Рішення № 102185682, 21.12.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/13730/20 н/п 2/766/3330/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2021р. Херсонський міський суд Херсонської області

у складі: головуючої судді Зуб І.Ю.,

за участю секретаря Щербань А.А.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1Д) до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей Суворовської районної ради у м. Херсоні (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 47) про виселення,-

встановив:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, з урахуванням нової редакції тексту позовної заяви, в якому просить виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивовані наступним. 05.12.2016 року в порядку позасудового звернення на предмет іпотеки, позивач отримав у власність квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору іпотеки від 30.08.2007 року. Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання потрапити до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрації та проживання у квартирі відповідачів, які підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення. Вказано, що відповідачів не можна віднести до переліку осіб, яким надається інше житлове приміщення.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 10.09.2020 року дану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, в тому числі зазначено про обов`язок подання доказів.

В жовтні 2020 року позивачем на усунення недоліків подано позовну заяву в новій редакції.

09.10.2020 року ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження із викликом осіб.

15.04.2021 року ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області постановлено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін до загального провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 13.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує. Крім того в заяві, яка отримана судом 15.04.2021 року, зазначено про відсутність з боку позивача заяв та клопотань та про наявність необхідних доказів в матеріалах справи.

Відповідач та законний представник неповнолітніх відповідачів в судове засідання не з`явилась, про час та дату розгляду справи повідомлялась, причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав лист про розгляд справи у її відсутності, зазначивши, що заперечує проти задоволення позову щодо неповнолітніх осіб, оскільки задоволення позовних вимог приведе до порушення прав дітей.

Враховуючи неявку відповідача та згоду позивача на заочний розгляд справи, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280, 281 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно із ст. 4 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ч. 1 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності із положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними (ст. ст. 77, 78, 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

До позову долучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.12.2016 року, з якої вбачається, що власник квартири АДРЕСА_3 – ПАТ КБ «Приват Банк», підстава виникнення права власності – іпотечний договір ВЕХ 258257, виданий 30.08.2007 року, вимога про усунення порушень № 2672002005, видана 10.10.2016 року.

Також долучено копію претензії на ім`я відповідачів від 16.07.2020 року та докази її направлення. В тексті претензії зазначено про можливість укласти договір оренди, а у разі недосягнення згоди, зазначена вимоги про виселення із зняттям із реєстраційного обліку.

З копії довідки від 01.02.2018 року ОСББ «Херсонець» вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов`язання» ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною третьою якої, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

При вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, з якого вони підлягають виселенню, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК Української РСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти.

У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.

Позивач, стверджуючи, що відповідачі підлягають виселенню з квартири без надання іншого жилого приміщення, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що квартира АДРЕСА_3 придбана за кредитні кошти, й була предметом іпотеки саме за таким кредитним договором. Так, позивач, незважаючи на ухвалу суду про залишення позову буз руху, не надав договір кредиту та договір іпотеки, які укладались між сторонами. Право учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд закріплено ч. 3 ст. 13 ЦПК України.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 1-13, 77-83, 89, 95, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволення позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1Д) до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей Суворовської районної ради у м. Херсоні (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 47) про виселення - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Згідно загального порядку оскарження, рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 24.12.2021 року.

СуддяІ. Ю. Зуб