Рішення № 102157742, 21.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №442/2537/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою до Дрогобицької міської ради, ОСОБА_2 із вимогою визнати незаконним та скасувати рішення 60 сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 28.01.2020 року №2196 громадянину ОСОБА_2 , проживаючому у м. Дрогобич, земельну ділянку, орієнтовною площею 700 кв.м. на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

З метою обгрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Дрогобицької міської ради було «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 28.01.2020 року №2196 було протиправно передано ОСОБА_3 частину земельної ділянки в розмірі близько 300 кв.м., яка є у користуванні позивача, а також надано йому дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою. Вказує, що оскаржуване рішення відповідача порушує право позивача на користування належною їй земельною ділянкою.

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.04.2021 року адміністративну справу було передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2021 року, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення було передано для розгляду головуючому судді Сасевичу О.М.

Ухвалою судді від 28.04.2021 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

23.06.2021 року від відповідача 2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він щодо задоволення позову заперечив та вказав, що згідно наданого позивачем плану (від 23.01.1992 року) до земельної ділянки по АДРЕСА_2 (змінено пізніше на Коцюбинського 75) відноситься фруктовий сад та пунктиром позначений город із позначкою «лишки». На кадастровому плані від 23.07.2012 року земельна ділянка не включає в себе цей город, а вказано, що землі В і Г (де він розташований) це АДРЕСА_1 . Окрім цього, земельна ділянка, якою користується ОСОБА_1 , огороджена, і між нею та тією земельною ділянкою, яку має намір отримати у власність відповідач, по генеральному плану проходить АДРЕСА_1 . Також зазначив, що земельною ділянкою, щодо якої прийнято оскаржуване рішення уже багато років користується сім`я ОСОБА_4 , а матір відповідача там облаштувала декілька грядок, що підтверджується заявою суміжних землекористувачів та сусідів. В свою чергу, матір відповідача підписала акт погодження меж земельної ділянки з сусідніми власниками та землекористувачами, яка передбачається до відведення.

Ухвалою суду від 24.06.2021 року було вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду адміністративної справи №442/2537/21 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

20.07.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, якою він додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.

В судовому засіданні, що відбулось 27.09.2021 року, суд ухвалою без виходу до нарадчої кімнати постановив змінити процесуальний статус ОСОБА_2 з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задовольнити. Представник відповідача та представники третьої особи у судових засіданнях позов не визнали, ствердили про його необґрунтованість, а тому, просили у задоволенні позову відмовити. Сторони не заперечили щодо переходу до письмового провадження, внаслідок чого суд ухвалою без виходу до нарадчої кімнати постановив перейти до письмового провадження з метою ухвалення рішення у справі.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку на АДРЕСА_3 , який успадкувала за своєю матір`ю, що засвідчується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14.02.1986 року.

Як указано в довідці від 24.11.2003 року №2053, виданій Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, будинок на АДРЕСА_3 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , у графі «на підставі» вказано, що площа земельної ділянки – 1336 кв.м.

Матеріалами справи засвідчується, що позивачці надано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:01:026:0054, площею 0,0868 га, на АДРЕСА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується свідоцтвом про право власності від 31.05.2013 року №4246350 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.05.2013 року №4247265.

Із матеріалів справи також вбачається, що Дрогобицькою міською радою розглядалося питання щодо надання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд й відмовлено в такому дозволі (рішення від 20.12.2018 року №1499, від 11.03.2019 року №1636).

Також установлено, що ОСОБА_2 було подано на ім`я міського голови м. Дрогобича заяву від 23.12.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 7 сотих на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Із протоколу від 23.01.2020 року №138 засідання постійної комісії Дрогобицької міської ради з питань регулювання земельних відносин випливає, що питання надання згоди на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 було рекомендоване раді з позитивним висновком.

Установлено, що рішенням Дрогобицької міської ради від 28.01.2020 року №2196 було надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 700 кв.м на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Однак, вважаючи рішення від 28.01.2020 року №2196 таким, що порушує її права та інтереси, оцінюючи їх як протиправні, ОСОБА_1 оскаржила їх до суду за цим позовом.

У зв`язку з чим, установивши необхідні дійсні обставини справи, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов`язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення виходить із наступного.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 цієї ж статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до приписів п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради проводиться вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частинами 2, 3 цієї ж статті встановлено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону.

Таким чином, слід резюмувати, що кожна особа - громадянин України має право на отримання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації. Таке право особи реалізується у встановленому законом порядку. Зокрема, одним із етапів набуття у власність відповідної земельної ділянки є її відведення, тобто, формування як об`єкта цивільних прав, що здійснюється за відповідною землевпорядною документацією – проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на час виникнення спірних правовідносин відносилося до компетенції органу місцевого самоврядування – міської ради, яка компетентна вирішувати його на пленарних засіданнях ради з ухваленням відповідного рішення.

При цьому, суд зауважує, що питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки формалізоване та законодавством чітко окреслено вимоги для отримання дозволу та виключні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Зокрема, при вирішенні питання про надання дозволу на відведення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні іншої особи, обов`язковим є також надання письмової згоди землекористувача, засвідченої нотаріально, на вилучення такої земельної ділянки.

У нашому випадку позивачка стверджує, що земельна ділянка (її частина), яка є предметом оспорюваного рішення Дрогобицької міської ради від 28.01.2020 року №2196, перебувала у її користуванні. Однак, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження такої обставини позивачкою не надано й не засвідчено виникнення в неї речового права щодо спірної земельної ділянки, його природи та змісту.

Таким чином, суд не знаходить приводів для висновку щодо суперечності прийнятого рішення міської ради повноваженням відповідача та відповідним нормам земельного законодавства, а отже, відсутні підстави для твердження про його протиправність із мотивів, які наводить позивачка.

Більш того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 9 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин, а матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень визнається саме за тими особами, яких вони безпосередньо стосуються, тобто тих, для кого вони породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. А гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відтак, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного порушення такого права, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд зазначає, що дійсне порушення певних прав та інтересів особи, як передумова для судового захисту, а також необхідність його ефективності (тобто, забезпечення внаслідок цього реального поновлення порушеного права), кореспондує положенням ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.

Указані висновки кореспондують позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 року в справі №826/6074/16, від 20.02.2019 року в справі №522/3665/17, від 12.11.2019 року в справі №809/4335/15.

У цьому контексті суд також відзначає, що акти суб`єктів владних повноважень поділяються, зокрема, на нормативно-правові та індивідуальні.

Так, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт – це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, а відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт – це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оспорюване рішення Дрогобицької міської ради від 28.01.2020 року №2196 слід оцінювати власне як акт індивідуальної дії, позаяк, він володіє притаманними для цього ознаками. Таким чином, таке рішення як акт індивідуальної дії породжує публічно-правові відносини між обмеженим колом суб`єктів, до яких позивачка не відноситься.

Суд наголошує на тому, що у даному випадку ОСОБА_1 як позивачкою не доведено того, що вона є безпосереднім учасником відповідних правовідносин публічно-правового характеру, які породжуються та регулюються оспорюваним рішенням міської ради, що воно стосується позивачки чи породжує саме для неї які-небудь наслідки в публічно-правовій площині.

Саме по собі проживання ОСОБА_1 поблизу земельної ділянки (дозвіл на відведення якої надано ОСОБА_2 ), її гіпотетичне використання позивачкою чи її родичами, обробіток, сплата податків тощо або ж проста незгода з якими-будь рішеннями органів місцевого самоврядування, не наділяє позивачку повноваженнями звертатися до суду в загальних чи абстрактних інтересах правопорядку.

Матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про порушення цим оспорюваним рішенням прав позивачки чи застосування такого рішення по відношенню до останньої.

Таким чином, суд відзначає, що не будучи учасником певних публічно-правових відносин, відповідно, не маючи реально існуючого спору в його межах, позивачка не має належних підстав для вимоги щодо вирішення судом певних аспектів таких правовідносин, а також, позивачка не володіє універсальними контрольними чи наглядовими функціями та не наділена компетенцією забезпечувати публічний правопорядок (зокрема, оскаржуючи в судовому порядку ті рішення, які вона вважає неправомірними), тобто, вона не може діяти actio popularis.

Суд також зауважує, що надання дозволу на на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки саме по собі не є наданням землі у власність та не свідчить про завершений факт розпорядження певною земельною ділянкою. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками. Відтак, допустимим є надання дозволу на на розроблення проекту землеустрою на одну і ту ж ділянку кільком особам.

Указаний висновок відповідає позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2021 року у справі №700/316/20-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.09.2021 року у справі №740/4635/16-а.

Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення певної земельної ділянки іншій особі безпосередньо (з урахуванням установлених у цій справі обставин) не порушує право позивачки, як і не обмежує її в можливості оформлення земельної ділянки на свою користь.

У зв`язку з чим, усе зазначене вище свідчить про безпідставність заявлених вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправним і скасування рішення Дрогобицької міської ради від 28.01.2020 року №2196.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують належної обґрунтованості вимог, з якими звернулася до суду позивачка. Натомість, відповідачем спростовано заявлені позивачкою вимоги і доведено правомірність оспорюваного рішення.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сасевич О.М.