Ухвала суду № 102185058, 21.12.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/15021/21

Провадження №2/523/4875/21

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"21" грудня 2021 р. м. Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої – судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судових засідань Скоріної М.Р.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача – ОСОБА_2 представника відповідача – Чорна Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання № 24 у м. Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про скасування наказу та поновлення на роботі,–

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про скасування наказу та поновлення на роботі.

Суд констатує, що представником відповідача ОСОБА_3 було подано клопотання про залишення даного позову без руху, оскільки позивачем при звернення до суду з даним позовом не було сплачено суму судового збору за позовну вимогу поро стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обґрунтовуючи вимоги поданого клопотання представник відповідача вказує на те, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Справа ОСОБА_1 містить позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що не входить до складу фонду оплати праці та не є основною чи додатковою заробітною платою, або іншими компенсаційними та заохочувальними виплатами.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання про залишення даного позову підтримала з підстав, наведених у поданому клопотанні, просила суд залишити дану позову заяву без руху.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечили, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає оплаті судовому збору. Однак, представник позивача зазначила, що звертаючи до суду з даним позовом ОСОБА_1 було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на день ухвалення судового рішення. Оскільки, стороні позивача не відомо коли судом буде ухвалено рішення з розгляду даної справи, тому вони не можуть чітко визначити ціну позову. В той же час, позивач ОСОБА_1 повідомив суд, що його середній заробіток без всіх преміальних виплат складає близько 14000,00 грн.

Дослідивши матеріали поданого представником відповідача клопотання, позовної заяви, суд приходить до наступного висновку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що дану позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 177 ЦПК України, а тому, позов підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпПУкраїни, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежче оплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулуза своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Виявлені недоліки не можуть бути залишені поза увагою суду та перешкоджають встановленню всіх обставин справи.

Вказаний правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 та постанові КЦС ВС № 369/10046/18 від 10.10.2019 року, які суд вважає за необхідним застосувати під час розгляду даної справи.

Таким чином, суд приходить до переконання, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на день ухвалення судового рішення є вимогою майнового характеру, за яку позивач ОСОБА_1 повинен сплати судовий збір відповідно до ціни позову.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 гривня.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів – сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Згідно ч. 2 ст. 176 ЦПК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому ціна позову не відповідає дійсній вартості майна, або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повідомив суд, що його середній заробіток без всіх преміальних виплат складає близько 14000,00 грн.

А тому, відповідно до приписів ч. 2 ст. 176 ЦПК України, суд попередньо визначає позивачу суму судового збору, що підлягає сплаті в розмірі 1400/тисяча чотириста/ грн., яку позивач повинен сплатити за реквізитами для сплати судового збору до Суворовського районного суду м. Одеси (https://sv.od.court.gov.ua/sud1527/gromadyanam/tax/).

Повідомити позивача, що способом усунення недоліків позовної заяви є подання до канцелярії суду усунення виявлених судом недоліків.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що дану позовну заяву слід залишити без руху, а позивачу надати строк, протягом якого він повинен усунути вказані недоліки.

Керуючись ст. ст. 175-177, 185 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про скасування наказу та поновлення на роботі – залишити без руху.

Роз`яснити позивачу про необхідність усунення вказаних в мотивувальній частині ухвали недоліків у строк, який не перевищує десяти днів з дня вручення йому копії ухвали про залишення заяви без руху та попередити, що в противному разі позовна заява буде залишена без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху щодо визначення розміру судових витрат може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 22.12.2021 року.

Суддя Суворовського

районного суду м. Одеси: І.О. Кремер