Рішення № 102158414, 21.12.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7410/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог,

В С Т А Н О В И В:

05.07.2021 ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог, а саме просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.11.2018 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15819,54 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2019 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 03.01.2011 по 29.12.2017 працювала у м. Воркута Республіки Комі. Незважаючи на ту обставину, що позивач перебувала у трудових відносинах та сплачувала внески, за 2017 рік позивачу було нараховано 8448,00 грн (704,00*12) , що вбачається з витягу з інтегрованих карток з єдиного соціального внеску за 2018-2021. За доводами позивача: автоматичне нарахування органом доходів та зборів сум єдиного внеску суперечить частині третій статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"; вимога, яка ґрунтується лише на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, враховуючи той факт, що не було проведено документальної перевірки, не є достатнім доказом виникнення у позивача спірної заборгованості, оскільки саме під час проведення документальної перевірки контролюючий орган може встановити чи було отримано платником податку дохід від здійснення ним діяльності та визначити базу нарахування єдиного внеску.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/7410/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.08.2021 /а.с. 64/.

До Полтавського окружного адміністративного суду 27.07.2021 від представника Головного управління ДПС у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно зі змістом якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вказавши, що контролюючим органом правомірно винесено спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) /а.с. 68-70/.

Протокольною ухвалою суду від 04.08.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 26.08.2021 для надання доказів /а.с.88/.

До Полтавського окружного адміністративного суду 10.08.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому викладено правову позицію позивача стосовно порушених відповідачем у відзиві до позову питань /а.с.91-93/.

26.08.2021 до Полтавського окружного адміністративного суду представником відповідача подані заперечення /а.с. 97-99/.

Протокольною ухвалою суду від 26.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.10.2021 /а.с.113/.

Протокольною ухвалою суду від 13.10.2021 вирішено перейти до розгляду справи в письмовому проваджені /а.с.118/.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.07.2000, номер запису: 258801700000017074 /а.с. 11/.

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" контролюючим органом проведено нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про зміну імені від 11.01.2013 серії НОМЕР_1 ):

09.02.2018 в ІКП нараховано 8448,00 грн єдиного внеску за 2017 рік;

19.04.2018 нараховано 2457,18 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 1-й квартал 2018 року;

19.07.2018 нараховано 2457,18 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 2-й квартал 2018 року;

19.10.2018 нараховано 2457,18 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 3-й квартал 2018 року;

21.01.2019 нараховано 2457,18 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 4-й квартал 2018 року;

19.04.2019 нараховано 2754,18 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 1-й квартал 2019 року;

19.07.2019 нараховано 2754,18 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 2-й квартал 2019 року;

21.10.2019 нараховано 2754,18 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 3-й квартал 2019 року;

20.01.2020 нараховано 2754,18 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 4-й квартал 2019 року;

21.04.2020 нараховано 2078,12 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 1-й квартал 2020 року;

20.07.2020 нараховано 1039,06 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 2-й квартал 2020 року;

19.10.2020 нараховано 3178,12 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи за 3-й квартал 2020 року.

Загальна сума зобов`язань за період 2017-2020 роки склала 35588,74 грн.

Таким чином, в автоматичному режимі сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) по ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про зміну імені від 11.01.2013 серії НОМЕР_1 ): від 28.11.2018 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15819,54 грн; від 04.06.2019 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн; від 09.11.2020 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн.

Не погодившись із зазначеними вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулася до суду з позовом про їх скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі – Закон № 2464-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; слова "орган доходів і зборів" в усіх відмінках і числах замінено словами "податковий орган" Законом України від 14.01.2020 № 440-IX) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (у редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: 1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.

Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За змістом частин восьмої та дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Частиною четвертої статті 25 Закону України №2464-VI (у редакції, яка діяла на час винесення вимоги від 28.11.2018) передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості органами доходів і зборів із страхувальників зі сплати коштів з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Згідно із пунктом 7 розділу VI Інструкції №449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає податковий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

За змістом частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У цій справі судом встановлено, що до вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 28.11.2018 №Ф-5899-50, правомірність якої є предметом цього спору, внесено недоїмку зі сплати позивачем єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, на підтвердження чого наявна інформація з витягу з інтегрованих карток з єдиного соціального внеску за 208-2021 роки /а.с. 107/.

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.11.2018 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15819,54 грн, а також наступні, винесені на підставі цієї вимоги, від 04.06.2019 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн та від 09.11.2020 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн включають суму нарахованого єдиного соціального внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн.

Позивач зареєстрована виконавчим комітетом Полтавської міської ради 28.07.2000 № 258801170000017074, перебувала на обліку ГУ ДПС у Полтавській області з 10.08.2000 як фізична особа-підприємець.

Доказів отримання позивачем за 2017 рік доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.

Водночас, судом встановлено, що позивач з 03.01.2011 по 29.12.2017 працювала у м. Воркута, Республіки Комі Російської Федерації, що підтверджується довідкою Муніципальної бюджетної установи "Воркутинський муніципальний архів" № 01-05/17988 від 20.07.2020 та копією трудової книжки /а.с.8, 17-19/.

У довідці Муніципальної бюджетної установи "Воркутинський муніципальний архів" № 01-05/17988 від 20.07.2020 зазначено, зокрема, що відрахування у ПФ здійснювалось з 03.11.2011 по 29.11.2017.

Так, Україна та Російська Федерація є учасниками Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження (пункт 73.3 статті 73 Податкового кодексу України).

Приймаючи оскаржувані рішення, суб`єкт владних повноважень не здійснив повний аналіз наявних документів, не витребував додаткові (за необхідності) документи від відповідних суб`єктів інформаційних відносин та дійшов передчасних висновків щодо необхідності сплати позивачем за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 28.11.2018 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суми - 15819,54 грн, також за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2019 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суми - 21030,90 грн та вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 №Ф-5899-50 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суми - 35588,74 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги, винесені Головним управлінням ДФС у Полтавській області від 28.11.2018 №Ф-5899-50, від 04.06.2019 №Ф-5899-50 та Головним управлінням ДПС у Полтавській області від 09.11.2020 №Ф-5899-50, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

При цьому, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності у матеріалах справи достовірних та належних доказів на підтвердження доводу позивача про те, що вона є пенсіонером з 04.06.2019 з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Згідно зі статтею 58 цього Закону Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

Отже, Головне управління ДПС у Полтавській області не наділено повноваженнями на визначення дати набуття пенсії позивачем.

Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки за єдиним внеском виключно на підставі акта перевірки, суд зазначає правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.12.2019 у справі №826/25425/15: у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. При цьому положеннями законодавства не передбачено обов`язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акта. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, від 10.12.2019 у справі №826/25425/15, від 03.12.2020 у справі №440/1256/19, від 25.03.2021 у справі №807/921/16.

Водночас, з урахуванням вищенаведеного, інші доводи відповідача є безпідставними та не впливають на висновки суду.

Оскільки висновок відповідача про необхідність сплатити позивачем за оскаржуваними вимогами про сплату боргу (недоїмки) здійснено при неповному та необ`єктивному дослідженні всіх фактичних обставин справи, наявні підстави для задоволення позову у повному обсязі.

Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання правничої допомоги № 01-27/04/21 від 27.04.2021, акт прийому-передачі наданих послуг від 02.07.2021, на виконання умов зазначеної угоди про надання адвокатських послуг від 27.04.2021 позивачем сплачено суму послуг професійної правової допомоги в сумі 8500,00 грн, що підтверджується квитанцією від 04.06.2021/а.с. 47-51/.

Судом з розрахунку суми гонорару (винагороди) за надання адвокатських послуг (юридичної-правової допомоги) встановлено, що до вартості наданих адвокатом послуг входило надання послуг на суму 8500,00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує такі обставини.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить, зокрема, із того, що ця справа відноситься до справ незначної складності. Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, а також заперечення відповідача у відзиві щодо необґрунтованості витрат на правову допомогу, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 5000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908 грн /а.с. 62/.

Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ ВП 44057192) про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області від 28.11.2018 №Ф-5899-50, від 04.06.2019 №Ф-5899-50.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.11.2020 №Ф-5899-50.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 44057192) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн, а також витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5000 (п`ять тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.С. Канигіна