Рішення № 102160557, 23.12.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року справа № 580/6558/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Черкаській області про стягнення грошового забезпечення за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

31.08.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Управління поліції охорони в Черкаській області(далі - відповідач), в якій, з урахуванням нової редакції позову від 30.09.2021р. просив:

- стягнути з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь позивача грошове забезпечення (заробітну плату) за невикористану відпустку в сумі 17 932,32 (сімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн. 32 копійки.

- стягнути з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь позивача грошове забезпечення (заробітну плату) за невикористану відпустку в сумі 14611,52 грн.

- стягнути з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 264 676,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про звільнення зі служби в поліції, відповідач протиправно не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за 44 днів невикористаної відпустки за 2017 рік, тому грошова компенсація за вказану невикористану відпустку становить в сумі 14611,52 грн. Також позивач вважає, оскільки з дати його звільнення зі служби по дату звернення до суду із цим позовом сплинуло 843 робочих дні, тому відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (невиплата грошової компенсації за 44 днів невикористаної відпустки за 2017 рік) в сумі 264 676 грн. 71 копійки.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.10.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22.11.2021р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що орган поліції охорони не є ні розпорядником, ні одержувачем бюджетних коштів, відповідно не здійснює виплату грошової компенсації поліцейським, які проходять службу в поліції охорони. Також зазначено, що станом на день звільнення позивача зі служби в поліції охорони він мав лише 11 днів невикористаної відпусти за 2018 рік, тому при його звільненні зі служби йому виплачено відповідну грошову компенсацію в сумі 2970 грн. При цьому, вказано, що оскільки залишків невикористаних днів відпусток за період служби позивача в Управлінні поліції охорони в Черкаській області не має, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 264 676 грн. 71 копійку.

23.11.2021р. від представника відповідача додатково надійшли письмові пояснення на позовну заяву, згідно яких представник додатково зазначив про відсутність будь-яких залишків невикористаних днів відпусток за період служби позивача в Управлінні поліції охорони в Черкаській області.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Із матеріалів справи судом встановлено, що позивач у період з 07.11.2015р. по 11.04.2018р. проходив службу в Національній поліції, а саме: у період з 07.11.2015р. по 15.01.2017р., а також у період з 02.06.2017р. по 11.04.2018р. в Управлінні поліції охорони в Черкаській області.

Наказом відповідача від 11.04.2018р. №265 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію». Вказаним наказом передбачено йому виплату компенсацію за 11 діб невикористаної відпустки за 2018 рік.

На заяви позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, відповідач листами повідомляв, що станом на день звільнення його зі служби в поліції охорони він мав лише 11 днів невикористаної відпусти за 2018 рік, тому при його звільненні зі служби йому виплачено відповідну грошову компенсацію в сумі 2970 грн., однак інших залишків невикористаних днів відпусток за період служби позивача в Управлінні поліції охорони в Черкаській області не має.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 14611,52 грн. та необхідності стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 264 676,71 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР 15.11.1996р. (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1)щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А, I групи (ч.1 ст. 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 КЗпП України.

Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону №580-VIII).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 ст. 93 Закону №580-VIII визначено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч. 8-11 ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами 1, 2 ст. 94 Закону №580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016р. (далі - Порядок №260)? ? визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3)щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абз. 7, 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 ст. 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч. 2, 3 ст. 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, яка відступила від попередніх висновків Верховного Суду щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпусток працівниками МВС.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач у період з 07.11.2015р. по 11.04.2018р. проходив службу в Національній поліції, а саме: у період з 07.11.2015р. по 15.01.2017р., а також у період з 02.06.2017р. по 11.04.2018р. в Управлінні поліції охорони в Черкаській області.

Наказами відповідача по особовому складу позивачу надані наступні відпустки:

- наказ Управління поліції охорони в Черкаській області від 01.12.2015р. №7 о/с, відпустка за 2015 рік у кількості 7 діб, з 16.11.2015р. по 22.11.2015р.;

- наказ Управління поліції охорони в Черкаській області від 21.12.2015р. №18 о/с, відпустка за 2015 рік у кількості 8 діб, з 02.12.2015р. по 09.12.2015р.;

- наказ Управління поліції охорони в Черкаській області від 06.05.2016р. №263 о/с, відпустка за 2016 рік у кількості 45 діб (з урахуванням 2 святкових днів), з 19.05.2016р. по 02.07.2016р., однак наказом від 10.06.2016р. №377 о/с відкликаний з відпустки 01.06.2016р., залишок відпустки за 2016 рік становить 30 діб.

Суд звертає увагу, що предметом спору у вказаній справі є невиплата позивачу грошової компенсації за 44 днів невикористаної відпустки саме за 2017 рік, тому суд не надає оцінки іншим періодам використання/не використання позивачем відпусток.

Так, наказом Управління поліції охорони в Черкаській області від 16.01.2017р. №6 о/с позивача з 16.01.2017р. переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, звільнивши позивача з посади інспектора Смілянського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Черкаській області з 16.01.2017р. Залишок невикористаної відпустки за 2016 рік складав 30 діб

У подальшому, наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 02.06.2017р. №148 о/с позивача переведено для подальшого проходження служби до Управління поліції охорони в Черкаській області з 02.06.2017р. Відомостей щодо залишку невикористаної відпустки за період служби позивача в ГУНП в Черкаській області з 16.01.2017р. по 02.06.2017р. у вказаному наказі не зазначено.

Наказом відповідача від 11.04.2018р. №265 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію». Вказаним наказом передбачено йому виплату компенсацію за 11 діб невикористаної відпустки саме за 2018 рік.

Разом з тим, відповідачем не надано до суду будь-яких доказів фактичного використання позивачем відпустки за період проходження ним служби в Управлінні поліції охорони в Черкаській області з 01.01.2017р. по 15.01.2017р., а також з 02.06.2017р. по 31.12.2017р., а також відповідачем не надано доказів виплати позивачу грошової компенсації за невикористання цієї відпустки.

З огляду на викладене, суд зазначає про те, що позивач має право на отримання від відповідача компенсації за невикористану відпустку за період проходження ним служби в Управлінні поліції охорони в Черкаській області з 01.01.2017р. по 15.01.2017р., а також з 02.06.2017р. по 31.12.2017р., тому позов в цій частині позовних вимог підлягає до часткового задоволення.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 264 676 грн. 71 копійки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, суд дійшов висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3151/19).

Відтак лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто, лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Окрім того, суд враховує, що на необхідності проведення остаточного розрахунку, як обов`язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012. Так, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (пункт 2.2 вказаного Рішення).

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №808/307/17, від 09.10.2019 у справі №805/1917/17-а, від 22.01.2020 у справі №620/1982/19, від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

Оскільки у матеріалах адміністративної справи відсутні докази остаточного розрахунку відповідача з позивачем при звільненні щодо виплати йому грошової компенсації невикористаної відпустки за періоди його роботи у відповідача за 2017 рік, тому вказана позовна вимога позивача є передчасною, як наслідок, задоволенню не підлягає.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, з огляду на що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку за період проходження служби з 01.01.2017р. по 15.01.2017р., з 02.06.2017р. по 31.12.2017р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язати Управління поліції охорони в Черкаській області (18008, м. Черкаси, вул. Хоменка, буд. 3/1, код ЄДРПОУ - 40109037) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) грошову компенсацію за невикористану відпустку за періоди проходження служби з 01.01.2017р. по 15.01.2017р. та з 02.06.2017р. по 31.12.2017р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя Марина БІЛОНОЖЕНКО