Рішення № 102163582, 13.12.2021, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4275/21

провадження №2/619/1462/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

13 грудня 2021 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого – суддіБолибока Є.А.за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.

Справа № 619/4275/21

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

представник позивача – адвокат Остропілець В.І.;

відповідач: ОСОБА_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 ;

відповідач: ОСОБА_4 ;

відповідач: Солоницівська селищна рада;

третя особа: ОСОБА_5 ;

третя особа: ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позовпро визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії.

Стислий виклад позиції позивача.

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області, в якому після уточнення просив: визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_7 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про відмову у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яке оформлено довідкою Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області № 02-21/659 від 14.08.2020; зобов`язати Солоницівську селищну раду Харківського району Харківської області зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Солоницівську селищну раду Харківського району Харківської області зняти ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Солоницівську селищну раду Харківського району Харківської області зняти ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що в період з грудня 2017 року по лютий 2018 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 були укладені наступні договори: договір дарування частки житлового будинку від 11.12.2017, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачовою І.В. за реєстр. № 2463; договір купівлі-продажу частки житлового будинку від 19.12.2017, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачовою І.В. за реєстр. № 2545; договір купівлі-продажу частки житлового будинку від 24.02.2018, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачовою І.В. за реєстр. № 329. За даними договорами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 набули право власності на житловий будинок розташований за адресую: АДРЕСА_1 , про що свідчать Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. В даному житловому будинку були зареєстровані інші люди, які не є власниками даного житлового будинку або частки в ньому, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В серпні 2020 року ОСОБА_1 , звернувся через Центр надання адміністративних послуг до Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області з заявою щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на підставі відчуження вищезазначеного житлового будинку і зміни власників. 14.08.2020 Вільшанською селищною радою Дергачівського району Харківської області було прийнято рішення про відмову у знятті з реєстрації місця проживання вищевизначених осіб. Дане рішення про відмову у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , було оформлено Довідкою № 02-21/659 Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області сформованою 14.08.2020. На даний час Вільшанська селищна рада Дергачівського району Харківської області відповідно до загально доступної інформації яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - перебуває в стані припинення з 15.12.2020 року, номер запису - 1004561270010000666. На підставі вищевикладеного та відповідно до норм Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020 року та Розпорядження КМУ «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області» від 12.06.2020 року Вільшанська селищна рада Дергачівського району Харківської області ввійшла у склад Солоницівської ОТГ. Тобто функції Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області як владного органу зараз виконує - Солоницівська селищна рада Харківського району Харківської області. ОСОБА_1 зазначає, що право власника будинку на користування жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок (квартиру). Із припиненням права власності на житло, втрачається й право користування таким жилим приміщенням.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

30 серпня 2021 року ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху.

13 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дворічанської райдержадміністрації Харківської області, в якому просив: визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_7 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про відмову у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яке оформлено довідкою Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області № 02-21/659 від 14.08.2020; зобов`язати Вільшанську селищну раду Дергачівського району Харківської області зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Вільшанську селищну раду Дергачівського району Харківської області зняти ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Вільшанську селищну раду Дергачівського району Харківської області зняти ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

15 вересня 2021 року ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху.

29 вересня 2021 року позивачем було усунені недоліки позовної заяви.

21 жовтня 2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 10 год 00 хв 16 листопада 2021 року. Направлено відповідачам копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачам подати до суду відзив на позов в строк до 10 листопада 2021 року.

16 листопада 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 год 00 хв 13 грудня 2021 року.

У судове засідання відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення судові повістки їм були вручені 20 листопада 2021 року.

Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, його представник – адвокат Остропілець В.І. подала до суду заяву, в якій позов притримала у повному обсязі, просила справу розглядати у її відсутність, у разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечувала проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися в судове засідання та не подали відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 108254950 від 19.12.2017 ОСОБА_1 належить ј частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого 19 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачовою І.В. за реєстровим № 2545.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 10823998 від 19.12.2017 ОСОБА_5 належить ј частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; на підставі договору дарування частки житлового будинку, посвідченого 11 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачовою І.В. за реєстровим № 2463.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 108254171 від 19.12.2017 ОСОБА_1 належить ј частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; на підставі договору дарування частки житлового будинку, посвідченого 11 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачовою І.В. за реєстровим № 2463.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 115230722 від 24.02.2018 ОСОБА_1 належить ј частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого 24 лютого 2018 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачовою І.В. за реєстровим № 329.

14 серпня 2020 року Вільшанський селищний голова листом № 0221/659 повідомив ОСОБА_1 , що орган реєстрації місця проживання виконавчого комітету Вільшанської селищної ради відмовляє у знятті з реєстрації місця проживання перелічених у заяві осіб, тая як особа не подала необхідні документи та інформацію, передбачену ст. 91 ч.1 п. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Відповідно до довідки Солоницівської селищної ради від 11.10.2021 № 02-22/4228, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Солоницівської селищної ради від 11.10.2021 № 02-22/4226, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Солоницівської селищної ради від 11.10.2021 № 02-22/4227, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Щодо позовних вимог про скасування рішення про відмову у знятті з реєстрації місця проживання відповідачів та зобов`язати Солоницівську селищну раду Харківського району Харківської області зняти відповідачів з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

З листа Вільшанського селищного голови від 14 серпня 2020 року № 0221/659 вбачається, що ОСОБА_1 органом реєстрації місця проживання відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання відповідачів, так як ним не подано необхідних документів та інформації, передбаченої ст. 91 ч.1 п. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Частиною першою статті 91 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»від 11 грудня 2003 року №1382-IV, яка була чинною на момент звернення ОСОБА_1 , було визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Статтею 7 вказаного Закону, яка була чинною на момент звернення ОСОБА_1 , було визначено перелік документів, на підставі яких відповідним органом здійснювалося зняття з реєстрації місця проживання особи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним до органу реєстрації місця проживання були подані всі передбачені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документи або інформація.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.

Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Зв`язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).

В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов`язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов`язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, вимоги позивача про скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії є недоведеними.

У зв`язку з викладеним, відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 (провадження № 61-9591св19).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Згідно довідок Солоницівської селищної ради від 11.10.2021, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 33 своєї Постанови №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року дав судам роз`яснення, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

З поданих позивачем документів, вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є співвласником спірного житлового будинку.

Частиною першою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

При цьому, з даним позовом до суду звернувся лише ОСОБА_1 , а власники інших часток не зверталися до суду.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20).

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 686/26093/19-ц(провадження № 61-16974св20) Верховний Суд вказав, що будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

З відомостей ГУ ДМС України в Харківській області вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 зареєстрована 15 червня 2002 року, ОСОБА_2 – 30квітня 2009 року, ОСОБА_3 – 11серпня 1993 року.

Судові повістки та відповідні документи, які були надіслані судом на вказану адресу, отримані особисто відповідачами.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом установлено, що відповідачі зареєстровані у спірному житловому будинку доволі тривалий час.

У матеріалах справи відсутні відомості щодо належних відповідачам об`єктів нерухомого майна.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, які зазначені у позовній заяві, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.

Отже, позивачем не доведено, що порушені його права у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і її права, як співвласника житлового будинку, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суд відмовляє у визнані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , такими, що втратили право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; паспорт НОМЕР_4 .

Відповідач: Солоницівська селищна рада, місце знаходження: Харківська область, Харківський район, смт Солоницівка, вул. Визволителів, буд. 6; код в ЄДРПОУ 04398821.

Третя особа: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа: ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 .

Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.

Суддя Є. А. Болибок