкода» та наявності складу кримінального правопорушення взагалі.

До такого висновку суд прийшов, ретельно проаналізувавши докази надані стороною обвинувачення.

Так, як видно з рапорту міліціонерів Голосіївського РВ, який став підставою внесення відомостей в ЄРДР, автомобіль під керуванням ОСОБА_2 був затриманий і в бортах кузова було виявлено 4 бухти дроту та арматуру.

Водночас, в протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, представник заводу Ковальської Шкарук В.Р. відмічає про виявлення відсутності лише 4-х бухт дроту, а про арматуру не було відмічено.

Про те що в автомобілі ЗІЛ д.н.з. НОМЕР_1 було виявлено 4 мотки дроту та арматуру, які вкриті брезентом, відображено також в протоколі огляду місця події від 11.11. 2016 року, однак без опису ваги та їх кількості.

В подальшому, дріт 5-Вр1 загальною вагою 4270 кг. та арматура А500-12, довжиною 2,92 м., загальною вагою 4550 кг, постановою слідчого від 11.11.2016 року були визначені речовими доказами, та цього ж числа, як видно з розписки, передано на відповідальне зберігання представнику заводу.

Однак, в порушення вимог ч.6 ст. 100 КПК України, зазначені речові докази не були зафіксовані за допомогою фотографування або відеозапису та докладно не описані, оскільки такі документи не було долучені прокурором, з зазначених речових доказів не було збережено зразків, достатніх для експертного дослідження.

В обвинуваченні є чітке посилання на спробу ОСОБА_2 викрасти чотири бухти проволоки 5-Вр1, загальною вагою 4270 кг. та арматуру А500-12, довжиною 2,92 м., загальною вагою 4550 кг, які належать ПАТ ««Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської».

Проте, в який спосіб слідчим було встановлено та ідентифіковано дріт як 5-Вр1 та арматура як А500-12, матеріали кримінального провадження доказів не містять.

Більше того, є незрозумілим для суду, в який спосіб слідство визначило вагу дроту та арматури, адже документів про його зважування, або визначення ваги у інший спосіб, прокурор в розпорядження суду не надав взагалі, що є, як вважає суд обов`язковим та, в даному випадку, головним, для визначення вартості викраденого та можливості подальшої кваліфікації дій обвинуваченого за ч.3 ст. 185 КК України, за кваліфікуючою ознакою значна шкода.

Як видно з наданих прокурором доказів, вартість викраденого, специфікацію дроту і арматури, та навіть вагу, слідство визначило лише на підставі бухгалтерської довідки за № 1095 від 11.11.2016 року, за підписом головного бухгалтера ПАТ «Завод ЗБК ім. С.Ковальської», що, як вважає суд, є недопустимим, оскільки у процесуальний спосіб вага та специфікація предмета крадіжки, що є обов`язком, не визначалися.

Яким чином головним бухгалтером визначено вагу викраденого та відмічено в довідці, також незрозуміло.

Суттєвим є також той факт, що матеріали кримінального провадження також не містять доказів того, що дріт та арматура, відповідної специфікації, які були виявлені за межами заводу на вул. Інженерна, 1, в автомобілі під керуванням ОСОБА_2 , взагалі належать ПАТ «Завод ЗБК ім. С.Ковальської», оскільки складські документи з цього приводу, акти інвентаризацій, ревізій тощо, якими встановлено нестачу, в розпорядження суду не були надані.

Більше того, ретельно ознайомившись з вище зазначеною бухгалтерською довідкою, як єдиним документом яким підтверджено кількість, вартість та навіть вагу викраденого, суд встановив, що в ній іде мова про вартість арматури А500С12, яка складає 11810 грн., дріт ВР-5-12600 грн. за тону та відмічено, що на автомобіль ЗІЛ д.н.з. НОМЕР_1 знаходилося 4550 кг. арматури А500С12 та 4270 кг. дріт ВР-5 на загальну вартість -107537,50 грн.

В той же час, як видно з постанови про визнання вилучених предметів речовими доказами по кримінальному провадженню, слідчим визначено речовими доказами чотири бухти дроту але не ВР-5, як зазначено в бухгалтерській довідці, а Вр-1, та не арматуру А500С12, а А500-12, довжиною 2,92 м., однак, в такому випадку, матеріали кримінального провадження не містять взагалі доказів вартості дроту та арматури зазначеної в постанові слідчим.

В обвинуваченні також відмічено на спробу ОСОБА_2 викрасти саме чотири бухти проволоки 5-Вр1 загальною вагою 4270 кг. та арматуру А500-12, довжиною 2,92 м., загальною вагою 4550 кг, які належать ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської».

Крім того, ні один процесуальний документ не містить даних про довжину арматури зазначеної в обвинуваченні та постанові про визнання речовими доказами, оскільки, як уже відмічалося, в порушення вимог ст. 100 КПК України, її огляд не проводився взагалі.

Під час досудового розслідування обвинувачений також ставив під сумнів та не погоджувався з вагою виявленого металу та його вартістю, як видно з наданих матеріалів, однак слідство на ці обставини не звертало уваги, та обмежилося лише бухгалтерською довідкою.

Суд також відмічає відсутність в матеріалах кримінального провадження достатніх даних на автомобіль, яким керував обвинувачений, який, як видно з копії техпаспорта належить ОСОБА_11 . Не встановлено на який правових підставах ним керував обвинувачений, він не оглянутий, незрозуміло де він на даний час, що позбавляє суд також визначитися, чи зазначена в обвинуваченні загальна вага дроту та арматури 8820 кг., могла на ньому взагалі поміститися, враховуючи, що згідно даних техпаспорта на автомобіль, вантажопідйомність становить 5825 кг., а також усунути суперечності щодо розміщення предметів крадіжки, оскільки, як уже відмічалося вище, в рапорті працівників міліції зазначалося, що метал був захований в бортах, в показаннях одного з свідків іде мова про двійне дно кузова, а в протоколі огляду зазначено, що дріт та арматура були прикриті брезентом.

Підсумовуючи суд відмічає, що під час досудового розслідування не було детально та об`єктивно встановлено, за обставин зазначених вище, належність, специфікація, вага та вартість дроту і арматури, у замаху на викрадення якого обвинувачується ОСОБА_2 , що для встановлення складу кримінального правопорушення проти власності є обов`язковим, що позбавляє суд, встановити наявність в діях особи складу кримінального правопорушення, тим більше кваліфікуючої ознаки «значна шкода».

Аналіз наданих стороною обвинувачення доказів, з врахування показань обвинуваченого та доводів і доказів сторони захисту, свідчить про відсутність достатніх та переконливих, поза розумним сумнівом, доказів, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, а також що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення поза розумним сумнівом, відносно ОСОБА_2 , слід ухвалити виправдувальний вирок, оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_2 визнати невинуватим у пред`явленному обвинуваченні за ч.2 ст.15, ч.3 ст. 185 КК України та його виправдати, оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується

Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 30 діб з дня проголошення.

Суддя Дідик М.В.