Рішення № 102155742, 22.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 р. Справа№200/10639/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач-1) про:

- визнання протиправними дії та скасування рішення № 056350008581 від 11 серпня 2021 року про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди з 03 вересня 1983 року по 17 травня 1984 року, з 15 серпня 1991 року по 26 серпня 1997 року, з 27 серпня 1997 року по 14 листопада 1999 року та з 01 вересня 2000 року по 30 вересня 2003 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. 13 серпня 2021 року позивач отримав письмову відповідь, в якій повідомлено, що рішенням № 056350008581 йому було відмовлено у призначенні пенсії.

Вказаним рішенням, відповідачем не були враховані надані позивачем довідки, оскільки вони видані органами з території, непідконтрольній українській владі, що призвело до не врахування деяких періодів його роботи.

Позивач вважає такі дії та рішення відповідача протиправними, тому звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 14 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

12 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не приймалось рішення стосовно позивача про відмову у призначенні пенсії. Таке рішення було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яке є належним відповідачем у справі.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2021 року до участі у справі у якості другого відповідача залучено Головне управління Пенсійного воду України в Одеській області (далі – відповідач-2), розгляд справи розпочато спочатку.

Ухвалою суду від 08 листопада 2021 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

17 листопада 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача-2. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи відповідно до довідок № 23 від 15 лютого 2021 року, №107-115-293/115 від 15 лютого 2021 року, № 07/217 від 08 лютого 2021 року, №7,8 від 08 лютого 2021 року та №1602 від 20 лютого 2021 року, оскільки довідки видані на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою.

Ухвалою суду від 19 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02 грудня 2021 року судове засідання відкладено до 22 грудня 2021 року.

Сторони про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, до суду не з`явились.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

Судом встановлено, що позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою від 05 серпня 2021 року про призначення пенсії відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11 серпня 2021 року № 056350008581 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи (25 років).

Відповідно до вказаного рішення, страховий стаж позивача становить 22 роки 2 місяці 10 днів. Не зараховано періоди роботи позивача згідно наданих документів: довідки № 23 від 15 лютого 2021 року, довідки №107-115-293/115 від 15 лютого 2021 року, довідки №07/217 від 08 лютого 2021 року, довідок №7 та № 8 від 08 лютого 2021 року, довідки № 1602 від 20 лютого 2021 року, оскільки довідки видані на непідконтрольній українській владі території.

Як вбачається з розрахунку стажу період роботи з 03 вересня 1983 року по 17 травня 1984 року не зарахований до страхового стажу позивача, період роботи з 15 серпня 1991 року по 26 серпня 1997 року не зарахований до страхового стажу позивача, період роботи з 27 серпня 1997 року по 14 листопада 1999 року частково зарахований до страхового стажу позивача, а саме період з 01 січня 1998 року по 31 травня 1998 року та з 01 серпня 1998 року по 14 листопада 1999 року (періоди 27 серпня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 01 червня 1998 року по 31 липня 1998 року не зараховані), період роботи з 01 вересня 2000 року по 30 вересня 2003 року зарахований до страхового стажу позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (далі – Закон №1788) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі – Закон № 1058) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного Фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Статтею 62 Закону № 1788 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 1 Порядку № 637 За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

З аналізу наведених положень, суд приходить до висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. Проте, у разі відсутності трудової книжки або записів у ній, необхідно надавати уточнюючи довідки підприємства.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд зобов`язати відповідача зарахувати та його страхового стажу періоди з 03 вересня 1983 року по 17 травня 1984 року, з 15 серпня 1991 року по 26 серпня 1997 року, з 27 серпня 1997 року по 14 листопада 1999 року та з 01 вересня 2000 року по 30 вересня 2003 року.

Разом з тим, з наданого відповідачем розрахунку стажу позивача вбачається, що періоди з 01 січня 1998 року по 31 травня 1998 року, з 01 серпня 1998 року по 14 листопада 1999 року, з 01 вересня 2000 року по 30 вересня 2003 року зараховані до страхового стажу позивача.

Таким чином, спірними періодами є з 03 вересня 1983 року по 17 травня 1984 року, з 15 серпня 1991 року по 26 серпня 1997 року, з 27 серпня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 01 червня 1998 року по 31 липня 1998 року.

Судом встановлено, що звертаючись за призначенням пенсії, позивач не надав трудову книжку, яка б підтверджувала його працевлаштування у вказані періоди.

З пояснень позивача вбачається, що трудова книжка НОМЕР_4 була втрачена.

На підтвердження роботи у вказані періоди позивачем було надано:

- архівну довідку від 15 лютого 2021 року № 107-115-292/115 з якої вбачається, що 03 вересня 1983 року позивач був прийнятий лаборантом до Луганського машинобудівного інституту та звільнений 17 травня 1984 року;

- довідку № 7 від 08 лютого 2021 року з якої вбачається, що 15 серпня 1991 року позивач був прийнятий на посаду вихователя групи продовженого дня в Середній школі № 26 міста Луганськ, 15 вересня 1993 року був звільнений з дозволом працювати за співмісництвом з тижневим навантаженням 6 годин та 26 серпня 1997 року був звільнений з посади вчителя за переведенням до Середньої школи № 4 міста Луганськ.

- довідку № 160 від 20 лютого 2021 року вбачається, що позивач з 27 серпня 1997 року по 14 листопада 1999 року працював вчителем в Луганській державній комунальній середній школі І-ІІІ ступенів №4».

На підтвердження роботи у спірні періоди позивачем було надано інші довідки, зокрема довідку про перейменування № 8 від 08 лютого 2021 року, довідки № № 3, 4 від 12 лютого 2021 року, довідку від 15 лютого 2021 року про заробітну плат за 1991-1997 роки, довідку від 12 лютого 2021 року № 2 про заробітну плату за 1997-1997 роки.

Відповідно до Закону № 1207-VII та постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.

Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 р. N 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» м. Луганськ віднесено до населеного пункту, на території якого державна влада не здійснює свої повноваження

За практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), a також Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v. the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «Намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «Намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, в даному випадку можливо застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки їх неприйняття призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину України.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 360/1628/17, від 31 січня 2019 року у справі № 233/1181/17, від 17 липня 2019 року у справі № 302/757/17-а, від 02 жовтня 2018 року у справі № 569/14531/16-а, від 31 березня 2021 року у справі № 0440/6809/18, від 01 березня 2021 року у справі № 426/12447/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 522/6812/17.

Суд також зазначає, що право особи на пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, оскільки збереження таких відомостей не може контролюватися пенсіонером, а значить на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність. Крім того, позивач набув трудовий стаж коли населений пункт, де здійснювали свою діяльність установи на яких працював позивач, перебували під контролем української влади.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем-2 протиправно не враховано інформацію у наданих позивачем довідках, що призвело до не врахування спірних періодів до його страхового стажу та відмову у призначенні пенсії, а тому рішення відповідача-2 № 056350008581 від 11 серпня 2021 року підлягає скасуванню.

Позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача задоволенню не підлягають, оскільки саме рішення № 056350008581 від 11 серпня 2021 року як акт індивідуальної дії впливає на права позивача та скасування такого рішення є достатнім способом захисту порушеного права позивача.

Крім того, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням норм чинного законодавства та встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, зарахувавши до його трудового стажу періоди роботи з 03 вересня 1983 року по 17 травня 1984 року, з 15 серпня 1991 року по 26 серпня 1997 року, з 27 серпня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 01 червня 1998 року по 31 липня 1998 року.

В зарахуванні до страхового стажу інших періодів роботи слід відмовити, оскільки, як вже зазначено раніше, періоди з 01 січня 1998 року по 31 травня 1998 року, з 01 серпня 1998 року по 14 листопада 1999 року, з 01 вересня 2000 року по 30 вересня 2003 року зараховані до страхового стажу позивача.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач на підставі положень Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 056350008581 від 11 серпня 2021 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 05 серпня 2021 року про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 03 вересня 1983 року по 17 травня 1984 року, з 15 серпня 1991 року по 26 серпня 1997 року, з 27 серпня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 01 червня 1998 року по 31 липня 1998 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 22 грудня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.І. Грищенко