Рішення № 102159951, 23.12.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23 грудня 2021 р. справа № 520/19254/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до тимчасово виконуючого обов`язки начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба - Бережного Андрія Олександровича, Міністерства оборони України, Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання недійсним контракту від 29.08.2021р. на проходження військової служби (навчання) у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання недійсним контракту від 29.08.2021р. на проходження військової служби (навчання) у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за підписом тво начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба - ОСОБА_2 .

Заявлена вимога умотивована доводами заявника про невідповідність Контракту положенням ст.19 Конституції України, Положенню про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008), про відсутність печатки Міністерства оборони України, про неповне викладення обов`язків курсанта, про укладення Контракту неуповноваженою особою - тво начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба - ОСОБА_2 , помилковим відображення календарної дати підписання.

Відповідач, тво начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба - ОСОБА_2 , про розгляд справи був повідомлений 25.11.2021р. належним чином, правом подати відзив на адміністративний позов не скористався.

Відповідачі, Міністерство оборони України та Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, з поданим позовом не погодились.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначили, що контракт підписаний уповноваженою військовою посадовою особою, форма контракту відповідає законодавству. Стверджували, що 01.10.2021р. даний контракт достроково розірваний та позивач був виключений із списків особового складу Університету. На теперішній час до позивача заявлений позов щодо відшкодування витрата на утримання під час навчання у сумі 18.442,00грн. Наполягали, що позивач в даному разі вчиняє спробу уникнути відповідальності щодо відшкодування витрат на утримання під час навчання. Наголошували, що за фактичних обставин цього спору вступ до Університету був добровільним рішенням (бажанням) позивача та розрив контакту й відрахування також відбулося через бажання позивача. Таким чином правові підстави для визнання контакту не чинним відсутні. Контракт було укладено у чіткій відповідності до вимог законодавства.

Позивач у відповідь на відзив зазначив, що полковник ОСОБА_2 не мав законно отриманих повноважень т.в.о. начальника ХНУПС і в цьому статусі його підпис під контрактом є недійсним. Стверджував, що начальник штабу Університету не мав довіреності від Міністерства оборони України вчиняти цей правочин, що робить контракт недійсним із цих підстав. Додатково зазначив, що п.8 контакту залишився незаповненим. Отже, контракт вважається таким, що не набрав чинності.

Суд, вивчивши доводи позову, відзиву на позов та відповідь на відзив, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені обставини спору полягають у наступному.

За викладеним у позові твердженням, 23.11.2018р. заявник був призваний Полтавським військовим комісаріатом на військову строкову службу.

22.03.2019р. заявник перейшов на військову службу за контактом.

Заявник був зарахований курсантом до штату Університету - ХНУПС на підставі укладеного контакту від 29.08.2021р.

29.08.2021р. між Міністерством оборони України в особі т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба полковника Бережного Андрія Олександровича з одного боку, та громадянином - солдатом ОСОБА_1 , з іншого боку було укладений контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти.

Доказів укладення згаданого контракту поза власною внутрішньою волею людини, під впливом нездоланних чи непереборних обставин, унаслідок помилки чи знаходження у стані омани учасниками спору до матеріалів справи подано не було.

Окрім того, суд зважає на ті обставини, що до міста Харкова заявник прибув самостійно, заяв до органів правопорядку та прокуратури про примушування до підписання (укладення) контракту не подавав.

Судом також не виявлено об`єктивних даних для ототожнення контракту на проходження військової служби з цивільним правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.

Контакт припинив чинність 01.10.2021р. у зв`язку з відрахуванням від подальшого навчання заявника - ОСОБА_1 через небажання продовжувати навчання на підставі власноручно складеного рапорту.

Наказом начальника ХНУПС від 30.09.2021р. №224 заявник був виключений із особового складу Університету.

Стверджуючи про невідповідність Контракту положенням ст.19 Конституції України, Положенню про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008), ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд відмічає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини з приводу проходження громадянином України військової служби унормовані низкою актів законодавства, до яких віднесено, зокрема, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992року № 2232-XII, Статут внутрішньої служби збройних сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008.

Коло та зміст обов`язків та повноважень військових посадових/службових осіб визначено нормами саме Статуту внутрішньої служби збройних сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548- (далі за текстом - Статут).

Згідно з приписами п. 70 Статуту, заступник командира бригади (полку, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання бойових завдань бригадою (полком, окремим батальйоном); за організацію та якість проведення занять з бойової підготовки; за створення навчально-матеріальної бази, вдосконалення та утримання її в справному стані; за спортивно-масову роботу; за підготовку класних спеціалістів; за додержання військової дисципліни та внутрішнього порядку; за організацію пожежної безпеки у бригаді (полку, окремому батальйоні). Заступник командира бригади (полку, окремого батальйону) підпорядковується командирові та є прямим начальником усього особового складу бригади (полку, окремого батальйону), за відсутності командира виконує його обов`язки. У військових частинах, де посада заступника командира бригади (полку, окремого батальйону) не передбачена за штатом, виконання цих обов`язків покладається на начальника штабу.

Отже, у силу дії прямої норми закону начальник штабу органу військового формування (у тому числі і Університету) імперативно автоматично та без будь-якого окремого письмового документа набуває усіх без винятку повноважень командира військової частини за подією фізичної відсутності командира.

Згідно з приписами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти) (п.2). З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання)(п.15). Право на укладення від імені Міністерства оборони України або іншого військового формування контракту про навчання з курсантами надається керівнику вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (п.17). Контракт про навчання укладається з курсантами вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти на час їх навчання у цих навчальних закладах (п.19). Контракт про навчання набирає чинності з дня призначення особи на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (п.23). Контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою. Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби (п.26).

Зі тексту Контракту між заявником та Міністерством оборони України вбачається, що публічна домовленість про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України у якості курсанту вищого військового навчального закладу була досягнута між т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - полковником Бережним Андрієм Олександровичем громадянином України - солдатом ОСОБА_1 .

Контракт фізично підписаний сторонами шляхом проставлення власноручного підпису людини та скріплений відповідної печаткою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Суд відмічає, що наказом т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - Коваленко М.М. від 22.07.2021р. №162 тимчасове виконання обов`язків начальника Університету покладено на начальника штабу-першого заступника начальника Університету - полковника ОСОБА_2 у зв`язку із прийняттям ухвали Київського районного суду м. Харкова від 22.07.2021р.

Звідси слідує, що полковник ОСОБА_2 обіймав військову посаду начальника штабу-першого заступника начальника Університету і тому у силу ст.70 Статуту навіть за відсутності окремого наказу чи розпорядження автоматично підлягав до вступу на посаду начальника Університету і до виконання усіх обов`язків і повноважень за посадою начальника Університету.

У межах даного спору обставина набуття полковником ОСОБА_2 повноважень командира Університету додатково до положень ст.70 Статуту витікає із зазначеного наказу.

При цьому, матеріали справи не містять доказів втрати юридичної сили даним рішенням – наказом.

Із листа-відповіді на запит ОСОБА_3 за підписом т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, генерал-майора Віталія Тюріна від 24.09.2021р. вбачається, що 29.08.2021р. полковник ОСОБА_4 перебував на службі та виконував обов`язки тимчасово виконуючого обов`язки начальника Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, тобто командира Університету.

Посилання позивача на інформацію (адресовану помічнику начальника університету – начальнику фінансово-економічної служби від тво начальника стройової частини відділу персоналу та штабу університету, підполковнику Калуцького від 20.10.2021р.) про те, що тимчасове виконання обов`язків за посадою начальника Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба покладено на генерал-майора ОСОБА_5 наказом Міністерства оборони України від 27.08.2021р. № 103 КП, не спростовує факт виконання полковником ОСОБА_2 29.08.2021р. у якості тимчасово виконуючого обов`язки за посадою начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба ОСОБА_2 , позаяк у силу прямих приписів ст.70 Статуту навіть тимчасова фізична відсутність командира – начальника Університету за місцем дислокації військового формування призводить до набуття повноважень за посадою командира – начальника Університету або першим заступником командира або начальником штабу (тобто уданому конкретному випадку саме полковником ОСОБА_2 , котрий одночасно поєднував обидві військові посади за організаційною структурою штату).

Суд відмічає, що Контракт за формою, змістом, реквізитами повністю відповідає формі 2 Положення, суб`єктивних прав заявника у якості військовослужбовця – курсанта не порушує.

Суд вважає необґрунтованим твердження позивача про те, що Контракт вважається таким, що не набрав чинності, у зв`язку з не проставленням дати набрання чинності у пункті 8 Контракту. Так як в силу норм Положення Контракт про навчання набирає чинності з дня призначення особи на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби

У спірних правовідносинах позивач був зарахований курсантом до штату Університету - ХНУПС на підставі укладеного контакту від 29.08.2021р. Контракт припинив чинність 01.10.2021р. у зв`язку з відрахуванням від подальшого навчання ОСОБА_1 через небажання продовжувати навчання.

Стосовно посилання позивача про не вірну дату укладання контракту, то суд зазначає, що позивач у тексті позову самостійно визнав обставини прибуття за власною ініціативою у розташування ХНУПС - 29.08.2021р. та визнав факт власноручного заповнення та підписання контракту із зазначенням дати - 29.08.2021р.

Доказів про фактичне укладання контракту в іншій день, ніж указаний у контракті - матеріали справи не містять.

Твердження позивача про відсутність в контракті печатки Міністерства оборони України спростовується змістом норм чинного законодавства, оскільки в Положення прямо передбачено, що право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про навчання з курсантами надається керівнику вищого військового навчального закладу. Відповідною гербовою печаткою скріплюється підпис посадової особи, яка підписала контракт.

Оскільки контракт підписаний керівником (тво керівника) Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, відтак скріплює підпис саме гербова печатка університету.

Отже, вимогами чинного законодавства прямо передбачено право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про навчання з курсантами керівнику вищого військового навчального закладу.

Момент та порядок набуття повноважень тимчасово виконуючого обов`язки командира, у спірних правовідносинах - начальника Університету передбачені приписами ст..70 Статуту.

Відтак, суд вважає необґрунтованим твердження позивача про необхідність надання Міністерством оборони України довіреності тво начальнику Університету на право укладання контракту про навчання з курсантами.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті доказами за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника у спірних правовідносинах слід визнати недоведеним, позаяк контракт на проходження військової служби був укладений за вільної волі громадянина України, котрий вже проходив строкову військову службу за призовом, без жодних ознак примусу, до погіршення правового становища заявника не призвів.

Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Додатково суд зазначає, що згідно з Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_6 має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи - Міністерства оборони України без довіреності, тобто є представником у порядку самопредставництва.

Оскільки Університет є вищим військовим навчальним закладом державної форми власності, що перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, то згідно довіреності тво начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба Віталія Тюріна від 15.09.2021р. Ярова М.В. уповноважена представляти інтереси Університету в усіх судах України.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Старосєльцева