Рішення № 102176188, 13.12.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/4388/20

Пров. №2/766/3822/21

13 грудня 2021 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Савчук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовом, в якому просив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації-виконавчому органі сільської, селищної або міської ради, сільській голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради; покласти судові витрати на відповідачів.

В обгрунтування позову вказано, що 17.10.2016 р. АТ КБ "Приватбанк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, загальною площею 33,90 кв.м, житловою площею 17,19 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 25.07.2016 р., що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2298. Після отримання права власності на вищевказану нерухомість, банком здійснено намагання отримання доступу до житла, однак, перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому відповідачів. На виконання вимог ч.1 ст. 109 ЖК УРСР, банком направлено відповідачам письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак, останніми законні вимоги банку проігноровані та нерухомість не була передана банку у вільне користування, внаслідок чого, банк змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27.03.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 10.03.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи у відсутність, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідачі в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини не явки суд не повідомляли, відзив не подавався.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи, ухваливши заочне рішення.

За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №177635779 від 15.08.2019 р., право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - 17.10.2016 року зареєстровано за ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі договору іпотеки, серія та номер 2298, виданий 25.07.2016 р., видавник приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримова Н.С. (арк. справи 5). Крім того, за вказаною інформацією встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були співвласниками спірної квартири з 13.02.2007 р. на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 виданого 13.02.2007 р. Фондом комунального майна м. херсона, згідно з розпорядженням №21493-ж.

Згідно довідки ТОВ "Україна", за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (арк. справи 8).

17.02.2020 року АТ КБ "Приватбанк" на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслано вимогу, у якій повідомлено про отримання банком у власінсть квартири та запропоновано звернутися до банку для укладення договору оренди нерухомого майна. В разі не укладення договору, банк вимушений буде звернутися до суду за захистом своїх прав щодо стягнення плати за користування чужим майном, збитків. На виконання положення ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР в разі недосягнення згоди щодо оренди майна. АТ КБ "Приватбанк" вимагає разом з усіма членами сім`ї та іншими мешканцями протягом 30 днів з моменту отримання даної претензії добровільного звільнення зазначеного приміщення із одночасним зняттям з реєстраційного обліку (арк. справи 6).

На підтвердження факту надіслання вказаної вимоги, банком до позову додано реєєстр згрупованих рекомендованих листів (арк. справи 7), однак, доказів отримання/неотримання відповідачами вказаної вимоги матеріали справи не містять.

Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК Української РСР).

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року (провадження № 6-1731цс16) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 725/3754/17-ц (провадження № 61-1906св19).

При вирішенні питання щодо надання чи ненадання мешканцям житлового приміщення, які підлягають виселенню з іпотечного майна, іншого житлового приміщення, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява N 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів".

Таким законом у виниклих у справі правовідносинах єстаття 109 ЖК Української РСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг"внесено зміни достатті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Частина другастатті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і нормастатті 109 ЖК Української РСР.

Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти.

Позивачем до позовної заяви не додані кредитний договір та договір іпотеки.

З інформаційної довідки з державного реєстру №177635779 від 15.08.2019 р. встановлено, що спірне нерухоме майно набуто відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 виданого 13.02.2007 р. Фондом комунального майна м. Херсона, згідно з розпорядженням №21493-ж, що свідчить про набуття права власності на квартиру не за кредитні кошти.

Позивачем не надано доказів того, що квартира, за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за рахунок кредиту, забезпеченого Іпотекою саме цього житла.

Крім того, при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя ПАТ КБ «Приватбанк», було обізнано про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавям, зокрема про наявність відповідних речових прав останньіх. Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника квартири обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) тавід 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Подібні висновки висловлені Верховний Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі №640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є, показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відпровідно до ст. 77-78 ЦПК України суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з того, що позивачем не надано доказів того, що об`єкт нерухомого майна було придбано за кредитні кошти, надані АТ КБ "Приватбанк", а тому, виселення відповідачів із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, не можливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК УРСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням.

При цьому сама по собі втрата відповідачами права власності на квартиру, не має наслідком втрати право користування ним, оскільки позивач не арґументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення, ні співмірність такого виселення відповідній меті.

В матеріалах позову відсутні відомості про надання відповідачам іншого житлового приміщення, згідно вимог ч.2 ст.109 ЖК Української РСР та ст.ст.39,40 Закону «Про іпотеку».

Суд констатує, що втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, та якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).

Крім того, суд звертає увагу, що іпотекодавцем спірного нерухомого майна з 27.05.2016 р. є ТОВ "ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ", який жодним чином не залучений до участі у справі.

Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, зміст правовідносин сторін, позицію, неодноразово підтриману Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення,дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другоюстатті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.

Рішення в повному обсязі складено 23 грудня 2021 року.

На підставі викладеного, ст.ст. 6-13, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про виселення відмовити в повному обсязі.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Херсонського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Якщо повне рішення не були вручено у день його складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Херсонського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СуддяО. В. Ус