Рішення № 102164250, 22.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 року м. Київ № 826/7490/17

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Голови Голосіївського районного суду м. Києва

Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві

третя особа Державна судова адміністрація України

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Голови Голосіївського районного суду м. Києва, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, третя особа: Державна судова адміністрація України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ В.о. Голови Голосіївського районного суду м. Києва №27-ОС від 10.05.2017 року про відрахування судді ОСОБА_1 з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва;

- зобов`язати Голову Голосіївського районного суду м. Києва поновити ОСОБА_1 на посаді судді Голосіївського районного суду м. Києва.

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2017 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у справі № 800/506/16 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 24.09.2016 року №409/2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року зупинено провадження у адміністративній справі № 826/7490/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Голосіївського районного суду м. Києва про поновлення на роботі - до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі № 800/506/16 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 24.09.2016 року № 406/2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 19.09.2019 року поновлено провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На обґрунтування заявлених вимог позивач стверджує, що вважає Наказ №37-ОС Про відрахування судді ОСОБА_1 є незаконним та порушує його право на працю, а тому має бути скасованим.

Відповідач позов не визнав, у відзиві зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та передчасними, при цьому права позивача порушені не були, а тому підстав для задоволення позову відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 14.02.2011 № 209/2011 «Про призначення суддів» Позивача було призначено на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва строком на 5 років.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) прийняла рішення від 22.09.2015 № 2378/дп-15, яким вирішила направити до Вищої ради юстиції висновок щодо встановлених фактів, які свідчать про порушення Позивачем присяги, а також рекомендувати Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення позивача з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва з підстав, передбачених п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (порушення суддею присяги).

Вищою радою юстиції прийнято рішення від 17.03.2016 № 586/0/15-16 про внесення Президентові України подання про звільнення Позивача з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва.

Указом Президента України від 24.09.2016 № 409/2016 «Про звільнення судців» (далі - Указ № 409/2016) Позивача було звільнено з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги.

На підставі Указу № 409/2016 В.о. голови Голосіївського районного суду міста Києва було видано наказ від 10.05.2017 № 37-ОС (далі - Наказ № 37), яким Позивача було відраховано зі штату Голосіївського районного суду міста Києва у зв`язку зі звільненням з посади судці.

Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, при розгляді якого, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями статті 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Спеціальним законодавством, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій та статус суддів».

За змістом пункту 1 частини п`ятої статті 48 вказаного Закону незалежність судді забезпечується, з-поміж іншого, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення і припинення повноважень.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Конституції України судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Згідно зі статтею 111 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), чинного на час виникнення спірних правовідносин, суддя суду загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Частинами третьою, п`ятою статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

Відповідно до частини третьої статті 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Частиною восьмою статті 216-1 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» передбачено, що рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою Верховної Ради. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України, - щодо кожного судді окремо.

Указом Президента України №503/97 від 10 червня 1997 року «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» передбачено, що акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Згідно з частиною першою статті 7 зазначеного Указу Президента акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Судом встановлено, що не погоджуючись із Указом № 409/2016, Позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом про визнання незаконним та скасування Указу № 409/2016.

Відповідно до пп. 5 п. 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, 02.01.2018 справу № 800/506/16 передано до Верховного Суду.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.04.2019 у справі № 800/506/16 визнано протиправним та скасовано Указ № 409/2016 в частині звільнення Позивача з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Разом з тим, постановою Вищого адміністративного суду України від 30.05.2016 у справі № 800/125/16 скасовано рішення ВККС від 22.09.2015 № 2378/дп-15.

Постановою Верховного Суду України від 01.11.2016 скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 30.05.2016, справу передано на новий судовий розгляд до цього ж суду.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 15.03.2017 у справі №800/125/16 визнано незаконним і скасовано рішення ВККС від 22.09.2015 року №2378/дп- 15 про направлення до Вищої ради юстиції висновку щодо встановлених фактів, які свідчать про порушення Позивачем присяги.

Постановою Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №800/125/16 (800/624/16), А/9901/58/18 відмовлено в задоволенні заяви Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 15.03.2017.

Також, Рішенням Верховного Суду від 02.08.2018, залишеним без змін постановою Великої Палати Верхового Суду від 29.11.2018 у справі № 800/235/16 (П/9901/79/18) визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 17.03.2016 №586/0/15-16 про внесення подання Президенту України про звільнення Позивача з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва за порушення присяги.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання незаконним та скасувати наказ В.о. Голови Голосіївського районного суду м. Києва №27-ОС від 10.05.2017 року про відрахування судді ОСОБА_1 з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва, суд зазначає наступне.

В період з 02.11.2015 року по 25.07.2018 року Позивач у відповідності де ч. 7 ст. 179 КЗпП України перебуває у відпустці по догляду за своїм сином до досягнення ним трирічного віку, що підтверджується наказом №256-В від 02 листопада 2015 року.

В цей же період, а саме - 10.05.2017 року було видано наказ №37-ОС про звільнення Позивача.

Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб) містить роз`яснення, що прі» розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, Адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальна нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (КЗпП) та інших законів України, у яких визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до ч. З, 7 ст. 179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від Об листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. З ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Аналогічна позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України у справі №К/9991/73209/11 віл 20.02.2015 року.

Серед іншого цивільна та адміністративна палата Верховного Суду України 21.05.2014 року висловили правову позиції №б-33цс14 наступного змісту:

«Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення у період перебування працівника у відпустці.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі».

В силу ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи вищевикладене та враховуючи рішення та постанови Верховного Суду суд приходить до правового висновку про необхідності задоволення позовної вимоги в частині визнання незаконним та скасувати наказ В.о. Голови Голосіївського районного суду м. Києва №27-ОС від 10.05.2017 року про відрахування судді ОСОБА_1 з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб є завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Саме по собі судове рішення про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, не відновлює порушеного права позивача на прийняття відповідачем вмотивованого рішення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відтак суд, дійшов правового висновку про необхідність задоволення позовної вимоги повивача, щодо зобов`язання поновити ОСОБА_1 на посаді судді Голосіївського районного суду м. Києва.

гідно з вимогами ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На даний час з метою ефективного захисту прав Позивача та відновлення його порушеного права, виникла необхідність збільшити позовні вимоги шляхом заявлення вимоги про виплату Позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, правила обрахунку середнього заробітку визначені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до абз. З п. 2 p. II Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 10 p. IV Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Як зазначено в позовній заяві, Позивача звільнено зі штату суду з 10.05.2017 року наказом В.О. голови Голосіївського районного суду м. Києва №37-ОС.

Тобто, розрахунковим періодом для визначення розміру виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є 11.05.2017 року - 22.12.2021 року.

Отже, загальний строк вимушеного прогулу становить 1157 робочих дня.

У відповідності до п.8 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 23 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 p., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 p., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно ст. 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року (в редакції станом на 10.05.2017 року) суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

- вислугу років;

- перебування на адміністративній посаді в суді;

- науковий ступінь;

- роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч. З ст. 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року (в редакції станом на 10.05.2017 року) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до п. З Прикінцевих та перехідних положень Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 року мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Тобто, посадовий оклад Позивача станом на березень та квітень 2017 року (за два місяці до звільнення) становив 16 000.00 гривень.

Згідно ч. 5 ст. 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року (в редакції станом на 10.05.2017 року) суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше ЗО років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Так, Позивач призначений на посаду судді Указом Президента України від 14 лютого 2011 року №209/2011 та звільнений з посади судді 24 вересня 2016 року Указом Президента України №409/2016, отже стаж роботи на посаді судді становить 5 років та 7 місяців.

Тобто, доплата за вислугу років Позивача станом на березень та квітень 2017 року (за два місяці до звільнення) становила 20% від посадового окладу - 3 200. 00 гривень.

Відповідно до ч. 7 ст. 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року (в редакції станом на 10.05.2017 року) суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Позивач має науковий ступінь кандидата юридичних наук.

Тобто, доплата за науковий ступінь кандидата юридичних наук Позивача станом на березень та квітень 2017 року (за два місяці до звільнення) становила 15% від посадового окладу - 2 400.00 гривень.

Враховуючи вищевикладене та сумуючи складові суддівської винагороди, суддівська винагорода та середньомісячна заробітна плата Позивача станом на березень та квітень 2017 року (за два місяці до звільнення) становила 21 600.00 гривень (16 000,00+3 200,00+2 400,00).

Заробітна плата за два місяці роботи (березень 2017 року, квітень 2017 року) до дати звільнення становила 43 200,00 гривень.

Кількість робочих днів у березні 2017 року - 22, а у квітні 2017 року - 19.

Середньоденний заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням складає: 1 053 гривні 66 копійок (43200/41(22+19)).

Відповідно до вимог п. 10 p. IV Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення

Згідно з пп. б п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» в абзаці другому пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Відомості Верховної Ради України, 2017 p., N 2, ст. 25) слово та цифри « 1600 гривень» замінити словами та цифрами «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року».

З огляду на зазначене, з 1 січня 2018 року посадовий оклад суддів (до проходження кваліфікаційного оцінювання і після його проходження) встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становить 1 762 гривні Відповідно до п. З Прикінцевих та перехідних положень Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 року мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1 921 гривня.

16 жовтня 2019 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування», яким пп. 16 п. 1 p. 1 визначено п. 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року (до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування» пп. 16 п. 1 p. 1 цього закону набирає чинності з 01.01.2020 року.

Тобто, починаючи з 01.01.2020 року розмір суддівської винагороди визначається ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року, яка передбачає, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; до базового розміру посадового окладу, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб; суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 5 років - 20 відсотків посадового окладу. В той же час, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року становить 2102 гривні.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року становить 2270 гривні.

Відповідно до розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №2224-к від 18.09.2019 року ОСОБА_1 призначено з 19.09.2019 року на посаду радника Першого заступника Голови Верховної Ради України дев`ятого скликання ОСОБА_2 , де загальна сума заробітної плати ОСОБА_1 становить 21 420,00 гривень, а середньоденний заробіток 996,28 гривень

З огляду на зазначене розмір відшкодувань ОСОБА_1 , починаючи з 19.09.2019 року визначається як різниця між середнім заробітком та заробітною платою, що отримана ним на посаді радника.

Отже, сума загального середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 11.05.2017 року по 22.12.2021 року складає: 172 800,24 + 289 755,00 + 474 147,50 + 337 593,02 + 64 822,32 + 519 537,37 + 566 748,56 = 2 425 404,01 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх дій.

З огляду на зазначене, позовні вимоги заявлені позивачем на розгляд адміністративного суду є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Голови Голосіївського районного суду м. Києва (03127, м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, 14а), Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 26268059), третя особа: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ В.о. Голови Голосіївського районного суду м. Києва №27-ОС від 10.05.2017 року про відрахування судді ОСОБА_1 з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва.

3. Зобов`язати Голову Голосіївського районного суду м. Києва поновити ОСОБА_1 на посаді судді Голосіївського районного суду м. Києва з 11.05.2017 року.

4. Стягнути зі Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 26268059) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 425 404,01 грн. (два мільйони чотириста двадцять п`ять тисяч чотириста чотири гривні 01 копійка).

5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Голосіївського районного суду м. Києва та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - 21 600,00 грн (двадцять одна тисяча шістсот гривень 00 копійок) допустити до негайного виконання.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя І.А. Качур