Рішення № 102178005, 08.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року Справа № 160/18082/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняБурчак А.Ю. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Жерьобкін О.М. Леонов О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційні облікові системи» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000168/32-00-07-01-03-32, №000167/32-00-07-01-03-32 від 23.06.2021р., -

ВСТАНОВИВ:

04.10.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні облікові системи» звернулося з адміністративним позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.06.2021р. №000168/32-00-07-01-03-32 форми «Р» винесене відповідачем;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.06.2021р. №000167/32-00-07-01-03-32 форми «В4» винесене відповідачем.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наведені вище оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства з питання повноти сплати податку на додану вартість відповідно до п.199.4 ст.199 ПК України, в частині правильності формування податкового кредиту по операціях з придбання нежитлового приміщення у ТОВ з ІІ «Т.П. Петролеум» за договором про участь у будівництві від 01.11.2019р. №01112019-П в порядку контролю за правильністю висновків акту перевірки від 05.08.2020р. на підставі якого були складені податкові повідомлення-рішення, які були скасовані рішенням ДПС України. За результатами вказаної перевірки був складений акт перевірки від 01.06.2021р. за висновками якого було встановлено завищення позивачем від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту за травень 2020р. на суму 278 581 грн., заниження суми ПДВ в травні 2020р. на суму 1 779 925 грн., заниження суми податкових зобов`язань на суму 5173 грн., а також не складення позивачем та не реєстрацію зведеної податкової накладної в ЄРПН на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях – на обсяг постачання (без податку на додану вартість) 25862,89 грн., ПДВ 5172,58 грн. в порушення вимог ст.ст.189,198,199, 200,201 ПК України. Позивач вважає, що вказані висновки ґрунтуються лише на припущеннях, не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені внаслідок неправильного застосування норм чинного законодавства, тому є необґрунтованими та підлягають скасуванню через те, що відповідачем була порушена процедура проведення перевірки, а саме: проведення перевірки щодо позивача було призначено наказом ДПС України від 15.04.2021р. №430 на підставі п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України, проте, вказаний наказ до початку проведення перевірки позивача вручений не був в порушення вимог п.78.4 ст.78та п.81.1ст.81 ПК України; відповідний наказ видається контролюючим органом лише у разі, коли стосовно податкових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили перевірку позивача розпочато дисциплінарне провадження або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального провадження, проте, такі докази відсутні та не надавались, тому позивач вважає, що посадові особи відповідача не мали права проводити перевірку за вказаним наказом, складати акт від 01.06.2021р., а відповідно, і не мали права приймати оскаржувані податкові повідомлення-рішення, складений акт у такому випадку позивач вважає недопустимим доказом, а складені на підставі висновків такого акту податкові повідомлення-рішення не можуть вважатися правомірними. Щодо протиправності висновків з приводу виявлених порушень податкового законодавства, позивач зазначає, що висновки контролюючого органу про те, що позивач у травні 2020р. повинен був здійснити розрахунок частки використання товарів/послуг необоротних активів в неоподатковуваних операціях та застосувати п.199.1 Кодексу – визнання умовного продажу товарів/послуг, необоротних активів у зв`язку із їх частковим використанням в операціях, що не є об`єктом оподаткування ПДВ, а саме: вартість придбаних товарів/послуг, що пов`язані з наданням послуг з персоналу та з забезпечення трудовими ресурсами (983 379,70 грн.)х частка використання товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях (2,63%) = обсяг умовного продажу у зв`язку із їх частковим використанням в операціях, що не є об`єктом оподаткування ПДВ складає 25862,89 грн. відповідно ПДВ – 5172,58 грн., є протиправними, з огляду на те, що контролюючим органом не встановлено та не надано доказів того, що вартість придбаних товарів/послуг, необоротних активів, пов`язаних саме з наданням послуг персоналу складає 983 379,70 грн. про що свідчать і результати розгляду скарги позивача, викладені у рішенні ДПС України від 06.11.2020р., при цьому, факт використання придбаних позивачем товарів та послуг у неоподатковуваних операціях не був встановлений; окрім того, позивач посилається і на те, що згідно п.3 розділу У Порядку заповнення і подання податкової звідності з ПДВ, затвердженого наказом МФУ від 28.01.2016р. №21 (далі – Порядок №21) передбачено, що розрахунок частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів у неоподатковуваних операціях здійснюється за попередній календарний рік, проте, посадовими особами відповідача при визначенні вказаної вище частки були взяті лише показники податкової декларації за травень 2020р., що є порушенням вищенаведеного Порядку №21 та п.199.2 Кодексу, а відповідно, наведені показники не відповідають дійсності. Що стосується висновків податкового органу з приводу завищення позивачем податкового кредиту на суму 2053 333 грн. за рахунок включення до складу податкового кредиту у березні-травні 2020р. податкових накладних, виписаних ТОВ з ІІ «Т.П. Петролеум» за договором про участь у будівництві №01112019-П від 01.11.2019р., який на думку посадовим осіб відповідача, відповідає умовам дострокового, а відповідно, датою виникнення податкових зобов`язань за ним є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими довгостроковими договорами за приписами п.187.9 ПК України, проте, позивач зазначає, що у контексті аналізу умов договору та положень ст.ст.655 та 656 ЦК України наведений договір на участь у будівництві є договором купівлі-продажу, оскільки позивач не здійснював жодних робіт з будівництва, ключовими умовами для договору на участь у будівництві були оплата грошових коштів та отримання майнових прав на визначену площу нерухомого майна, тобто, позивач вважає, що датою виникнення податкових зобов`язань є саме операції із реалізації майнових прав (яким за своєю суттю є договір на участь у будівництві), яка визначається відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України за правилом «першої події», якою фактично була дата зарахування грошових коштів позивачем на рахунок ТОВ з ІІ «Т.П. Петролеум». При цьому, позивач зазначає, що податкові накладні, виписані за вказаними операціями були зареєстровані контролюючим органом у ЄРПН без жодних зауважень, тобто, пройшли відповідний моніторинг у межах повноважень відповідача та у ході проведення якого не було виявлено ризикові фактори для зазначених операцій, хоча контролюючий орган був наділений такими повноваженнями на зупинення реєстрації податкових накладних у ЄРПН відповідно до вимог ст.201 ПК України. Додатково у позові позивач також посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.09.2020р. у справі №520/8836/18 та численні рішення Європейського суду з прав людини. У відповіді на відзив позивач посилається на ті ж самі обставини та вказує на те, що відзив на позовну заяву не є відзивом у розумінні ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не відповідає вимогам даної статті, а саме: не містить заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується із посиланням на відповідні докази та норми права.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмовому відзиві на позов просив у задоволенні даного позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що рішенням ДПС України від 06.11.2020р. скаргу позивача було задоволено та скасовані податкові повідомлення-рішення від 02.09.2020р. та зобов`язано Офіс ВПП ДПС вчинити дії у відповідності до вимог п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України в частині відсутності нарахування позивачем податкових зобов`язань по операціях, які є об`єктом оподаткування в неоподатковуваних операціях та в частині завищення податкового кредиту з придбання нежитлового приміщення у ТОВ з ІІ «Т.П. Петролеум» за договором про участь у будівництві від 01.11.2019р. та прийнято наказ від 15.04.2021р. №430 про проведення документальної позапланової перевірки позивача на підставі п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України. На виконання вказаного наказу відповідачем був прийнятий наказ від 11.05.2021р. №169 про проведення такої документальної позапланової перевірки позивача за результатами якої 05.08.2020р. був складений акт за №46/28-10-50-05-39770806 за висновки якого було встановлено порушення позивачем вимог ст.ст.189, 198, 199, 200, 201 ПК України, а саме: заниження сум податкових зобов`язань, завищення сум податкового кредиту, заниження сум ПДВ, що підлягали сплаті до бюджету в травні 2020р., які і були підставами для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Щодо інформації, викладеної у пункті 3.1 акту перевірки, представник відповідача посилається на те, що позивачем у травні 2020р. на виконання умов зовнішньоекономічних контрактів надано послуги з надання персоналу та з забезпечення трудовими ресурсами покупцям-нерезидентам, однак, в порушення вимог статті 199 ПК України не здійснено розрахунок частки використання товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях та не нараховано податкові зобов`язання згідно з п.199.1 ст.199 ПК України та не складено зведену податкову накладну, при цьому, у відзиві зазначено, що вартість придбаних товарів/послуг, що пов`язані з наданням послуг з персоналу та з забезпечення трудовими ресурсами (983 379,70 грн.)х частка використання товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях (2,63%) = обсяг умовного продажу у зв`язку із їх частковим використанням в операціях, що не є об`єктом оподаткування ПДВ складає 25862,89 грн. відповідно ПДВ – 5172,58 грн. Перелік товарів/послуг, що пов`язані з неоподатковуваними операціями, в розрізі податкових накладних, номенклатури та обсягів придбання наведено у Додатку №6 до акту перевірки. В ході поточної та попередньої перевірки, документів щодо підтвердження використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях не надано. За викладеного, відповідач вважає, що в порушення п.189.1 ст.189, п.199.1 ст.199,п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК занижено суми податкових зобов`язань з ПДВ за травень 2020р. в сумі 5 173 грн. та не складено і не зареєстровано в ЄРПН зведену податкову накладну на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях – на обсяг постачання (без ПДВ) 25862,89 грн., ПДВ 5172,58 грн. Щодо інформації, викладеної у п.3.2 акту перевірки з приводу визначення податкового кредиту за травень 2020р. (розділ ІІ декларації) по операціях з придбання нежитлового приміщення у ТОВ з ІІ «Т.П. Петролеум» за договором про участь у будівництві від 01.11.2019р., то представник відповідача зазначає, що по вказаних взаємовідносинах позивача до податкового кредиту травня 2020р. включено податкові накладні за березень-травень 2020р. на загальну суму ПДВ 2053 333,33 грн., однак, згідно п.187.9 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами). Зважаючи на викладене, договір на участь у будівництві від 01.11.2019р. №01112019-П є довгостроковим відповідно до пункту 187.9 ст.187 ПК України, а саме: виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва – орієнтовна дата передач офісних приміщень за актом приймання-передачі 30.04.2021р. (п.2.6 договору); договором не передбачено поетапного здавання робіт по реконструкції об`єкта, які згідно п.2.5 договору фінансує позивач. Відповідач зазначає, що ні у ході попередньої перевірки, ні у ході поточної перевірки акт приймання-передачі офісних приміщень не надавався, оскільки згідно умов договору, орієнтовна дата передачі офісних приміщень за актом приймання-передачі 30.04.2021р. (п.2.6 договору). Відповідно до пункту 198.2 ст.198 ПК України датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). За викладеного, відповідач вважає, що на порушення п.198.2 ст.198 ПК України у зв`язку із включенням до складу податкового кредиту податкових накладних, що виписані на дату передплати, а не фактичного отримання позивачем результатів робіт за довгостроковим договором на участь у будівництві, позивачем завищено суму податкового кредиту в травні 2020р. (рядок 17 декларації) на суму 2 053 333 грн. Таким чином, на думку представника відповідача, вищенаведені висновки зроблені з наведенням належних доказів, є такими, що відповідають діючому законодавству, тому оспорювані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно.

Ухвалою суду від 11.05.2021р. було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.11.2021р. (а.с.63 том 3).

У подальшому, у підготовчому засіданні 08.11.2021р. було оголошено перерву до 15.11.2021р. за клопотанням представника відповідача з метою надання останнім заперечень на відповідь на відзив, що підтверджується змістом протокол підготовчого засідання (а.с.146-148 том 3).

У підготовче засідання 15.11.2021р. представником відповідача заперечень на відповідь на відзив надано не було без поважної причини, на вимогу суду представник відповідача не зміг пояснити причини не надання таких заперечень з урахуванням того, що перерва у підготовчому засіданні була оголошена саме за клопотанням відповідача, у зв`язку із чим судом було проведене підготовче засідання за результатами якого підготовче провадження у даній справі було закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 08.12.2021р. у відповідності до вимог ст.180-183 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом ухвали суду від 15.11.2021р. (а.с.158-161 том 3).

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити, а представник відповідача, в свою чергу, проти даного позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

У ході судового розгляду даної справи судом встановлені наступні обставини у цій справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні облікові системи» 29.04.2015р. зареєстроване як юридична особа за адресою: місто Дніпро, вул. В`ячеслава Липинського, буд.18, офіс 302, перебуває на обліку як платник податків та обов`язкових платежів до бюджету в Офісі ВПП ДПС, з 01.01.2021р. передано на обслуговування до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, є платником ПДВ з 06.04.2017р., що підтверджується інформацією, наведеною в акті перевірки від 01.06.2021р., яка не оспорюється учасниками справи у наведеній частині (а.с.29 том 1).

У період з 13.05.2021р. по 25.05.2021р. посадовими особами контролюючого органу на підставі п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України згідно до наказу ДПС України від 15.04.2021р. №430, наказу Східного міжрегіонального управління ДПС від 13.05.2021р. №169 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти сплати ПДВ в частині нарахування податкових зобов`язань по операціях, які є об`єктом оподаткування в оподатковуваних операціях відповідно до пункту 199.4 статті 199 Кодексу, та в частині правильності формування податкового кредиту по операціях з придбання нежитлового приміщення у ТОВ з ІІ «Т.П. Петролеум» за договором про участь у будівництві від 01.11.2019р. №01112019-П у порядку контролю за правильністю висновків акту перевірки від 05.08.2020р. на підставі якого були складені податкові повідомлення-рішення, які були скасовані за скаргою позивача згідно рішення ДПС України від 06.11.2020р., за результатами якої був складений акт за №405/32-00-07-01-03-27/39770806 від 01.06.2021р., що підтверджується копією наведеного акту, наявного у справі (а.с.26-39 том 1).

За висновками наведеного акту перевірки були встановлені наступні порушення, а саме:

- п.189.1 ст.189, п.199.1 ст.199, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань на суму 5173 грн.;

- п.198.2 ст.198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту на суму 2 053 333 грн. (абз. «в» п.200.4 ст.200 ПК України внаслідок чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в травні 2020р. на 278 581 грн.; п.200.2 ст.200 Кодексу, в частині заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в травні 2020р. на суму 1 779 925 грн.);

- п.199.1 ст.199, п.201.1 та п.201.10 ст.201 ПК України не складено та не зареєстровано зведену податкову накладну в ЄРПН на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях – на обсяг постачання (без податку на додану вартість) 25862,89 грн. ПДВ 5172,58 грн. (а.с.38-39 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 23.06.2021р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №000168/32-00-07-01-03-32 форми «Р» за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість по податковій декларації з ПДВ за травень 2020р. (№9140599287 від 19.06.2020р.) у загальному розмірі 2 224 906,25 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням – 1 779 925 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 444 981,25 грн., що підтверджується копією наведеного рішення та розрахунком до нього (а.с.18-20 том 1);

- №000167/32-00-07-01-03-32 форми «В4» за яким позивачеві було зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість по декларації за травень 2020р. (№9140599287 від 19.06.2020р.) у сумі 278 581 грн., що підтверджується копією наведеного рішення та розрахунком до нього (а.с.1221-23 том 1).

Наведені податкові повідомлення-рішення позивачем були оскаржені до органу ДПС України шляхом подання відповідної скарги за результатами розгляду якої ДПС України було прийняте рішення від 13.09.2021р. за яким вищенаведені податкові повідомлення-рішення від 23.06.2021р. залишені без змін, а скарга позивача – без задоволення, що підтверджується змістом згаданого рішення ДПС України, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.60-76 том 1).

Вказані оспорювані податкові повідомлення-рішення є предметом спору у даній адміністративній справі.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги позивача з підстав порушення контролюючим органом процедури проведення позапланової виїзної перевірки позивача, оформленої актом перевірки від 01.06.2021р., суд виходить з такого.

У відповідності до вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 42, ст.75, 78, 81 ПК України у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Наведена правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №520/8836/18, яка є обов`язковою для застосування адміністративними судами у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, згідно до вимог п.78.4 ст.78 ПК України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Підпунктом 78.1.12 пункту 78.1 ст.78 ПК України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Наказ про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Наведена норма є спеціальною, якою безпосередньо врегульовано підставу проведення перевірки платника податку з питань та за період, перевірку яких уже здійснено, однак із неповним з`ясуванням під час такої перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства або ж невідповідністю висновків такої перевірки вимогам законодавства.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що сам факт початку службового розслідування відносно посадових осіб контролюючого органу, не є достатньою підставою для проведення документальної позапланової перевірки платника податків, оскільки вимоги щодо проведення такої перевірки, які містяться в п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України мають більш широкий аспект.

Зазначена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.04.2019р. у справі №810/955/17, від 23.04.2019р. у справі №820/3753/16, яка є обов`язковою для застосування адміністративними судами при застосування одних і тих же норм права у подібних правовідносинах у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки – пункт 78.4 статті 78 ПК України.

Системний аналіз вищенаведених норм податкового законодавства свідчить про те, що підставами для проведення документальної позапланової перевірки платника податків саме згідно до вимог п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України передбачено за двох умов, а саме: прийняття наказу про проведення перевірки контролюючим органом вищого рівня, тобто, ДПС України та, відповідно, вручення цього наказу платнику податку до початку її проведення за приписами п.78.4 ст.78 ПК України.

Як видно зі змісту досліджених судом матеріалів справи, наказ ДПС України про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача на підставі п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України (неповне з`ясування під час попередньої перевірки питань, що повинні були бути перевірені; здійсненням дисциплінарного провадження стосовно посадової особи, яка проводила перевірку) за №430 був прийнятий контролюючим органом вищого рівня – ДПС України 15.04.2021р., що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.83-84 том 3).

Проте, як встановлено судом у ході судового розгляду даної справи, а також і підтверджено представником відповідача, вищенаведений наказ ДПС України №430 від 15.04.2021р. не був вручений позивачеві до початку проведення перевірки, що є порушення вимог п.78.4 ст.78 ПК України (таких доказів відповідачем суду не надано).

При цьому, судом критично надається оцінка доводам представника відповідача, наданих в судовому засіданні, тому відхиляються судом, з приводу того, що таким наказом про призначення перевірки позивача є саме наказ Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 11.05.2021р. №169, який було вручено позивачеві у спосіб та у порядку, встановленому податковим законодавством, з огляду на те, що прийняття такого наказу контролюючим органом нижчого рівня, за наявності уже наказу ДПС України на проведення такої перевірки (контролюючого органу вищого рівня) від 15.04.2021р. №430 не передбачено приписами податкового законодавства, дослідженого судом у ході судового розгляду справи.

Так, представник відповідача не зміг навести норму права, яка б регулювала прийняття такого наказу на підставі п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України саме контролюючим органом нижчого рівня, тобто, відповідачем за наявності уже прийнятого наказу контролюючим органом вищого рівні – ДПС України (таких доводів суду не наведено та доказів не надано).

Є безпідставними та необґрунтованими аргументи представника відповідача, тому відхиляються судом, стосовно того, що наказ ДПС України від 15.04.2021р. №430 є службовою інформацією, а відповідно, він не вручається платнику податку, з огляду на те, що зміст дослідженого наведеного наказу свідчить про призначення перевірки саме стосовно позивача, що стосується та має вплив на права та обов`язків позивача як платника податків, тому такий наказ в обов`язковому порядку підлягав врученню такому платнику податку у спосіб та у порядку, встановленому ст.42 та п.78.4 ст.78 ПК України, проте, таких доказів суду відповідачем не надано.

Таким чином, із наведених встановлених обставин та аналізу норм податкового законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що не дотримання процедури вручення наказу про проведення перевірки (у даному випадку саме наказу №430 від 15.04.2021р.) у спосіб та у порядку, встановленому вищенаведеними нормами податкового законодавства (не вручення наказу про проведення перевірки до її початку) є порушенням вимог ст. 42 та п.78.4 ст. 78 ПК України та призводить до визнання такої перевірки незаконною, яка, в свою чергу, не може породжувати правових підстав такої перевірки та акт такої перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених у частині першій статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися судом допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення від 23.06.2021р., прийняті за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки від 01.06.2021р., який є недопустимим доказом, не може вважатися правомірними та підлягають скасуванню.

Окрім того, судом у даному випадку, враховується і те, що зі змісту дослідженого судом наказу ДПС України від 15.04.2021р. №430 не вбачається відносно яких саме посадових осіб розпочато службове розслідування та чи мали ці посадові особи відношення до попередньої перевірки (05.08.2020р.) позивача.

Процедура проведення службових розслідувань врегульована Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000р. №950 (далі – Порядок №950).

Відповідно до п.3 Порядку №950 передбачено, що рішенням щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, предмет і дату початку та закінчення службового розслідування.

За результатами службового розслідування передбачено складання відповідного акту службового розслідування та прийняття керівником державного органу відповідного рішення, яке може бути оскаржено у встановленому законодавством порядку – п.8, п.9, п.10 Порядку №950.

Проте, у ході судового розгляду даної справи жодних доказів, які б свідчили про те, що на момент прийняття наказу №430 на проведення перевірки позивача на підставі п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України від 15.04.2021р. або на момент проведення перевірки позивача (травень 2021р.) закінчено службове розслідування щодо посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня та встановлено причетність посадових осіб, відносно яких проведено службове розслідування, до здійснення господарської діяльності позивача, представником відповідача суду не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що станом, як на момент прийняття наказу №430 від 15.04.2021р., так я на момент проведення перевірки позивача (травень 2021р.) у відповідача, як контролюючого органу, були відсутні правові підстави для призначення та проведення позапланової перевірки позивача у відповідності до вимог п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України.

Надаючи правову оцінку фактам виявлених порушень позивачем вимог податкового законодавства, які містяться у п.3.1 та п.3.2 акту перевірки від 01.06.2021р., суд виходить з наступного.

Положеннями пункту 199.1 статті 199 ПК України встановлено, що у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково – ні, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 ст.189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

У відповідності до вимог пункту 199.2 ст.199 ПК України визначено, що частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік.

Також і за приписами пункту 3 розділу У Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016р. №21 (далі – Порядок №21) передбачено, що розрахунок частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів у неоподатковуваних операціях здійснюється за попередній рік.

Відповідне нарахування податкових зобов`язань сум податку на додану вартість у рядках 4.1, 4.2 та 4.3 здійснюється згідно із часткою використання товарів/послуг та/або необоротних активів у неоподатковуваних операціях, визначеною в таблиці 1 «Розрахунок частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях» (Д6) (додаток 6). Визначена частка використання товарів/послуг та/або необоротних активів у неоподатковуваних операціях застосовується протягом поточного календарного року.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного податкового законодавства, можна дійти висновку про те, що для визначення частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів у неоподатковуваних операціях платника податку повинні братися показники обсягів з постачання оподатковуваних операцій та обсягів постачання неоподатковуваних операцій позивача за попередній календарний рік, виходячи з приписів п.199.1, п.199.2 ст.199 ПК України та п.3 розділу У Порядку №21.

Так, як встановлено судом зі змісту наявної в матеріалах справи копії податкової декларації з ПДВ за травень 2020р. з додатками 2,5,6 показники обсягів постачання (без ПДВ) по операціях, що оподатковуються за основною ставкою (рядок 1.1) становить 16 703 193 грн.

Також у рядку 5 наведеної декларації з ПДВ за травень 2020р. (операції, що не є об`єктом оподаткування (стаття 196 розділу У Кодексу), операції з постачання послуг за межами митної території України та послуг, місце постачання яких визначено відповідно до пунктів 186.2, 186.3 статті 186 розділу У Кодексу, підрозділ 2 розділу ХХ Кодексу, міжнародні договори (угоди)) вказані обсяги постачання на суму 451 752 грн., тобто, загальний розмір постачання у травні 2020р. становить 16 703 193 + 451 752 = 17 154 945 грн. (а.с.86-98 том 1).

В той же час, як видно зі змісту акту перевірки від 01.06.2021р. серед порушень позивачем податкового законодавства визначено як порушення той факт, що позивач у травні 2020 року (у декларації з ПДВ) повинен був здійснити розрахунок частки використання товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях та застосувати п.199.1 Кодексу – визнання умовного продажу товарів/послуг, необоротних активів у зв`язку із частковим використанням в операціях, що не є об`єктом оподаткування ПДВ, а саме: вартість придбаних товарів/послуг, що пов`язані з наданням послуг з персоналу та з забезпечення трудовими ресурсами (983 379,70 грн.)х частка використання товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях (2,63%) = обсяг умовного продажу у зв`язку із їх частковим використанням в операціях, що не є об`єктом оподаткування ПДВ складає 25862,89 грн. відповідно ПДВ – 5172,58 грн., що підтверджується змістом копії наведеного вище акту, наявного у справі (а.с.30-32 том 1).

Вказаний розрахунок було проведено посадовими особами контролюючого органу на підставі інформації та показників, які наведені у податковій декларації з ПДВ за травень 2020р., що підтверджено як змістом акту перевірки, так і представником відповідача у ході надання усних пояснень.

Тобто, із наведеного можна дійти висновку, що для визначення частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів у неоподатковуваних операціях платника податку були взяті показники обсягів з постачання оподатковуваних операцій та обсягів постачання неоподатковуваних операцій позивача за травень 2020р, що не відповідає вимогам п.199.2 ст.199 ПК України та п.3 розділу У Порядку №21, оскільки такі показники повинні братися за попередній рік, тобто з урахуванням показників за 2019 рік.

Разом з тим, представником відповідача жодних доказів визначення частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів у неоподатковуваних операціях платника податку у спосіб та у порядку, встановленому п.199.2 ст.199 ПК України та згідно до вимог п.3 розділу У Порядку №21 за попередній календарний (2019) рік, суду не надано.

Також, представник відповідача пояснити яким саме чином здійснювався посадовими особами відповідача у ході проведення перевірки відповідний розрахунок, які документи були покладені в основу даного розрахунку та чи враховувалися у ньому показники 2019 року (попереднього календарного року) з урахуванням вищенаведених приписів податкового законодавства, суду не зміг.

При цьому, судом враховується і те, що контролюючим органом під час проведення перевірки 01.06.2021р. не були враховані зауваження ДПС України у його рішенні від 06.11.2020р. у цій частині порушень та не досліджено і не надано доказів того, що вартість придбаних товарів/послуг, необоротних активів, пов`язаних саме з наданням послуг персоналу складає саме 983 379,70 грн., не враховано надання відповідних послуг й на території України, не наведено переліку податкових накладних, які стосувались придбаних товарів/послуг чи необоротних активів, що частково використовувались в оподатковуваних операціях, а частково – в неоподатковуваних, не зазначено інформацію про постачання та номенклатуру таких придбаних товарів/послуг та/або необоротних активів.

Слід також зазначити, що у позивача були відсутні підстави для зменшення суми податкового кредиту у податковому обліку у травні 2020р. на підставі п.199.1 ст.199 ПК України, оскільки контролюючим органом фактів часткового використання придбаних позивачем товарів/послуг у неоподатковуваних операціях встановлено не було жодними доказами, що не відповідає вищенаведеним вимогам податкового законодавства.

За викладених обставин та з урахуванням аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що висновки посадових осіб контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог п.189.1 ст.189, п.199.1 ст.199, п.200.1, п.201.10 ст.201 ПК України у наведеній описаній частині є протиправними та необґрунтованими, оскільки жодними належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджені в порушення вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку факту виявленого порушення, яке полягає у завищенні позивачем суми податкового кредиту в травні 2020р. на суму 2 053 333 грн. через включення позивачем до складу податкового кредиту податкових накладних, що виписані на дату передплати, а не фактичного отримання позивачем результатів робіт за довгостроковим договором на участь у будівництві від 01.11.2019р. №01112019-П з ТОВ з ІІ «Т.П. Петролеум», що на думку посадових осіб контролюючого органу, є порушення вимог п.187.9 ст.187, п.198.2 ст.198 ПК України про що зазначено у п.3.2 акту перевірки від 01.06.2021р. (а.с.32-37 том 1), суд виходить з такого.

У відповідності до положень п.187.9 ст.187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами).

Для цілей цього пункту довгостроковий договір (контракт) - це будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів) визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами) – п.198.2 ст. 198 ПК України.

Аналізуючи вищенаведені норма, можна дійти висновку, що довгостроковими договорами визнаються договори за двох умов, а саме: договори на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва; та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання. При цьому, датою виникнення податкових зобов`язань за такими довгостроковими договорами є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами.

Разом з тим, зі змісту дослідженого судом Договору про участь у будівництві №01112019-П від 01.11.2019р., укладеного між ТОВ з ІІ «Т.П.Петролум» (Сторона 1) та позивачем – ТОВ «Інноваційні облікові системи» (Сторона 2) вбачається, що згідно статті 2 договору, предметом договору є участь сторін у реконструкції об`єкта (адреса: м. Дніпро, вул. В`ячеслава Липинського, буд. 4, орієнтовна площа 5455,84 кв.м.), метою проведення реконструкції є придбання Сторонами зазначеного об`єкта нерухомості у власність, внеском позивача (Сторони 2) є фінансування будівництва вищевказаного об`єкта, перерахування позивачем коштів відбувається згідно з графіком щомісячних перерахувань, що є Додатком 7 до цього договору, розмір грошових коштів, що вноситься позивачем становить 117 667 500 грн., орієнтовна дата передачі офісних приміщень за актом приймання-передачі 30.04.2021р., оформлення майнових прав сторін за результатами реконструкції з урахуванням всіх додаткових угод до договору здійснюється в установленому законом порядку після здачі об`єкта в експлуатацію і виконання зобов`язань по договору та додатків до нього; згідно статті 3 договору, позивач (Сторона 2) приймає на себе наступні зобов`язання, зокрема, забезпечити за рахунок власних (позикових і (або) залучених) коштів фінансування реконструкції об`єкта в повному обсязі; після закінчення реконструкції і введення в експлуатацію об`єкта, за умови повного розрахунку за договором, прийняти у власність за актом приймання-передачі від Сторони 1 офісні приміщення, загальною площею 3922,25 кв.м., що розташовані на 2-6 поверсі об`єкту за вищевказаною адресою (1 черга) - (а.с.108-118 том 1).

Отже, із вищенаведеного аналізу норм договору на участь у будівництві, можна дійти висновку, що метою та предметом укладення вищенаведеного договору було придбання позивачем майнових прав на нерухоме майно (офісні приміщення загальною площею 3922,25 кв.м), тобто, за його змістом та суттю наведений договір є договором купівлі-продажу майнових прав у контексті положень ст.ст.655,656 ЦК України.

Таким чином, у даному випадку слід дійти висновку, що для цілей об`єкту оподаткування ПДВ операції із реалізації майнових прав на нерухоме майно є операції з реалізації (постачання) таких майнових прав.

У відповідності до підпунктів «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податків з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 ПК України розташоване на митній території України.

За приписами п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів, послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- дата зарахування коштів від покупця замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що датою виникнення податкових зобов`язань з реалізації (постачання) майнових прав за договором на участь у будівництві від 01.11.2019р. №01112019-П, який за своїм змістом та суттю є договором купівлі-продажу майнових прав, визначається за правилом «першої події» (зарахування коштів позивачем на рахунок ТОВ з ІІ «Т.П.Петролеум» у відповідності до вимог п.187.1 ст.187 ПК України.

При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються аргументи відповідача, викладені у акті перевірки, стосовно того, що контролюючим органом правомірно визначено вищевказаний договір як довгостроковий відповідно до п.187.9 ст.187 ПК України, оскільки вказаний договір є договором виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва – орієнтовна дата передачі офісних приміщень за актом приймання-передачі 30.04.2021р. (п.2.6 договору), оскільки жодних доказів на підтвердження наведеному, суду відповідачем не надано.

Окрім того, судом враховується і те, що у відповідності до вимог п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017року у ЄПРН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Також, контролюючий орган наділений повноваженнями на зупинення реєстрації податкових накладних у ЄРПН в порядку проведення їх моніторингу згідно до вимог ст.201 ПК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що за умови, коли виписані податкові накладні ТОВ з ІІ «Т.П.Петролеум» на підставі договору на участь у будівництві №01112019-П від 01.11.2019р. були зареєстровані контролюючим органом у ЄРПН без зупинення їх реєстрації у ЄРПН, що свідчить про те, що вони пройшли відповідний моніторинг, а відповідно, інформаційні системи контролюючого органу не виявили ризикових факторів для зазначених операцій, тому у позивача, як покупця майнових прав за вказаних договором, було наявне беззаперечне не тільки право, а й обов`язок на включення відповідних сум до податкового кредиту, виходячи з аналізу норм ст.ст. 187, 198, 201 ПК України.

З огляду на викладене, висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.187.9 ст.187, п.198.2 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України у наведеній частині є необґрунтованими, протиправними та спростовуються вищенаведеними доводами.

Згідно до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом – ч.1 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, представником відповідача (контролюючого органу) у ході судового розгляду справи не доведено жодними належними, достовірними та допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням встановлених обставин у даній справі та аналізу вищенаведених норм податкового законодавства.

Є безпідставними та відхиляються судом доводи представника відповідача з приводу того, що у ході поточної та попередньої перевірки, документів щодо підтвердження використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях позивачем не надано, акт приймання-передачі офісних приміщень не надавався, з урахуванням того, що за умовами договору, орієнтовна дата передачі офісних приміщень за актом приймання-передачі 30.04.2021р. (п.2.6 договору), з огляду на те, що доказів того, що посадовими особами відповідача такі документи вимагались від позивача у спосіб та у порядку, встановленому податковим законодавством, представником відповідача суду не надано, відповідна копія запиту посадової особи контролюючого органу, адресована позивачеві, проаналізована судом, необхідності надання саме таких документів до перевірки не містить (а.с.98 том 1).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 01.06.2021р. обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорювані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 23.06.2021р., прийнятого на підставі вищевказаних висновків, підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 22700 грн. понесені позивачем згідно платіжного доручення №3307 від 29.09.2021р. (а.с.15 том 1, а.с.62 том 3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 205, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційні облікові системи» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000168/32-00-07-01-03-32, №000167/32-00-07-01-03-32 від 23.06.2021р. – задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №000168/32-00-07-01-03-32, №000167/32-00-07-01-03-32 від 23.06.2021р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (49000, м. Дніпро, проспект Поля Олександра, будинок 57; код ЄДРПОУ 43968079) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційні облікові системи» (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. В`ячеслава Липинського, будинок 18, офіс 302; код ЄДРПОУ 39770806) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 22700 грн. 00 коп. (двадцять дві тисячі сімсот гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено – 17.12.2021р.

Суддя С.О. Конєва