Рішення № 102159938, 23.12.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 грудня 2021 року № 520/21428/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Зінченко А.В. , розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21,м. Краматорськ, Донецька область,84333, код ЄДРПОУ 39969443), Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15,м. Київ,01011, код ЄДРПОУ 00034051), Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул. Пироговська, буд. 11,м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 року.

-зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону (ідентифікаційний код СДРПОУ: 38296363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 року, за період з 29.01.2015 по 16.08.2015.

-зобов`язати Офіс Генерального прокурора (ідентифікаційний код СДРПОУ: 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 року, за період з 17.08.2015 року по 31.01.2018 року.

-зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 15) щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 року, за період - лютий 2018 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України та був відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.

З липня 2004 року по 10 вересня 2020 року безперервно проходив службу в органах прокуратури України на посадах слідчого та старшого слідчого військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України, помічника та старшого помічника військового прокурора Миколаївського гарнізону Південного регіону України, прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України, заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону Південного регіону України та прокурора відділу військової прокуратури об`єднаних сил.

Наказом виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 10 вересня 2020 року № 577к Позивача з 10 вересня 2020 року звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері військової прокуратури об`єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Шевченківського районного військового комісаріату міста Харкова.

Підставою прийняття такого рішення був наказ Міністра оборони України від 10 вересня 2020 № 449, яким відповідно до пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Позивача - полковника юстиції ОСОБА_1 , прокурора відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері військової прокуратури об`єднаних сил звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Позивач вказує, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, за час служби з лютого 2015 року по березень 2018 року Позивачу не виплачувалось грошове забезпечення в повному обсязі та при звільненні з військової служби, Позивач у день звільнення нерозрахований у повному обсязі, а тому виникли підстави для звернення зі вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, дослідивши надані матеріали справи, суд вказує наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктами 3, 4 цієї статті грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою № 889 Кабінет Міністрів України встановив щомісячну додаткову грошову винагороду (далі - винагорода) для окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

На час установлення і початку виплати - 1 жовтня 2010 року - винагорода мала виплачуватися військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займали посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ (пункт 1).

Відповідно до пункту 2 цієї постанови граничні розміри, порядок та умови виплати винагороди, передбачені пунктом 1, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Надалі до постанови № 889 вносилися зміни, які розширювали перелік категорій військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода.

13.03.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 161, згідно з якою назва і пункт 1 постанови № 889 викладені в новій редакції.

Зокрема, у пункті 1 передбачена виплата винагороди:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):

з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 січня 2014 р. - у розмірі, шо не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення:

з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 2 постанови № 161 Міністерство оборони зобов`язувалося забезпечити здійснення видатків, пов`язаних з набранням чинності цією постановою, в межах видатків на оплату праці, передбачених Міністерству в Державному бюджеті України на 2013 рік.

При цьому зміни, що вносилися до постанови № 889, істотно не зачіпали положень пункту 2 цієї постанови.

На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15.11.2010 № 595 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.11.2010 за № 1194/18489; з наступними змінами), положення якої стали застосовуватися з 1 жовтня 2010 року.

У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи Збройних Сил України) щодо підстав та розміру її виплати.

Зокрема, в пункті 3 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) наводиться перелік складових грошового забезпечення, з якого має обраховуватися й виплачуватися винагорода і який за обсягом є меншим за перелік, встановлений у пункті 2 статті 9 Закону № 2011-XII.

За пунктом 5 Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням та на підставі-наказів вищих командирів.

Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до положень пункту 10 Інструкції командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

У первинній редакції Інструкція передбачала, що підставою для видання наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації Збройних Сил України) про виплату винагороди є витяги з вахтових журналів, засвідчені командиром або старшим помічником командира корабля (судна) і скріплені гербовою печаткою корабля (судна). У витягах зазначаються номер і дата наказу про зарахування корабля (судна) в кампанію, а також дні плавання на кораблі (судні) за межами зовнішнього рейду (абзаци другий, третій пункту 5 Інструкції в редакції від 15 листопада 2010 року).

Таким чином, історичний (в історичному розвитку) та нормативний підходи до розуміння положень постанови № 889 у системному зв`язку із нормами статті 9 Закону № 2011-XII та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі.

Також суд вказує, що На час спірних правовідносин з 24.10.2016 по 01.03.2018 діяла Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 24.10.2016 № 550 (далі - Інструкції).

У цих актах визначені порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди (пункти 1 Інструкцій).

Відповідно до пунктів 5 Інструкцій винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Виплата винагороди відповідно до пунктів 4 Інструкцій здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно.

Виплата винагороди не припиняється лише військовослужбовцям, які тимчасово вибули з військових частин зі збереженням посад за місцем служби, в разі вибуття: у відпустку зі збереженням грошового забезпечення - за час перебування у відпустці; на лікування - за час перебування на лікуванні (за період, коли їм виплачувалося грошове забезпечення) та за час звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою; у службове відрядження одиночним порядком, у тому числі на збори, курси, навчання, або в складі підрозділу - за час перебування у відрядженні.

Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік (пункти 9 Інструкцій).

Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХП) визначено загальні засади проходження в Україні військової служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення).

Судом встановлено, що наказом Міністра оборони України від 29.01.2015 № 52к позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі ст. 6 Закону № 2232-ХІІ, п. 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні посади.

За приписами п. 153 Положення військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України.

Отже, оскільки на час спірних правовідносин позивач не обіймав штатних посад у Збройних Силах України та такі посади на час відрядження до органів прокуратури за ним не зберігалися, відсутні підстави для виплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Разом з тим Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року № 79- VIII, який набрав чинності 01.01.2015 Розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким серед іншого встановлено, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Пунктом 4і постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених даною постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Таким чином, Законом України «Про прокуратуру» та Постановою № 505 на час спірних правовідносин встановлений вичерпний перелік виплат, з яких складається грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, та щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, до цього переліку виплат не входить.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

У той же час, ст. 89 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури, відповідно до ст. 90 Закону України «Про прокуратуру», здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно з наведеними вимогами законодавства та розміру загальної суми, передбаченої в законах України про Державний бюджет України на відповідний рік на утримання органів прокуратури, на час спірних правовідносин відповідачу Генеральною прокуратурою України проводились розрахунки сум на оплату праці (грошове забезпечення) у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на відповідний рік згідно з Постановою № 505 без урахування сум необхідних на виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889.

Ураховуючи викладене та ту обставину, що у спірний період наказами Міністерства оборони України (на виконання вимог пунктів 9 Інструкцій) розміри винагороди для СП ВОС ПР не встановлювалися та на зазначений період видатки у кошторисах на виплату цієї додаткової грошової винагороди для СП ВОС ПР не затверджувалися, у відповідача відсутні повноваження самостійно встановлювати розмір винагороди та виплачувати відповідні кошти позивачу у спірному періоді, тобто поза межами видатків державного бюджету на грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах.

Крім того, суд зазначає, що Верховним Судом неодноразово розглядались справи щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовці Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», зокрема у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року (справа №826/7457/16), від 24 червня 2020 року (справа №0640/4032/18), від 14 травня 2019 року (справа №676/2158/17) від 24 червня 2021 року (справа № 380/6442/20) та інші.

Разом з тим, у даних випадках питання застосування, передбаченої ПКМУ №889 додаткової грошової винагороди вирішувалось виключно по відношенню до осіб, на яких розповсюджувалась дія вказаної постанови в силу приписів пункту 2 вказаної постанови.

Також суд зазначає, що у переліку органів, які уповноважені на прийняття рішення про виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 (пункт 2) відсутні органи прокуратури України взагалі. Тобто законодавцем свідомо не відносить військовослужбовців військових прокуратур до осіб, щодо яких може вирішуватись питання про нарахування та виплату, передбаченої постановою додаткової грошової винагороди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що будь-якої протиправної бездіяльності з боку відповідачів щодо невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди не допущено, відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, оскільки позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889, є похідними від вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача, то в цій частині, вимоги також, на думку суду, є безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242–246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21,м. Краматорськ, Донецька область,84333, код ЄДРПОУ 39969443), Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15,м. Київ,01011, код ЄДРПОУ 00034051), Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул. Пироговська, буд. 11,м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.В.Зінченко