Рішення № 102155992, 23.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 р. Справа№200/16731/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (надалі – відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, яке стало підставою для припинення страхових виплат з 01.03.2016 року, визнання протиправними дії в частині несплати заборгованості по страховим виплатам за період з 01.03.2016 року по 01.05.2018 року, зобов`язання виплатити заборгованість по страховим виплатам за період з 01.03.2016 року по 01.05.2018 року у місячний строк після набрання рішення законної сили на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач отримує щомісячну страхову виплату в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, перебуває на обліку в Слов`янському відділенні УВДФСС в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа. З 01.03.2016 року по 01.05.2018 року страхові виплати відповідачем не виплачені. Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплачує щомісячні страхові виплати за період з 01.03.2016 року по 01.05.2018 року, тому просить суд скасувати рішення, яке стало підставою для припинення страхових виплат з 01.03.2016 року, визнати такі дії протиправними та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат за весь минулий період, починаючи з 01.03.2016 року по 01.05.2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, поновлено строк звернення до суду з даним позовом. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

21 грудня 2021 року від представника УВДФСС надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що в період з лютого 2015 року по лютий 2016 року позивач перебував на обліку у Костянтинівському міському відділенні у зв`язку з набуттям статусу внутрішньо переміщеної особи. Заборгованість позивачу була виплачена з травня 214 року по вересень 2014 року. З жовтня 2014 року по лютий 2015 року позивач отримував страхові виплати у Великоновосілківському відділенні Фонду. З 01.03.2016 року щомісячні страхові виплати позивачу були припинені у зв`язку із закінченням терміну дії довідки ВПО. У травні 2018 року позивач звернувся до Слов`янського відділення управління із відповідною заявою про здійснення страхових виплат, тому з травня 2018 року по теперішній час перебуває на обліку в Слов`янському відділенні та отримує щомісячні страхові виплати. Однак, доказів звернення позивача до Управління для здійснення страхових виплат в період з березня 2016 року по квітень 2018 року до суду не надано, а без звернення потерпілої особи від нещасного випадку на виробництві до відділення управління не мають права збирати дані, узагальнювати борги, звертатися до банківських установ про надання рахунків таких осіб та вчиняти будь-які інші дії, направлені на збір та облік персональних даних. Разом з тим, позивач не був позбавлений права на звернення до відділення управління із заявою про здійснення страхових виплат. У зв`язку з чим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 10-12).

У відповідності з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.11.2016 року № 0000034534, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України м. Жданівка до м. Слов`янськ, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Постановою Костянтинівського відділення від 01 березня 2016 року №0534/74282/74282/19 «Про припинення щомісячної страхової виплати», припинено виплату ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, причина припинення: закінчення терміну дії довідки (ВПО).

Як вбачається з відомостей програмного забезпечення «Реєстр потерпілих», з березня 2016 року по квітень 2018 року позивачу не нараховані та не виплачені страхові виплати у розмірі 102 064,05 грн.

Відповідно до довідки про доходи, з травня 2018 року по теперішній час позивач отримує страхові виплати.

Згідно листу УВДФСС від 15.11.2021 №03/К-974з-1129, щомісячні страхові виплати за минулий період буде здійснено управлінням за умови визначення КМУ окремого порядку, відповідно до постанови КМУ №365 (а.с. 17).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність невиплати страхових виплат позивачу за період з 01.03.2016 року по 01.05.2018 року.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем не виплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ №365. Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства2. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 1105-XIV, тому суд не приймає посилання представника відповідача на вказаний нормативно-правовий акт.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не виплатив страхові виплати позивачу у період з 01.03.2016 року по 01.05.2018 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Також, суд зазначає, що відповідачем страхові виплати за спірний період не нараховані.

Згідно положень ч.2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити заборгованість по страховим виплатам за період з 01.03.2016 року по 01.05.2018 року.

Позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування постанови, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії – постанова Костянтинівського відділення від 01 березня 2016 року №0534/74282/74282/19 «Про припинення щомісячної страхової виплати».

Разом з цим, позовні вимоги про зарахування коштів на розрахунковий рахунок, який відкритий в АТ «Ощадбанк» задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є виплата заборгованості по страховим виплатам, через те, що позивач повинен надати ФСС інформацію про відкритий ним рахунок в АТ «Ощадбанк».

Щодо виплати у місячний строк після набрання рішення законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дії та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми виплат, а лише вирішувалось питання щодо зобов`язання вчинити відповідача дії по виплаті, така вимога позивача не підлягає задоволенню.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області підлягає стягненню 635,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Костянтинівського відділення від 01 березня 2016 року №0534/74282/74282/19 «Про припинення щомісячної страхової виплати» ОСОБА_1 .

3.Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Свободи, 5, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 41325231) нарахувати і виплатити страхові виплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 01.03.2016 року по 01.05.2018 року.

4. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Свободи, 5, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 41325231) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), судовий збір у розмірі 635 (шістсот тридцять п`ять) гривень 60 копійок.

Судове рішення складено та підписано 23 грудня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.М. Чучко