Рішення № 102161182, 22.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Київ №640/30272/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3880 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення із позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні - невиплату на день виключення із списків ВЧ А3880 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рр.;

- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з період з 06.08.2019 по 30.10.2020 у розмірі 230239,76 грн. без утримання із зазначеної суми ПДФО та єдиного соціального внеску.

Підстави позову: на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №420/490/20 відповідач нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки в сумі 35706,91 грн., які надійшли на рахунок позивача у банку 30.10.2020. Згідно із ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки з розрахунком із 05.08.2019 по 30.10.2020 у сумі 230239,76 грн. (452 дні х 509,38 грн.), підлягає сплаті на користь позивача.

Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити в позові з тих підстав, що військовослужбовці при проходженні ними служби отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату, тому на позивача не поширюються положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, зважаючи на таке.

Позивач звільнений з військової служби в запас та з 05.08.2019 виключений із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 №420/490/20, яке набрало законної сили 26.08.2020, визнано протиправною бездіяльність ВЧ А3880 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019рр. та зобов`язано ВЧ А3880 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019рр.

Згідно з копією відомості розподілу витрат на виконання цього рішення суду 30.10.2020 позивачу (табельний №3386506536) виплачено заробітну плату в сумі 35706,91 грн.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 і Верховний Суд у постанові від 19.07.2021 у справі №340/400/20 у подібних спірних правовідно-синах висловили висновки про те, що норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України як загальні поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відхиляє відзив відповідача, оскільки він не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосовності ст.ст. 116, 117 КЗпП України до військовослужбовців.

Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено не у день його виключення із списків особового складу і всіх видів грошового забезпечення, то наявні підстави для застосування положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання про застосування наслідків, передбачених ст.ст. 116, 117 КЗпП України, у контексті належного до виплати позивачу розміру середньомісячного заробітку, суд враховує висновки Верховного Суду України у постановах від 27.04.2016 №6-113цс16 і від 24.10.2011 №6-39цс11 та Верховного Суду у постановах від 01.04.2020 №761/16407/15-ц, від 26.06.2020 №761/9584/15-ц, від 16.07.2020 у справі №812/1259/17, від 04.09.2020 №260/348/19, від 30.11.2020 №480/3105/19, в яких цими судами застосовано принцип співмірності.

Верховний Суд України у постанові від 24.10.2011 №6-39цс11 зазначив, що для визна-чення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

У справі, яка розглядається:

- розмір грошової компенсації за невикористані 70 днів додаткових відпусток за 2015-2019рр. склав 35706,91 грн.;

- період затримки виплати з 06.08.2019 (перший день після виключення позивача із списків особового складу і видів забезпечення) по 30.10.2020 склав 452 дні;

- не виплата компенсації пов`язана з таким: про виплату компенсації позивач не звертався; відповідач не визнавав право позивача на отримання компенсації; висновок про наявність правових підстав для виплати військовослужбовцям, звільненим з військової служби, компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учасникам бойових дій, зроблено у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яка набрала законної сили 21.08.2019; у подальшому, невиплата відповідачем допомоги пов`язана з розглядом судом справи №420/490/20, позовна заява у якій подана позивачем 23.01.2020;

- про ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивач у позовній заяві не зазначив;

- згідно з довідкою ВЧ А3880 від 17.09.2020 №1525 середньомісячний розмір грошового забезпечення - 15536 грн., середньоденний - 509,38 грн. (31072 грн./61 день);

- розмір середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку з 06.08.2019 по 30.10.2020 становить 230239,76 грн.

Суд вважає заявлену позивачем до стягнення суму очевидно неспівмірною із розміром грошової компенсації; суттю цієї виплати, яка має компенсаційний характер, а не основний; відсутністю майнових втрат позивача за період затримки; перебігом строку звернення до суду; тривалістю розгляду справи і набранням рішенням законної сили.

Суд вважає співмірною і справедливою суму в розмірі 33619,08 грн. (509,38 грн. х 66 днів) з наступного після набрання рішенням суду законної сили по день фактичної виплати, тому вимогу про стягнення з відповідача коштів належить задовольнити у цій частині.

Вимога про визнання протиправними дій щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні не підлягає задоволенню, оскільки не спрямована і не призведе до ефективного захисту порушеного права позивача.

Так, внаслідок неповного розрахунку з позивачем при звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки. Правомірність таких дій відповідача була предметом розгляду у справі №420/490/20, а рішенням суду у цій справі підтверджено і захищено право позивача на отримання грошової компенсації. Фактична виплата позивачу грошової компенсації на виконання рішення суду свідчить про поновлення його порушеного права.

Визнання протиправними дій відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем не вплине на захист права позивача, яке відновлено, а застосування наслідків несвоєчасного розрахунку, передбачених ст. 117 КЗпП України, не потребує визнання його протиправним.

Щодо посилання позивача на п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", то згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі №823/276/16 ці роз`яснення стосуються випадків розгляду вимог про оплату праці, в той час як виплати за ст. 117 КЗпП України є мірою відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. При цьому, відсутність вказівки в резолютивній частині про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів, - не є підставою для невиконання роботодавцем функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановленому законодавством.

Щодо місячного строку звернення до суду, то перебіг цього строку розпочався 31.10.2020 (наступний день після остаточного розрахунку), а позов здано на пошту 30.11.2020, тобто в межах місячного строку. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 11.03.2021 у справі №560/3338/19.

Отже, позов необхідно задовольнити частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", що підтверджується копією посвідчення від 15.12.2015 серія НОМЕР_1 . Інших витрат сторонами не заявлено, тому їх розподіл судом не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 90, 241-246, 257-263 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.

2. Стягнути з Військової частини А3880 на користь ОСОБА_1 33619,08 грн. (тридцять три тисячі шістсот девятнадцять гривень 08 коп.

3. Відмовити у задоволенні позову в іншій частині.

Позивач: ОСОБА_1 ;

АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Військова частина А3880;

067570, Одеська обл., Доброславський район, смт. Чорноморське; ЄДРПОУ 26615087.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Дата рішення є днем складення його у повному обсязі.

Суддя Д.А. Костенко