Рішення № 102157771, 22.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/22142/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкової вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області , у якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2021 р. № Ф-5936-23 У.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 12 лютого 2021 року Головне управління Державної податкової служби у Львівській області винесло вимогу № Ф-5936-23 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 36723,66 грн. Таку вимогу відповідача позивачка вважає протиправною та такою, що її належить скасувати, оскільки позивачка з часу її реєстрації як фізичної особи-підприємця (17.08.2015) жодної діяльності не вела, доходів не отримувала та є одночасно найманим працівником, за якого роботодавцем сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З цього приводу позивачка посилається на правовий висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19. Також позивачка зазначає, що контролюючий орган тривалий час не направляв на її адресу оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки), в той час як заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зростала. Наведене, на переконання позивачки, свідчить про порушення контролюючим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

За таких обставин, позивачка вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2021 року № Ф-5936-23 У зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 36723,66 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 30.11.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на роботодавців та фізичних осіб-підприємців. Для фізичних осію-підприємців єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Оскільки згідно даних інтегрованих карток платника податків заборгованість позивачки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 12 лютого 2021 року становить 36723,66 грн.: сума недоїмки за 2017 рік – 8448,00 грн.; за 2018 рік – 9828,72 грн.; за 2019 рік – 11016,72 грн.; за 2020 рік – 8495,30 грн.; то Головне управління Державної податкової служби у Львівській області правомірно сформувало оскаржувану вимогу № Ф-5936-23 У від 12 лютого 2021 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 36723,66 грн.

У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/) 17.08.2015 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 № запису: 2 415 000 0000 070326.

Згідно з даними зворотного боку облікової картки платника податків позивача (вид бюджету – 70 (цільові фонди), код класифікації доходів бюджету – 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 12.02.2021 року у позивачки наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 36723,66 грн.

12 лютого 2021 року Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу № Ф-5936-23 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 36723,66 грн.

Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивачка оскаржила її до суду.

Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5936-23 У від 12 лютого 2021 року, оскільки позивачка стверджує про відсутність у неї обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) (тут – і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до статті 3 Закону № 2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим відповідно до пункту третього частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.

Тому саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, а розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави дійти висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

В той же час, суд наголошує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні вказаної адміністративної справи суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 відповідно до якого «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».

Як слідує з матеріалів справи та підтверджується даними зворотного боку облікової картки платника податку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 36723,66 грн, що входить до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), нараховано позивачці за період з 2017 року по 2020 рік.

У позовній заяві позивачка стверджує, що є найманим працівником і в період, за який їй нараховано єдиний внесок (з 2017 року по 2020 рік), вона перебувала у трудових відносинах, а відтак сплату єдиного внеску за неї (з її заробітної плати) здійснювали її роботодавці.

Так, в матеріалах справи наявна копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 27.11.2013 року з якої вбачається, що позивачка: з 27 листопада 2013 року по даний час працює у Державному підприємстві ««Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» з. згідно з наказом № 723-о від 25.11.2013 р.

Крім того, позивачка долучила індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5 згідно яких, зокрема, за період з 2017 року по 2020 рік із заробітної плати позивачки роботодавцями сплачувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 7 № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, за змістом норм Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець, який нараховує такий внесок на суму заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Враховуючи те, що в період, за який позивачці нараховано єдиний внесок, вона перебувала у трудових відносинах, тобто була застрахованою особою, і сплату єдиного внеску за неї здійснювали її роботодавці, суд дійшов висновку про відсутність за таких обставин у позивачки обов`язку зі сплати єдиного внеску за вказаний період, оскільки мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцями позивачки.

В той же час, доказів фактичного здійснення позивачкою підприємницької діяльності та отримання нею доходу за спірний період, відповідачем суду не надано.

Тому, на переконання суду, відповідач протиправно нарахував позивачці єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 2017 року по 2020 рік на загальну суму 36723,66 грн. та включив цю суму як недоїмку до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2021 року № Ф-5936-23 У.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5936-23 У від 12 лютого 2021 року такою, що не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а тому порушує права позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання її протиправною та скасування.

Доводам позивачки в частині порушення контролюючим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки) суд правової оцінки не надає, оскільки встановлення судом факту нарахування податковим органом позивачці єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відсутності у неї обов`язку його сплати з огляду на перебування позивачки у трудових відносинах та неотримання доходу від провадження підприємницької діяльності є самостійною і достатньою правовою підставою для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) до якої така сума єдиного внеску за спірні періоди включена.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини 1 статті 139 КАС України).

Суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на користь позивачки належить стягнути 908,00 грн. сплаченого судового збору.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026 ЄДРПОУ ВП 43968090) про скасування податкової вимоги,- - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5936-23 У від 12 лютого 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ ВП 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 908,00 грн. сплаченого судового збору

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.М. Брильовський