Рішення № 102155705, 23.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 р. Справа№200/15282/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06 жовтня 2021 року №056550003734 щодо відмови в призначенні пільгової пенсії відповідно до п.1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування” за Списком №1 визнати незаконним та скасувати,

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу та до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 1 серпня 2015 року по 28 лютого 2017 року на посаді “Слюсаря-ремонтника Сірчанокислотного цеху №39” в Костянтинівському державному хімічному заводі та повторно розглянути заяву від 11 серпня 2021 року про призначення - ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” за Списком №1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 серпня 2021 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням відповідача від 6 жовтня 2021 року №056550003734 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивоване відсутністю необхідного пільгового стажу за списком №1.

Позивач вважає таке рішення відповідача незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/15282/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач не надав довідок, уточнюючих пільговий стаж роботи за період роботи з 01.08.2015 по 28.02.2017 слюсарем-ремонтником в сірчанокислотному цеху в Костянтинівському державному хімічному заводі, та в матеріалах пенсійної справи відсутні будь-які довідки про підтвердження наявного пільгового стажу роботи за вказаний період. За даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, відсутня інформація про сплату страхувальником страхових внесків. Таким чином, зазначений період роботи позивача не зараховано до страхового та пільгового стажу. Відповідно до наданих документів, страховий стаж позивача складає 31 рік 01 місяць 27 днів в тому числі пільговий стаж за списком №1 складає 09 років 07 місяців, у зв`язку з чим позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає наступне.

В силу приписів статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В клопотанні відповідача не наведені конкретні обставини, що ускладнюють розгляд справи в порядку спрощеного провадження. Ознайомившись із матеріалами справи, враховуючи категорію справи та характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Костянтинівським МВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

11 серпня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.10.2021 року №056550003734 відмовлено у призначенні пенсії. Рішення мотивоване тим, що пільговий стаж особи становить 9 років 7 місяців, до пільгового стажу не зараховано період з 01.08.2015 року по 28.02.2017 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату страхових внесків. Також, звернуто увагу, що довідка підтверджуюча пільговий характер роботи видана за одним підписом, що не відповідає Додатку №5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній.

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у призначенні пенсії.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття управлінням спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

За приписами пункту першого частини другої статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.

Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а.

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

В трудовій книжці серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 міститься запис про те, що він у спірний період з 01.08.2015 року по 28.02.2017 року працював на Костянтинівському державному хімічному заводі, слюсарем-ремонтником 6 розряду.

Записи в трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58.

Суд звертає увагу на те, що записи трудової книжки позивача щодо спірного періоду його роботи містять повну інформацію про роботу на пільгових умовах, також містять повні відомості про характер виконуваних позивачем робіт, оскільки зазначеними записами чітко визначено, що у спірний період позивач виконував роботу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Також, довідкою виданою Костянтинівським державним хімічним заводом від 30.07.2021 року №25/28 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній, підтверджується робота позивача у спірний період з 01.08.2015 року по 28.02.2017 року на Костянтинівському державному хімічному заводі слюсарем-ремонтником, що передбачена списком №1 розділ VIII підрозділ п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461.

Згідно до Наказів Костянтинівського державного хімічного заводу від 1 червня 1994 року №166, від травня 1999 року №63, від 28 травня 2004 року №111, від 31 грудня 2004 року №32, від 28 травня 2009 року №43, від 31 грудня 2009 року №119, від 25 грудня 2014 року №158 «Про атестацію робочих місць», виконання позивачем робіт слюсарем-ремонтником в сірчанокислотному цеху затверджено списком №1.

Матеріали справи містять також Виписку з книги обліку робочого часу на ремонті технологічного обладнання в основних цехах Костянтинівського державного хімічного заводу слюсаря-ремонтника сірчанокислотного цеху №39 Формагея Олександра Васильовича від 30.07.2021 року №25/28.

Підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу позивача періоду з 01.08.2015 по 28.02.2017 слугувала відсутність в реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків, на що суд зазначає наступне.

З індивідуальної відомості про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що дійсно за періоди з 01.08.2015 року по 28.02.2017 року страхові внески до Пенсійного фонду України не надходили.

Разом з тим, з вищезазначеної відомості (форма ОК-5) також вбачається, що позивачу у вищенаведеному періоді нараховувалася заробітна плата, на яку відповідно нараховувався єдиний соціальний внесок.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно частини першої статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Відповідно до статті 11 цього Закону, обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Положеннями статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.

Суд зазначає, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.

Так, зокрема статтею 113 Закону № 1058 передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно частини першої статті 16 Закону № 1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 частини другої статті 17 Закону № 1058) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 20 Закону № 1058).

Статтею 106 Закону України № 1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм убачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, № 2464-VI ( далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема частиною першою статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-IV встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

З наведеного слідує, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, яка була викладена Верховним Судом зокрема, у постановах від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 № 266/1994/17, які відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На переконання суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового та пільгового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, а тому у відповідача відсутні підстави не зараховувати до страхового та пільгового стажу, для призначення пенсії періоду роботи позивача з 01.08.2015 року по 28.02.2017 року на Костянтинівському державному хімічному заводі.

Окрім того, суд не погоджується з твердженнями відповідача щодо не відповідності довідки підтверджуючої пільговий характер роботи, яка видана за одним підписом Додатку №5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, з огляду на наступне.

Згідно запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Костянтинівський державний хімічний завод (ЄДРПОУ 05766362) перебуває в стані припинення з 20.12.2016, 12691410032004681, Внесення судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, Підстава: судове рішення, Атрибути судового рішення: Судове рішення про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури від 13.12.2016 № 905/20/16 Господарський суд Донецької області. У відомостях про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи зазначено ОСОБА_2 , як голову ліквідаційної комісії.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Статтею 41 вказаного Закону встановлені повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута (ч. 2 та 3 ст. 41 Закону).

Керівнику юридичної особи належить право підпису документів.

З огляду на наведене ліквідатор як керівник юридичної особи має право підпису відповідних довідок.

При цьому, суд наголошує, що трудова книжка позивача містить достатні дані для визначення зазначених періодів в якості пільгового стажу без надання відповідних довідок.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

При вирішені цього спору суд керується ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

На думку суду, оскаржуване рішення складено без врахування розтлумачених критеріїв, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Згідно частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 року суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, про наявність підстав для визнання рішення відповідача від 6 жовтня 2021 року № №056550003734 таким, що прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже вказане рішення підлягає скасуванню, та як наслідок наявні підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 11 серпня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та зарахувати до страхового та пільгового стажу за списком №1 період роботи позивача з 1 серпня 2015 року по 28 лютого 2017 року на Костянтинівському державному хімічному заводі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 6 жовтня 2021 року № №056550003734 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна, буд.3) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) від 11 серпня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та зарахувати до страхового та пільгового стажу за списком №1 період роботи з 1 серпня 2015 року по 28 лютого 2017 року на Костянтинівському державному хімічному заводі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна, буд.3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім гривень) 00 коп.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 23 грудня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.В. Кочанова