Рішення № 102187463, 14.12.2021, Жашківський районний суд Черкаської області

693/906/20

2/693/136/21

РІШЕННЯ

Іменем України

14.12.2021 м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого судді - Шимчика Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Коломієць С.В.,

представника позивача – адвоката - Шквири С.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Жашків цивільну справу за позовною заявою іноземного підприємства «Агро Вільд-Україна» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

ІП «Агро Вільд-Україна» (далі-позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі-відповідач) про стягнення боргу.

В обгрунтування своїх позовних вимог вказало, що 02.01.2015р. ІП «Агро Вільд-Україна» та ОСОБА_1 уклали договір №02/01 про надання фінансової поворотної допомоги (далі-Договір).

Згідно з умовами п.1.1. та п.2.1 Договору позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу в національній валюті України в межах суми 120000 грн. 00 коп., а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

У відповідності до п.2.3. Договору – підписанням даного Договору позичальник підтверджує отримання від позикодавця позики в сумі 120000 грн. 00 коп.

Згідно п.3.1. поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 01.01.2020р.

Обов`язок з повернення суми позики відповідачем не виконаний і надана їй позика не повернута.

Дії щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору не проводилися.

У зв?язку з вказаними вище обставинами позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив стягнути на його користь з відповідача грошову суму в розмірі 120000 грн. 00 коп. та судові витрати в сумі 2102 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 12 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

02.12.2020р. відповідачем ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву, в якому вона заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні, оскільки жодних коштів саме від позивача відповідач ніколи не отримувала, у тому числі й за Договором; документів, які б підтверджували видачу позивачем коштів, зокрема, видатковий касовий ордер, до суду не надано. Наявність Договору само по собі не може свідчити про видачу відповідачу позивачем готівкових коштів, незалежно від змісту Договору, оскільки готівка може видаватись підприємством виключно з оформленням відповідного видаткового касового ордеру. На підтвердження заперечень, зазначених у відзиві, подала разом з відзивом заяву про виклик свідків.

15.12.2020р. позивач подав на відзив відповідь, в якій із вказаними твердженнями у відзиві відповідача не погоджується з врахуванням наступного.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція дійсності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач не заявляє вимог про недійсність договору 02.01.2015 року про надання поворотної фінансової допомоги, який укладено із ІП «Агро Вільд-Україна».

Укладання відповідачем 11.02.2015р. іншого Договору про надання поворотної фінансової допомоги із фізичною особою ОСОБА_2 не виключає укладення інших договорів позики з іншими особами.

Фізична особа ОСОБА_2 , хоча і виконувала на той час обов`язки директора ІП «Агро Вільд-Україна», ніяким чином не була обмежена у власних правах самостійно виступати стороною і будь-яких правочинах.

Крім того, договір, на який посилається відповідач, укладений в інший період та не містить посилань на договір від 02.01.2015р., за невиконання якого подано позов.

Крім того, твердження відповідача, що навіть договір від 11.02.2015р., який вона уклала з фізичною особою ОСОБА_3 є удаваним, оскільки, фактично відповідач виконувала роботи «за проведення агітації в інтересах позивача» є припущенням відповідача, яке не підтверджено належними доказами.

Щодо наявності видаткового касового ордеру.

У постанові від 24.02.2016 № 6-50цс16 Верховний Суд України зазначив наступну правову позицію.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України ).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України). Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов`язання.

Також, в Ухвалі від 20.03.2013 №6-32425ск12 Вищий спеціалізований розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив наступну правову позицію. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, другій стороні а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України).

Згідно з нормами ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник, як передбачено ст.1049 ЦК України, зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виходячи з аналізу правових норм гл.71 Розділу ІІІ ЦК України, які регулюють правовідносини, пов?язані з укладенням та виконанням зобов?язань за договором позики, не допускаються свідчення свідків як засіб доказування того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ст.1051 ЦК України).

З урахуванням наведеного позивач звертає увагу на положення оспорюваного договору, який складено та підписано відповідачем без зауважень.

Так, згідно п.2.3. Договору – підписанням даного Договору позичальник підтверджує отримання від позикодавця позики в сумі 120000 грн. 00 коп. Таким чином письмовий договір позики є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Щодо посилання відповідача на покази свідків та заяву про їх виклик, позивач вказав, що виходячи з аналізу правових норм гл.71 Розділу ІІІ ЦК України, які регулюють правовідносини, пов?язані з укладенням та виконанням зобов?язань за договором позики, не допускаються свідчення свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ст.1051 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, показаннями свідків (сторін) не може доводитися факт вчинення правочину або оспорювання окремих частин договору.

28.12.2020р. відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в якій вона вважає доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, безпідставними, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Обставину зарахування в якості погашення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги можуть підтвердити свідки, про виклик яких заявлено відповідачем.

Правовий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року (справа №6-50цс16) не може бути врахований у даній справі, оскільки правовідносини, які були предметом дослідження Верховного Суду України, виникли з договору позики, укладеним між двома фізичними особами. Дійсно, відповідач підписувала Договір, але коштів на виконання останнього від позивача ніколи не отримувала. Наявність у Договорі положення про те, що підписанням Договору підтверджується факт отримання коштів не свідчить про фактичну передачу коштів відповідачу позивачем, адже останній єюридичною особою (суб`єктом підприємницької діяльності), а тому видача готівкових коштів на виконання умов Договору вважається господарською операцією в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджується виключно оформленням видаткового касового ордеру, як це передбачено пунктом 3.4 Положення про проведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №637 від 15.12.2004 року, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин. Зокрема, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.12.2015 року №21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. У постанові від 19.04.2016 року (справа №21-4985а15) Верховний Суд України вказав, що господарська операція пов?язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу, а сам договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 27.02.2018 року у справі №813/1766/17). Таким чином, передача позивачем, як господарюючим суб`єктом, коштів на виконання умов Договору, може відбуватись виключно шляхом оформлення первинних бухгалтерських документів. Окрім того, згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №237 від 08.10.1999 року, підприємство, що видало позику (позикодавець), відображає її суму у складі дебіторської заборгованості на субрахунку 183 «Інша дебіторська заборгованість». Натомість, Позивачем не надано до суду банківських виписок (чекової книжки) про зняття коштів з рахунку для подальшої їх передачі відповідачу, видатковий касовий ордер, оборотно-сальдову відомість за період з 01.01.2015 року по 30.01.2015 року по субрахунку 18 «Інша дебіторська заборгованість», баланс за перше півріччя 2015 року та інші бухгалтерські документи, якими б підтверджувалась господарська операція щодо надання відповідачу поворотної фінансової допомоги за Договором. Також позивачем ані у позові, ані у відповіді на відзив не зазначено хто саме з працівників або представників позивача передав відповідачу кошти в межах Договору, тоді як юридична особа, будучи «абстрактним суб`єктом права», не може вчиняти фактичні (фізичні) дії і останні здійснюються саме конкретною людиною (наприклад, працівником підприємства, представником за довіреністю тощо). Правова позиція, на яку посилається позивач у відповіді на відзив (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.03.2013 року у справі №6-32425ск12), не повинна враховуватись судом у цій справі, адже правові висновки відносно того, що господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, були наведені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, прийнятих набагато пізніше, а саме - 15.12.2015 року, 19.04.2016 року та 27.02.2018 року.

Подана відповідачем заява про виклик свідків є абсолютно обгрунтованою, адже громадяни ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 можуть підтвердити:

-саме факт відсутності руху коштів всередині підприємства (ще до передачі, як вважає позивач, відповідачу коштів за договором), а не обставину відсутності факту передачі відповідачу коштів, що не суперечить приписам статті 1051 Цивільного кодексу України;

-обставину фіктивності (удаваності) Договору, тобто той факт, що Договір був укладений не з метою настання реальних наслідків у вигляді передачі коштів, а як гарантія виконання відповідачем іншого правочину - договору про надання поворотної фінансової допомоги від 11.02.2015 року;

- обставину передачі відповідачу коштів в сумі 120000,00 грн. саме за договором від 11.02.2015 року;

-факт домовленості між відповідачем та позичальником за договором від 11.02.2015 року про погашення заборгованості шляхом щомісячних зарахувань 2000 гривень;

обставину поінформованості керівництва позивача про укладення Договору без мети подальшої передачі коштів за даним правочином.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини першої статті 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до норм частини першої статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною другою статті 78 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях (частина шоста етапі 81 Цивільного процесуального кодексу України).

16.01.2021р. на підтвердження доводів позивача його представник подав письмові пояснення на заперечення щодо відповіді на відзив, які полягають в наступному.

У відзиві, відповідач стверджує, що грошові кошти за вказаним договором вона не отримувала та вказує, що 11.02.2015 року вона уклала інший Договір про надання поворотної фінансової допомоги з фізичною особою ОСОБА_2 на суму 120000 грн. 00 коп., який було посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі №271. Також відповідач стверджує, що на підтвердження факту передання коштів від позивача, останній повинен надати видатковий касовий ордер, відсутність якого спростовує факт отримання нею грошових коштів.

У грудні 2020 року відповідач ОСОБА_1 надала заперечення щодо відповіді на відзив позивача, в якому, посилаючись на пункт 3.4. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджено Постанова Правління Національного банку України 15.12.2004 N 637) вказує, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що позивачем не надано видатковий касовий ордер.

Разом з тим, позивач на теперішній час не має обов`язку зберігання вказаних документів первинного бухгалтерського обліку. Позивач має в своєму розпорядженні оригінал примірнику договору позики (на якому ґрунтується позов) з оригіналом підпису відповідача, виконаний нею особисто.

Вказані обставини (складання та підписання договору) відповідач підтвердила неодноразово у процесуальних заявах по даній справі.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція дійсності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тому позивач маючи в своєму розпорядженні вказаний договір вважає його чинним та достатнім доказом надання позики.

Позивач також мав всі підстави розраховувати на добросовісну правову поведінку позичальника та чекав з її боку добровільного виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

Водночас, відповідачка не заявляє вимог про недійсність договору 02.01.2015 року про надання поворотної фінансової допомоги, який укладено із ІП «Агро Вільд-Україна».

Що стосується строків зберігання первинної бухгалтерської документації представник позивача пояснив, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених п.44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання — з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності (п.44.3 ст.44 Кодексу).

Наказом Міністерства юстиції України 12.04.2012 №578/5 затверджено Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів.

Як передбачено ст.352 п.4.2 глави 4 розділу І Переліку №578/5, строк зберігання книг, журналів, карток обліку, у тому числі касових документів (рахунків, касових ордерів, довіреностей, платіжних документів, накладних тощо), становить три роки.

Відповідачу про вказані обставини достеменно відомо, тому остання наполягає на наданні вказаного документу, маючи на меті уникнути виконання зобов`язань щодо повернення позики.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 у вказаних запереченнях зазначає на неправильне посилання позивача на правовий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 р. № 6-50цс16.

Так відповідач вважає, що у вказаній справі розглянутий спір між 2-ма фізичними особами.

Позивач вказаний висновок навів в контексті того, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Щодо особи представника позичальника, ким було надано позику представник позивача зазначив, що згідно розділу договору, в якому було зазначено реквізити сторін договору, - вказаний правочин вчинено генеральним директором ОСОБА_5 .

Згідно ст.97 ЦКУ управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

В даному випадку виконавчий орган - генеральний директор. Відповідач не ставить питання щодо відсутності належних повноважень вказаної особи.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Шквира С.В. позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити повністю.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні, оскільки кошти вона отримувала від ОСОБА_5 , а не від ІП «Агро Вільд-Україна», видаткового касового ордера не отримувала. Без цього ордера їй не видали б гроші з каси. 02.01.2015р. договір вона підписувала, але кошти не отримувала. Відпрацювала гроші добросовісно, проводячи агітацію людей в інтересах ІП «Агро Вільд-Україна». Кожного місяця віддавала борг по 2000 грн. Кошти брала, щоб купити дітям будинок. Договір підписувала, так як сказали, що будуть виплачувати гроші. Договір готував ОСОБА_6 .

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ч.1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Установлені обставини справи.

02 січня 2015 року між іноземним підприємством «Агро Вільд-Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №02/01 про надання поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за цим договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов?язковою до повернення (п.1.2. Договору).

Згідно з умовами п.1.1. та п.2.1 Договору позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу в національній валюті України в межах суми 120000 грн. 00 коп., а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.2.2. Договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштам не стягується.

У відповідності до п.2.3. Договору – підписанням даного Договору позичальник підтверджує отримання від позикодавця позики в сумі 120000 грн. 00 коп.

П.3.1. Договору передбачено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 01.01.2020р.

Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця в установі банку та/або через касу позикодавця та/або шляхом зарахування заробітної плати позичальника, нарахованої за виконання ним трудових обов?язків під час роботи у штаті позикодавця (п.3.2 Договору).

Згідно графіку повернення фінансової допомоги (додаток №1 до Договору№02/01 від 02.01.2015р.) з січня 2015 року по листопад 2016 року включно позичальником ОСОБА_1 кожного місяця поверталася сума коштів, яка підлягає зарахуванню в сумі 2000 грн.

11 лютого 2015 року між фізичною особою ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги в межах суми 120000 грн. 00 коп. на безоплатній основі для потреб позичальника, а саме для придбання житлового будинку (п.п.2.1., 2.3., 2.5. Договору).

В забезпечення виконання зобов?язань за вказаним Договором позичальник за даним договором передав у заставу транспортний засіб (п.п.2.2. Договору).

Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 11.02.2020р. шляхом передачі грошових коштів особисто готівкою на руки «Позикодавцю», що буде підтверджуватися відповідними документами чинними згідно норм законодавства України (п.п.3.1.-3.2. Договору).

У ході судового розгляду були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_5 в суді пояснила, що вона 2014 року працювала на посаді генерального директора ІП «Агро Вільд-Україна». Відповідача знає. Деякі пайовики не хотіли продовжувати умови договору, почали дивитися в сторону інших інвесторів. Почали займатися агітацією людей. ОСОБА_1 знали і вона користувалася авторитетом. ОСОБА_1 проводила роботу з пайовиками. Вона хотіла допомогти купити дітям будинок і попросила 120000,00 грн., які обіцяла відпрацювати. ОСОБА_5 і ОСОБА_4 прийняли рішення допомогти їй фінансово і виділили їй кошти. У ОСОБА_5 лежали у сейфі її власні кошти. Приїхав ОСОБА_6 ОСОБА_5 взяла власні кошти і вони разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 поїхали у м. Біла Церква до нотаріуса, де уклали договір позики. Як укладали поточні договори свідок не пам?ятає, їх було багато. Вільд ОСОБА_7 сказав, з таким договором працювати не можна, потрібно було переробити. Гроші з каси не давали. Вона приймала участь у замовленні коштів з банку. Свідок не може сказати чи це її підпис на договорі. А на договорі, який було укладено в м. Біла Церква підпис її - ОСОБА_5 ОСОБА_1 не працювала на підприємстві офіційно. У свідка не має до ОСОБА_1 претензій. ОСОБА_5 на той час проживала разом з ОСОБА_4 . Домовилися, що 2000 грн. будуть відмінусовуватися кожен місяць. За проханням ОСОБА_5 ОСОБА_8 взяла гроші і передала ОСОБА_6 . Він взяв ці кошти до нотаріуса у м. Біла Церква уклали договір. Свідок не впевнена, що сама підписувала договір. Вона свої власні кошти передала ОСОБА_1 і не має до неї ніяких претензій. Де касові ордери, хай нададуть касові ордери.

Свідок ОСОБА_6 в суді пояснив, що з 2014 року по 2016 рік працював в ІП «Агро Вільд-Україна» юристом. Відповідача знає, стосунки нейтральні. Сам готував договір і виконання даного договору відомо тільки йому. У 2014 році ОСОБА_5 зателефонувала до нього і повідомила, що ОСОБА_1 робила місцеву агітацію в сільській місцевості і хоче взяти кошти. На початку 2015 року ОСОБА_4 погодив позику на 120000,00 грн. за умови, що іншим працівникам підприємства про це не буде відомо, і сказав договір оформляти не у м. Жашків. Про посвідчення договору позики домовилися у м. Біла Церква. Касир ОСОБА_8 передала кошти в сумі 120000,00 грн. за усною домовленістю, що вона не знає, що це за гроші в сейфі. Це були особисті кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і касовий ордер не видавався. Договір позики був посвідчений 12.02.2015р. Гроші дав ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_5 в сумі 120000,00 грн. Ждав, коли оформлять договір. Забрав два його примірники. Потім зателефонувала ОСОБА_5 і сказала, якщо виникнуть якісь проблеми, то щоб кошти були повернуті. ОСОБА_6 було повідомлено, що сума позики не буде повертатися грошима, а по 2000 грн. буде повертатися кожного місяця протягом п?яти років. Потім він з ОСОБА_5 дійшли до того, що треба оформити договір між ІП «Агро Вільд-Україна» і ОСОБА_1 . Свідок підготував договір фінансової поворотної допомоги і ОСОБА_5 його підписала як генеральний директор. У договорі було прописано, що кошти отримані. До договору було оформлено додаток – графік повернення коштів. Кожного місяця приїжджала ОСОБА_1 і давала по 2000 грн., про що у додатку ОСОБА_6 робив відмітку, тобто викреслював цю суму коштів. У жовтні 2016 року свідок звернувся з ІП «Агро Вільд-Україна» і повідомив ОСОБА_1 , щоб вона сама контролювала повернення коштів. ОСОБА_6 на вимогу генерального директора ОСОБА_5 зробив ще один примірник додатку до договору і передав ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_4 в суді пояснив, що йому відомо про те, що відповідач попросила про надання допомоги у вигляді позики. Йшла мова про здоров?я, а тому вирішили допомогти. Склали договір без відсоткової ставки. Гроші були передані у формі готівки. Так як договір був укладений з ІП «Агро Вільд-Україна», то кошти належать підприємству. ОСОБА_1 не працювала на підприємстві, а тому й не було мови про відпрацювання коштів та вирахування їх із заробітної плати. Протягом наступних років була інфляція, але він просить повернути лише свої кошти. ОСОБА_1 не хоче повертати кошти.

Свідок ОСОБА_8 в суді пояснила, що у 2014 році працювала в ІП «Агро Вільд-Україна» касиром. ОСОБА_1 ніякі гроші не видавала. Електронна касова книга на той час не велася, були тільки паперові касові ордера. Знає, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 давали гроші ОСОБА_1 за те, що вона агітувала пайовиків повернутися в ІП «Агро Вільд-Україна». Між ними була домовленість, щоб ОСОБА_1 «переманювала» людей за певну суму коштів.

Висновки.

Згідно п.п.3, 5, 6 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема: свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливій добросовісність та розумність.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав обов`язків, зокрема, є договори.

За змістом положень ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, при цьому за змістом ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Обов`язковість договору для виконання сторонами визначена ч.1 ст.629 ЦК України.

Згідно ч.ч.1, 2 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з нормами ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В даному випадку у встановленій законом письмовій формі сторони уклали два договори займу (поворотної фінансової допомоги), які обидва за своєю юридичною природою є договорами позики.

Договір про надання поворотної фінансової допомоги 11 лютого 2015 року, укладений між фізичною особою ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був підписаний обома сторонами та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрований в реєстрі за №271.

У відповідності до п.2.4. вказаного договору Договору «Передача грошових коштів буде здійснюватися «Позикодавцем» особисто готівкою на руки «Позичальнику», що буде підтверджуватися відповідними документами чинними згідно норм законодавства України».

Даний договір був виконаний сторонами, про що свідчить факт його підписання обома сторонами, нотаріальне його посвідчення та безпосереднє підтвердження даного факту в суді свідками та відповідачем.

Що стосується договору №02/01 про надання поворотної фінансової допомоги, укладеного 02 січня 2015 року між іноземним підприємством «Агро Вільд-Україна» та ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Вказаний Договір підписаний сторонами і факт його підписання сторонами не оспорюється. Однак позичальником ОСОБА_1 заперечується факт отримання нею коштів передбачений п.2.3. Договору, згідно якого підписанням даного Договору позичальник підтверджує отримання від позикодавця позики в сумі 120000 грн. 00 коп., оскільки вказану суму позики ОСОБА_1 отримала на підставі іншого договору про надання поворотної фінансової допомоги від 11 лютого 2015 року, укладеного між фізичною особою ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у формі готівки в сумі 120000 грн. 00 коп.

Суд погоджується з твердженням позивача стосовно того, що укладання відповідачем 11.02.2015р. іншого Договору про надання поворотної фінансової допомоги із фізичною особою ОСОБА_2 не виключає укладення інших договорів позики з іншими особами, але разом з тим погоджується і із запереченням відповідача ОСОБА_1 оскільки позивачем на підтвердження факту отримання від іноземного підприємства «Агро Вільд-Україна» позики в сумі 120000 грн. 00 коп. не надано належних, допустимих доказів, зокрема видаткового касового ордера або видаткової відомості, підписаної керівником і головним бухгалтером підприємства або працівником підприємства, який на це уповноважений керівником.

Ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що будь-яка господарська операція, якою, однозначно, є видача коштів з каси підприємства, має бути належним чином оформлена шляхом складання первинних бухгалтерських документів з такими обов`язковими реквізитами: назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписами п.3.4 Положення про проведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №637 від 15.12.2004 року, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, передбачено, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями; документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер підприємства або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником.

Що стосується правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року (справа №6-50цс16), то він не може бути врахований судом у даній справі, оскільки правовідносини, які були предметом дослідження Верховного Суду України, виникли з договору позики, укладеним між двома фізичними особами. Наявність у Договорі положення про те, що підписанням Договору підтверджується факт отримання коштів не свідчить про фактичну передачу коштів відповідачу позивачем, адже останній єюридичною особою (суб`єктом підприємницької діяльності), а тому видача готівкових коштів на виконання умов Договору вважається господарською операцією в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджується виключно оформленням видаткового касового ордеру, як це передбачено пунктом 3.4 Положення про проведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №637 від 15.12.2004 року, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.12.2015 року №21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. У постанові від 19.04.2016 року (справа №21-4985а15) Верховний Суд України вказав, що господарська операція пов?язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу, а сам договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 27.02.2018 року у справі №813/1766/17).

Таким чином, передача позивачем, як господарюючим суб`єктом, коштів на виконання умов Договору, може відбуватись виключно шляхом оформлення первинних бухгалтерських документів. Окрім того, згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №237 від 08.10.1999 року, підприємство, що видало позику (позикодавець), відображає її суму у складі дебіторської заборгованості на субрахунку 183 «Інша дебіторська заборгованість».

Натомість, позивачем не надано до суду банківських виписок (чекової книжки) про зняття коштів з рахунку для подальшої їх передачі відповідачу, видаткового касового ордеру, оборотно-сальдової відомості за період з 01.01.2015 року по 30.01.2015 року по субрахунку 18 «Інша дебіторська заборгованість», баланс за перше півріччя 2015 року та інші бухгалтерські документи, якими б підтверджувалась господарська операція щодо надання відповідачу поворотної фінансової допомоги за Договором.

Також позивачем ані у позові, ані у відповіді на відзив не зазначено хто саме з працівників або представників позивача передав відповідачу кошти в межах Договору, тоді як юридична особа, будучи «абстрактним суб`єктом права», не може вчиняти фактичні (фізичні) дії і останні здійснюються саме конкретною людиною (наприклад, працівником підприємства, представником за довіреністю тощо).

Отже, наявність Договору сама по собі не може свідчити про видачу відповідачу позивачем готівкових коштів, незалежно від змісту Договору, оскільки готівка може видаватись підприємством виключно з оформленням відповідного видаткового касового ордеру та інших фінансово-бухгалтерських документів.

Позивач у своїх письмових поясненнях на заперечення щодо відповіді на відзив вказав, що відповідач наполягає на наданні видаткового касового ордера, маючи на меті уникнути виконання зобов`язань щодо повернення позики, оскільки їй достеменно відомо, що вказаний документ не зберігся, так як має певний строк зберігання і згідно п.4.2 ст.352 глави 4 розділу І Переліку №578/5 становить три роки. Позивач на теперішній час не має обов`язку зберігання вказаних документів первинного бухгалтерського обліку. Позивач має в своєму розпорядженні оригінал примірнику договору позики (на якому ґрунтується позов) з оригіналом підпису відповідача, виконаний нею особисто.

Вказані обставини (складання та підписання договору) відповідач підтвердила неодноразово у процесуальних заявах по даній справі.

Суд вказані пояснення розцінює як припущення, які не підтверджені ніякими доказами, оскільки наявність, дійсність або недійсність будь-якого правочину має певні юридичні наслідки, які встановлюються та оцінюють на підставі наявних достатніх та допустимих доказів. Зокрема слід зауважити, що договір №02/01 про надання поворотної фінансової допомоги, укладений 02 січня 2015 року між іноземним підприємством «Агро Вільд-Україна» та ОСОБА_1 є лише підтвердженням виникнення договірних відносин та підписання договору сторонами, і положення п.2.3. Договору, згідно якого підписанням даного Договору позичальник підтверджує отримання від позикодавця позики в сумі 120000 грн. 00 коп., не свідчить про фактичну передачу коштів, а видатковий касовий ордер є прямим доказом фактичної передачі коштів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст.13 ЦПК України.

У відповідності до ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів; показань свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Ч.1 ст.80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України).

Згідно із ч.ч.1,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, з урахуванням норм чинного законодавства, повно і всебічно з`ясувавши та проаналізувавши установлені обставини справи, оцінивши в сукупності наявні у справі письмові докази, та надані в суді пояснення свідків, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись правовою позицією Верховного Суду України у постановах від 15.12.2015р. у справі №21-4266а15, від 27.02.2018р. у справі №813/1766/17, від 19.04.2016р. у справі №21-4985а15, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.3.4 Положення про проведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №637 від 15.12.2004 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), ст.ст.3, 11, 14, 15, 626, 1046, 1047 ЦК України, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 272-273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви іноземного підприємства «Агро Вільд-Україна» до ОСОБА_1 про стягнення боргу – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення складено 23.12.2021р.

Головуючий суддя: Роман Васильович Шимчик