Рішення № 102182720, 23.12.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4334/21

Провадження № 2/740/1235/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої – судді Ковальової Т.Г.,

за участі секретаря судового засідання – Дьоміної Н.А.,

з участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Семенка В.І.,

представника відповідача – Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» -адвоката Дубіна В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2020 по 18.06.2021 у сумі 92541,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він звертався до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 16934 грн 46 коп, 9024 грн 43 коп. лікарняних та 235491 грн 81 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 17 вересня 2019 року по 17 грудня 2020 року.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 грудня 2020 року у справі №740/837/20 його позовні вимоги задоволено частково, стягнуто 16934 грн 46 коп заборгованості по заробітній платі.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08.05.2021 рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 грудня 2020 року скасовано у частині відмови у стягненні допомоги по тимчасовій непрацездатності та стягнуто з відповідача на його користь допомогу по тимчасовій непрацездатності в сумі 2482,98 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 235 491,81 грн.

Виплату заборгованості по заробітній платі відповідач здійснив 18.06.2021 року.

Через те, що відповідач не провів повного розрахунку при звільненні, з нього підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який згідно його розрахунку становить 92541,51 грн за період з 17.12.2020 по 18.06.2021.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

09 листопада 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги відповідач не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позивач звертався з позовом до суду та суд ухвалив рішення, яким позовні вимоги задоволено, в тому числі і стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 235 491 грн 81 коп.

Позивач ОСОБА_1 , як керівник підприємства, мав беззаперечні повноваження для забезпечення нарахування та виплати коштів, передбачених працівникові при звільненні, зокрема, собі. Укладений з позивачем контракт, який є трудовим договором, прямо зобов`язував його своєчасно виплатити нараховану заробітну плату, проте, саме бездіяльність позивача, як керівника, призвела до арешту рахунків підприємства та неможливості здійснення обов`язкових виплат, зокрема заробітної плати. Позивач, як керівник підприємства, не забезпечив своєчасності нарахування та виплати собі заробітної плати виключно з власної ініціативи та всупереч умовам укладеного ним же контракту.

Вважає, що невиплата заробітної плати позивачу допущена виключно з вини керівника ДП «Ніжинрайагролісництво» ОСОБА_1 через його безвідповідальне відношення до виконання обов`язків керівника, передбачених статутом та контрактом, що призвело до зупинки підприємства.

З урахуванням того, що відповідач виплатив позивачу у повному обсязі заборгованість по заробітній платі, виплатив середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що у 14 разів перевищив суму виплаченої заробітної плати, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц вважають позовні вимоги несправедливими, не пропорційними та такими, що не відповідають критеріям, зокрема, дотриманню розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, то вважаєють, що розмір витрат є неспівмірним із складністю справи і не становить більше 3000 грн.

У судовому засіданні позивач та його представник – адвокат Семенок В.І. підтримали позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача - Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво»- Дубіна В.І. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводами, викладеними у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх відповідно до ст.89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1,2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статтіст.43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч.1ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Судом встановлено, що позивач працював на посаді лісничого ДП «Ніжинрайагролісництво» табув звільнений 16 вересня 2019 року.

У день звільнення позивачу у порушення вимог ст.116 КЗпП України не виплачені всі належні суми.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 грудня 2020 року на користь ОСОБА_1 стягнуто з Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» 16934 грн 46 коп заборгованості по заробітній платі, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08.05.2021 вказане рішення суду скасовано у частині відмови у стягненні допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та змінено рішення суду у частині розподілу судових витрат. Стягнуто з ДП «Ніжинрайагролісництво» на користь ОСОБА_1 допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 2 482,98 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 235 491,81 грн, а всього 237 974,79 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Заборгованість по заробітній платі виплачена ОСОБА_1 18 червня 2021 року, що не оспорюється сторонами.

Середній заробіток працівника визначається згідно ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 з подальшими змінами та доповненнями.

Відповідно до п.8 постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року з наступними змінами передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що з моменту ухвалення 08.05.2021постанови Чернігівського апеляційного суду, якою на його користь стягнуто середній заробіток за весь час затримки за період з 16.09.2019 по 17.12.2020, до дня виплати заборгованості по заробітній платі 18.06.2021 пройшло 123 робочих дні, середньоденна заробітна плата становить 752,37 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 92 541,51 грн (752,37 грн х 123 дні=92 541,51 грн).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Чернігівського апеляційного суду від 08.05.2021 з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за весь час затримки за період з 16.09.2019 по 17.12.2020.Заборгованість по заробітній платі виплачена ОСОБА_1 18 червня 2021 року.

З урахуванням наведеного, середній заробіток за затримку розрахунку слід обчислювати за період з 18 грудня 2020 року по 17 червня 2021 року (123 дні) у сумі 92 541,51 грн (752,37 грн х 123 дні=92 541,51 грн) згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМ України №100 від 08.02.1995.

Разом з тим, статтею 117 КЗпП України встановлений механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) вказує, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особі, якій заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

При визначенні розміру сум, які підлягають стягнення з роботодавця, необхідно взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи розмір недоплаченої позивачу відповідачем заробітної плати, яка становила 16 934 грн 46 коп. та розмір вже стягнутого за рішенням суду середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 16.09.2019 по 17.12.2020 усумі 235 491 грн 81 коп., враховуючи співмірність цієї суми відносно розміру середнього заробітку позивача за період з 18 грудня 2020 року по 17 червня 2021 року, який становить 92 541,51 грн, що свідчить про неспівмірність до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям буде відповідати розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі двохмісячної середньої заробітної плати, обчисленої за 2 місяці перед звільненням( (липень - 14 609,71 грн; серпень -17034,43 грн) у сумі 31 644,14 грн (14 609,71 +17034,43) : 2 х 2).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, що узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц.

Із врахуванням викладеного та заявлених позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню 31 644,14 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Вказана сума визначена без прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата цього податку та інших обов`язкових платежів є відповідно обов"язком роботодавця та працівника.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» №2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно у судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

У постанові № 127/3429/16-ц ВС, пославшись на практику Європейського суду з прав людини, зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для захисту свого порушеного права та представництва інтересів у суді позивачем укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Семенком В.І. від 27.07.2021, надано суду квитанцію №2/7/21 від 30.07.2010 про спладу за правничу допомогу 13 000 грн.

Зідно квитанції № 0.0.2213252937.1 від 29.07.2021 позивачем сплачено 925,42 грн судового збору.

Суд зазначає, що вказані витрати відносяться до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в розумінні ст.133 ЦПК України, документально підтверджені, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 92 541,51 грн, судом стягнуто 31 644,14 грн, тобто позовні вимоги задоволені на 34% (31 644,14 х 100 : 92 541,51 =34%), що є підставою для стягнення на користь позивача з відповідача 4734 грн 64 коп. судового збору та витрат на професійну правничу допомогу ((925,42+ 13 000) х 34:100 =4734,64).

Водночас, суд зауважує, що згідно пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, послуги, надані відповідачу - адвокатом Дубін В.І. згідно акту виконаних робіт № 740/5342/21 від 05.0112021 на суму 6000 грн та виписки по особовому рахунку станом на 12.11.2021, підлягають перерахунку пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги позивача задоволено на 34%, що є підставою для стягнення на користь відповідача з позивача 2040 грн судових витрат (6000 х 34:100 =2040).

Докази, що спростовують висновки суду, станом на час розгляду справи відсутні.

Керуючись ст.47, 115-117 КЗпП України, ст.141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17.12.2020 по 18.06.2021 у сумі 92541,51 грн задовольнити частково.

Стягнути з Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво», код ЄДРПО 31254259, адреса: Чернігівська область, м.Ніжин, вул.Борзнянський шлях, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 грудня 2020 року по 17 червня 2021 року у сумі 31 644 грн 14 коп. та 4734 грн 64 коп. у відшкодування судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, а всього - 36378 (тридцять шість тисяч триста сімдесят вісім) грн 78 коп. (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» 2040 (дві тисячі сорок) грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 24 грудня 2021 року.

Головуюча суддя Т.Ковальова