Рішення № 102161552, 22.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 року м. Київ №640/28243/20

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у місті Києвіпроскасування вимоги,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), у якому просить суд:

- скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-247684-17 від 13.05.2019;

- зобов`язати Головне управління Держаної податкової служби України у м Києві, правонаступником якого є Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (із усіма правами та обов`язками попередника) у відповідності до вимог частини 1 розділу IV «Зняття з обліку платників єдиного внеску - юридичних осіб (відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців» Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162 (з подальшими змінами та доповненнями) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2015 року за №1553/26330 внести до реєстру страхувальників запис про припинення платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (податковий номер: або номер картки застрахованої особи: НОМЕР_1 ), через відсутність відповідного реєстраційного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на 00 годин 00 хвилин 13.05.2019 будь-яких записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на ім`я ОСОБА_1 із ідентифікаційним номером 2769101690 - немає, а тому податкова вимога є незаконною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві як ФОП на загальній системі оподаткування, таким чином, в інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 року та щоквартальні нарахування за І квартал 2018 - IV квартал 2020 в розмірі мінімального страхового внеску, згідно обраної системи оподаткування, а саме за: - за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн.; - за I-IV квартали 2018 в сумі 9 828,27 грн.; - за I-IV квартали 2019 рік в сумі 11 016,72 грн.; - за І- III квартал 2020 рік в сумі 6295,30 грн. Так як сплата по єдиному внеску платником не здійснювалась, на момент надання відзиву в інтегрованій картці ОСОБА_1 обліковується недоїмка. Засобами інформаційної системи органів ДПС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.05.2019 № Ф-247684-17 та направлено платнику. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, які не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

ГУ ДПС у м. Києві складено 13.05.2019 податкову вимогу №Ф-247684-17 У, якою вимагається сплатити недоїмку у розмірі 21 030,90 грн., зі сплати єдиного внеску.

Позивач наголошує, що він не зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-247684-17 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Що стосується позовної вимоги позивача про скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-247684-17 від 13.05.2019, то суд зазначає наступне.

За доводами позивача, останній був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року, що відповідачем не спростовано.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином визначення наявності у позивача статусу фізичної особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску.

З цією метою суд враховує, що 01.07.2004 набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 № 755-IV. Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ст. 3 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Статтею 4 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст. 5 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 16 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004)).

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Частина перша статті 42 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) передбачала, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст. 43 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Водночас в силу приписів ч. 5 ст. 43 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов`язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною 3 ст. 46 Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.

Пунктом 2 розділу VIII «Прикінцевих положень" Закону від 15.05.2003 № 755-IV (станом на 01.07.2004) було визначено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

01.07.2010 було прийнято Закон України № 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання (далі - Закон від 01.07.2010 № 2390 - VI)

Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону від 01.07.2010 № 2390 - VI:

- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (п. 2).

- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (п. 3).

- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п.4).

З наведеного можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для збереження статусу фізичними особами, зареєстрованими до 01.07.2004 як суб`єктами підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас суд зазначає, що Законом від 15.05.2003 № 755-IV не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

Відтак, на думку суду, після набрання 01.07.2004 чинності Законом від 15.05.2003 № 755-IV позивач автоматично не набув статусу фізичної особи - підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинив передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

Суд зазначає, що статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Відсутність офіційного підтвердження статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом від 15.05.2003 № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 по справі № 260/81/19.

Крім того відповідачем не надано доказів, які б свідчили про збереження статусу фізичної особи підприємця у позивача. Відповідачем не надано доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону № 2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.

За таких обставин, суд критично оцінює аргументи відповідача щодо наявності у позивача статусу фізичної особи - підприємця і, як наслідок, платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, враховуючи, що відповідачем не надано доказів того, що позивач є платником єдиного внеску у відповідності до Закону від 08.07.2010 № 2464-VI, оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-247684-17 від 13.05.2019 є протиправною та підлягає скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держаної податкової служби України у м Києві, правонаступником якого є Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (із усіма правами та обов`язками попередника) у відповідності до вимог частини 1 розділу IV «Зняття з обліку платників єдиного внеску - юридичних осіб (відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців» Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162 (з подальшими змінами та доповненнями) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2015 року за №1553/26330 внести до реєстру страхувальників запис про припинення платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (податковий номер: або номер картки застрахованої особи: НОМЕР_1 ), через відсутність відповідного реєстраційного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів владивідповідноїдержави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02), рішення "Айдин (Aydin) проти Туреччини" від 22 вересня 1997 року, та "Кайя (Kaya) проти Туреччини" від 19 лютого 1998 року».

Частиною четвертою статті 32 Конституції обумовлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

З огляду на вище наведе, враховуючи ту обставину, що відповідачем безпідставно прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ позивачу, то ефективним способом захисту позивача у даному випадку є задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання Головного управління Держаної податкової служби України у м Києві, правонаступником якого є Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (із усіма правами та обов`язками попередника) у відповідності до вимог частини 1 розділу IV «Зняття з обліку платників єдиного внеску - юридичних осіб (відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців» Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162 (з подальшими змінами та доповненнями) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2015 року за №1553/26330 внести до реєстру страхувальників запис про припинення платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (податковий номер: або номер картки застрахованої особи: НОМЕР_1 ), через відсутність відповідного реєстраційного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (N 23759/03 та N 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic"N 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy N 33202/96).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70 - 71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява N 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява N 33202/96, пункт 120. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява N 55555/08, пункт 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява N 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення та правомірності своїх дій, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.

Скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-247684-17 від 13.05.2019.

Зобов`язати Головне управління Держаної податкової служби України у м Києві, правонаступником якого є Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (із усіма правами та обов`язками попередника) у відповідності до вимог частини 1 розділу IV «Зняття з обліку платників єдиного внеску - юридичних осіб (відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців» Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162 (з подальшими змінами та доповненнями) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2015 року за №1553/26330 внести до реєстру страхувальників запис про припинення платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (податковий номер: або номер картки застрахованої особи: НОМЕР_1 ), через відсутність відповідного реєстраційного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені ним судові витрати у розмірі 1816,00 грн. (одну тисячу вісімсот шістнадцять грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа