Рішення № 102160405, 06.12.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року справа № 580/7759/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення часників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3177 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі – ОСОБА_1 , позивач) подав позов до військової частини А3177 (далі – ВЧ А3177, відповідач) в якому просить:

- визнати протиправними дії командування військової частини щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з порушенням чинного законодавства без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди;

- зобов`язати військову частину А3177 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованим та фактично виплаченим розміром грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, враховуючи щомісячну додаткову грошову винагороду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідач під час розрахунку грошової допомоги у разі звільнення з військової служби протиправно не включив до такого розрахунку щомісячну додаткову грошову винагороду, з якої сплачений єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

У червні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок і виплату грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, враховуючи щомісячну додаткову грошову винагороду, однак відповідач повідомив, що грошова допомога у разі звільнення з військової служби нарахована і виплачена без порушень чинного законодавства.

Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16 листопада 2021 року до суду надійшла заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що згідно наказу командира військової частини А3177 (по стройовій частині) від 20.10.2017 № 221 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного взводу, звільненого наказом начальника 3 арсеналу авіаційних засобів ураження від 19 жовтня 2017 року № 16-РС з військової служби у запас, відповідно до частини шостої статті 26 закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з урахуванням частини восьмої цієї ж статті за пунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 20 жовтня 2017 року виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Черкаського ОМВК Черкаської області.

При звільненні з військової служби, під час розрахунку, відповідно до вказаного наказу позивачеві нарахована і виплачена грошова допомога у разі звільнення з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 21 повний прослужений календарний рік, при цьому до розрахунку не взято щомісячну додаткову винагороду в розмірі 2883 грн, яку позивач отримав в останній місяць служби.

Позивач вважає, що вказана додаткова винагорода має бути включена до розрахунку грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою цієї ж статті обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07 листопада 2007 року № 1294 (чинної станом на час звільнення позивача з військової служби) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Постановою КМУ від 13 березня 2013 року № 161 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889” для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) був запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду з жовтня 2015 року у розмірі 1125,75 грн, у січня 2016 року – 3210,60 грн, з лютого 2016 року – 2864,00 грн, у липні 2016 року – 2881,81 грн, з серпня 2016 року по вересень 2017 року – 2883,00 грн.

Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода, була встановлена рішенням Уряду України, виплачувалася позивачеві щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його з військової служби, тобто мала постійний (систематичний) характер.

Як свідчать матеріали справи, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачеві, не включено додаткову грошову винагороду.

Суд ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як розрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки останні 24 місяці перед звільненням на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалися і виплачувалися позивачеві щомісяця, підстави уважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Отже, у зв`язку з тим, що позивач додаткову грошову винагороду отримував щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказана складова повинна включатися до розрахунку грошової допомоги військовослужбовців при звільненні.

За такого правового регулювання та обставин справи суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 50% грошового забезпечення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 квітня 2020 року у адміністративній справі № 820/3719/18 (адміністративне провадження № К/9901/59565/18).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Щодо строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Відповідач, посилаючись на порушення позивачем строку на звернення до суду, обраховує початок перебігу такого строку з моменту виключення позивача зі списків особового складу.

В силу приписів частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз вищезазначених норм свідчить, що процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів не з моментом, коли права особи були порушені, а з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

При цьому судом враховується рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 зі змісту якого слідує, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Отже, поняття грошового забезпечення в даній справі є аналогічним поняттю заробітної плати, тому суд погоджується з доводами позивача, що ним не пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір” та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 122, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії командування військової частини щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з порушенням чинного законодавства без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди;

Зобов`язати військову частину А3177 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованим та фактично виплаченим розміром грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, враховуючи щомісячну додаткову грошову винагороду.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач – військова частина А3177 (19631, Черкаська область, Черкаський район, с. Дубіївка, код ЄДРПОУ 07742822).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 06.12.2021.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК