Рішення № 102158915, 23.12.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 р. Справа №480/4490/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, стягнення компенсації вартості неотриманого речового майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що до 15.04.2021 р. він проходив службу за контрактом у 5-му прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Вислуга років становить: календарна – 08 років 04 місяці 15 днів, пільгова – 04 роки 00 місяців 15 днів, всього – 12 років 05 місяців 00 дні. За час проходження служби мав бути забезпечений речовим майном за рахунок держави, однак його не було таким майном забезпечено. За своєю посадою має право на щорічну додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я відповідно до ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. N 702 за кожен календарний рік з 2013 року по 2016 рік. Також, на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв`язку зі звільненням у зв`язку із закінченням строку контракту, однак таку допомогу йому не виплачено. На підставі наказу начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15.04.2021 р. № 159-ОС позивача звільнено з військової служби в запас та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, однак всупереч вимогам ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, за період з 2013 року по 2016 рік, а також не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно під час проходження служби. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, з 2013 року по 2016 рік, невиплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та невиплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист. Просив позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач уже використав своє право на додаткову відпустку за однією з підстав, як це передбачено статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" шляхом отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. У зв`язку з цим позивачу правомірно було відмовлено у виплаті грошової компенсації за додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Отже, з огляду на положення абзацу третього пункту 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", не виплативши позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, за період з 2013 року по 2016 рік, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень.

Що стосується невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби зазначає, що така допомога не входить до жодного з видів забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби, зокрема, у зв`язку із закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Тобто для цілей виплати зазначеної допомоги враховуються лише календарні роки служби. У даному випадку календарна вислуга позивача на час звільнення складала 8 повних років, а тому підставі для виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні не було.

З приводу вимоги про виплату компенсації вартості за неотримане речове майно зазначає, що фінансування Сумського прикордонного загону як і Держприкордонслужби в цілому здійснюється за рахунок Державного бюджету України, тому витрати здійснюються тільки за відповідним розподілом (кошторисами) та призначеннями в межах виділених сум. Головним розпорядником державних коштів є Адміністрація Державної прикордонної служби України. Разом з тим з метою виплати військовослужбовцям, звільненим в запас, компенсації за нетримане речове майно Сумським прикордонним згоном до Адміністрації Державної прикордонної служби України направлено відповідні заявки про потребу в коштах. Вважає, що порушень чинного законодавства ним не допущено. Просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що дії відповідача не грунтуються на вимогах закону, а тому є протиправними. Просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач проходив службу у 5-му прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на посадах, передбачених Порядком надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. N 702; остання займана посада перед звільненням – інспектор прикордонного контролю 3 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби "Хутір Михайлівський" I категорії (тип А). Є учасником бойових дій (а.с.16).

Наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15.04.2021 р. № 159-ОС позивача звільнено з військової служби в запас та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.17).

На підставі зазначеного наказу вислуга років позивача становить: календарна – 08 років 04 місяці 15 днів, пільгова – 04 роки 00 місяців 15 днів, всього – 12 років 05 місяців 00 днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, однак така допомога йому не виплачена.

Відповідно до довідки № 35 Сумського прикордонного загону вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, становить 64785,30 грн (а.с.20-21).

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд враховує таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року N 260.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Вказаній нормі кореспондують положення пункту 2 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, відповідно до якого у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність "вислуги 10 років і більше".

Крім того, частина 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачає будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги лише в календарних роках, а передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за наявності вислуги 10 років і більше. Тобто в частині другій статті 15 Закону відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, загальна вислуга років позивача на час звільнення становила 12 років 05 місяців 00 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, суд дійшов висновку, що позивач має право на таку виплату.

Таким чином, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки така допомога йому не була виплачена.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17.

Задовольняючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. N 178 (далі – Порядок N 178).

Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку N 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року (п.п. 4, 5 Порядку N 178).

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з часу виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Крім того, системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про наявність права звільненої з військової служби особи на грошову компенсацію за невикористане речове майно незалежно від обставин звільнення, що, у свою чергу, відповідає обов`язку військової частини провести повний розрахунок зі звільненим військовослужбовцем до виключення зі списків особового складу.

У даному випадку позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення на підставі наказу від 15.04.2021 р. № 159-ОС, при цьому в зазначеному наказі не йдеться ані про суму нарахованої грошової компенсації за невикористане речове майно, ані про виплату йому такої компенсації.

Разом з тим за змістом ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.п. 2, 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зважаючи на викладене, суд не враховує доводи відповідача про те, що з урахуванням відсутності коштів для виплати зазначеної компенсації, позивач не набув права на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у день виключення зі списків особового складу, оскільки виплата такої компенсації при звільненні не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Отже, позивач має право на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оскільки на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу така компенсація йому не виплачувалася.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не виплативши позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, не дотримався вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, та Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. N 178, така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про зобов`язання 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

У даному випадку позивач є учасником бойових дій. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

В обгрунтування заперечення проти позову відповідач зазначає, що позивач уже використав своє право на додаткову відпустку шляхом отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Так, у квітні 2021 року відповідачем нараховано та виплачено позивачу суму невиплаченої індексації грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (а.с.43-45).

Суд зауважує, що додаткова відпустка учаснику бойових дій передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, передбачена абзацом першим ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Обидві ці відпустки є додатковими відпустками.

На відміну від відпустки, передбаченої абзацом першим частини 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", право на яку мають військовослужбовці, відпустка як учаснику бойових дій надається не лише військовослужбовцям, а й будь-якій особі, яка не є військовослужбовцем, однак має статус учасника бойових дій або особи, прирівняної до нього.

У межах спірних правовідносин позивач як учасник бойових дій, якому нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, претендує на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Надання указаних щорічних додаткових відпусток передбачено двома різними законами.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Таким чином, зазначена норма спеціального закону передбачає право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, або на підставі іншого закону. Тобто, військовослужбовці за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абзацу третього частини 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та на підставі іншого закону мають права на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.

Відповідно, нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої абзацом першим частини 4 статті 10-1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", і навпаки.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 520/7314/2020.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 2016 рік, оскільки в зазначеному періоді позивач фактично обрав вид додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Осьмаковим О.А. 20.05.2021 р. укладено Договір про надання правової допомоги № 08-05/21 (а.с.22-23). Відповідно до умов договору гонорар адвоката визначається актами виконаних робіт, які є невід`ємною частиною договору. На підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 1600,00 грн надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 12-05/21 від 21.05.2021 р. (а.с.24).

Опис виконаних адвокатом робіт викладено в Акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 12-05/21 від 21.05.2021 р., відповідно до яких обсяг наданої правової допомоги становить складання адвокатом позовної заяви; складання процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи (заяви, клопотання, відповіді) незалежно від кількості та обсягу; представництво в суді – 1600,00 грн (а.с.25).

При цьому суд не має права змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

У даному випадку суд бере до уваги, що адвокатом дійсно складений адміністративний позов, вчинено процесуальні дії, безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи. При цьому розмір витраченого часу та вартість погоджена сторонами у договорі та не спростована відповідачем.

Позивач документально підтвердив, що він сплатив кошти на виконання договору про надання правової допомоги. Тобто цей гонорар був фактичним. У свою чергу, відповідач всупереч ч. 7 ст. 134 КАС України не довів неспівмірність витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та з урахуванням сплати позивачем за подання адміністративного позову судового збору у розмірі 2724,00 грн (а.с.24), а також беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) 2816,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат, у т.ч.: 1816,00 грн в рахунок відшкодування судового збору та 1000,00 грн – витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (40030, м. Суми, провулок Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, стягнення компенсації вартості неотриманого речового майна – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу та вартості неотриманого речового майна.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) на користь ОСОБА_1 64785,30 грн (шістдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят п`ять грн 30 коп.) компенсації вартості неотриманого речового майна.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) на користь ОСОБА_1 2816,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах